Депортовані… «за віру в Бога»

14 квітня, 13:30
Репортажі
Примусове виселення в Сибір - фото 1
Примусове виселення в Сибір
Джерело фото: Зображення від Служби зв’язків з громадськістю Центру Свідків Єгови в Україні
70 років тому близько 10 тисяч свідків Єгови силоміць переселено з європейської частини СРСР до Сибіру

Із Західної України виселили найбільше вірян спільноти. 8 квітня 1951 року, за одну добу, вигнали з рідних домівок і повантажили у вагони для худоби 6271 особу: чоловіків, жінок, дітей. Їхні будинки і майно «конфіскували». Злочин не розголошували, і для дуже багатьох колишніх громадян уже не існуючої «Країни Рад» він до сьогодні залишається невідомим.

В Україні ця акція отримала в секретних документах назву «Тройка», загалом по Союзу – «Сєвєр». Останнім часом, після розсекречення архівів в Україні, дослідники отримали доступ до документів і розкривають все нові грані трагедії. Наразі ця операція МДБ вважається наймасовішою конфесійною депортацією за всю історію СССР.

«Ми живемо в "добу комеморації" — збереження пам’яті про значущі для нації події. Для всієї нації, а не лише для окремих її спільнот. Адже ми, як нація, є тим, що пам’ятаємо про всі компоненти своєї історії, — наголошує Ігор Козловський. – Отже, депортація свідків Єгови у 1951 році є складовою нашої української загальнонаціональної пам’яті. У ній віддзеркалюються всі процеси, характерні для історії цієї території».

«Виселити навічно»

Можливості депортації свідків Єгови Кремль почав обмірковувати ще в травні 1950-го. А 19 лютого 1951-го міністр держбезпеки СССР Віктор Абакумов писав у доповідній Сталіну під грифом «цілком таємно»: «МДБ СРСР вважає за необхідне не лише заарештувати керівників єговістської секти, але й виселити з території України, Білорусії, Молдови, Латвії, Литви і Естонії виявлених єговістів з сім’ями в Іркутську і Томську області. Загалом виселенню підлягають 8567 осіб (3048 сімей), із них: з Молдавської РСР 1675 осіб, з Української РСР 6140 осіб, з Білоруської РСР 394 особи, з Литовської РСР 76 осіб, Латвійської РСР 52 особи, з Естонської РСР 250 осіб». Виселити планували навічно. А в ході реалізації злочинного плану кількість виселених значно збільшили. Скажімо, з Литви депортували не 51 особу, а 170.

Скрін з фільму - фото 70566
Скрін з фільму

 

В Україні депортацію свідків Єгови організували 8 квітня, приурочивши до неї ще й виселення родин «куркулів» та «андерсівців» — колишніх військових армії польського генерала Андерса. Загалом того дня погнали до Сибіру 8984 особи із Західної України. При чому до акції залучили понад 10 тисяч енкаведистів, наглядачів та військових та сотні одиниць бойової техніки.

Днями Архів визвольного руху оприлюднив документи про цю злочинну «спецоперацію». А Українська асоціація релігієзнавців спільно з Центром Свідків Єгови та Центром дослідження нових релігій (CESNUR) організували Міжнародну наукову конференцію «Операція "Північ". 70 років потому: важливі уроки репресій за віру», що відбулася онлайн минулого тижня. З її результатами релігієзнавці та представники спільноти Свідків ознайомили громадськість на онлайн-пресконференції в агентстві «Укрінформ».

Учасники конференції охопили широке коло проблем – від власне сторінок історії операції «Північ», природи тоталітаризму та його злочинів проти вірян – до сучасного стану громад свідків Єгови в Україні та інших державах, особливості політики у сфері свободи совісті, нові переслідування в Росії та на окупованих нею ділянках України. На конференції доповідали 12 дослідників з різних країн світу: України, Польщі, США, Росії, Казахстану, Італії та Естонії. Доповіді онлайн одночасно слухали понад 6000 осіб.

На конференції презентували сайт 1951deport.org – платформу для науковців, педагогів і всіх охочих довідатися більше про цей злочин. На сайті розміщено 3D-тур віртуальним музеєм «Операція «Північ»: незасвоєні уроки депортації». Тут представлені архівні документи, життєві історії депортованих і фотогалерея, особливості побуту в умовах майже постійних морозів.

Умова: славити Сталіна

«Операцію організовували на рівні військової, було задіяно декілька міністерств, — розповів кандидат історичних наук, позаштатний працівник кафедри дослідження тоталітаризму Дрезденського технічного університету Костянтин Бережко. – Була розроблена спеціальна карта, на якій вказувалася кількість ешелонів і вагонів, а також інформація про людей, яких планували депортувати. Сім'ям давали усього 2 години на те, щоб зібрати речі. Дорога займала близько двох-трьох тижнів у нелюдських умовах. Адже вагони не були призначені для перевезення людей».

Дорога у вагоні - фото 70567
Дорога у вагоні

 

Дослідник пояснив, чим допекли радянській владі свідки Єгови. На Західній Україні були активні осередки цих вірян, найкраще організовані з усіх тогочасних релігійних підпіллів. Це стало для МДБ викликом. Коли громада свідків Єгови захотіла зареєструватися у 1949 році, їм було сказано, що для цього потрібно друкувати релігійну літературу в партійних друкарнях, а в проповідях славити Сталіна. Звичайно, віряни на це не погодилися.

Костянтин Бережко зазначає, що у Молдові й Прибалтиці операція відбувалася брутальніше, ніж в Україні. Там виселяли навіть лежачих хворих, повантажили навіть маму з немовлям, хворим на менінгіт. Діти становили третину висланих. Когось годували в дорозі, когось – ні.

Готуючись до міжнародної конференції, Центр Свідків Єгови в Україні здійснив широкомасштабне опитування і запис свідчень репресованих у різних частинах України. А це приблизно 130 вірян. Фрагменти відеосвідчень були представлені на конференції.

«До висилки переслідували свідків Єгови, особливо під час виборів, бо ми не йшли голосувати – свідчить Василь Кочерган. – Батькові пропонували підписатися, що він відмовляється від вірування свідків Єгови. Батько сказав, що не може відмовитися від Бога, в якого вірить».

Василь Кочерган. Скрін з фільму - фото 70568
Василь Кочерган. Скрін з фільму

 

«Участковий прийшов до нас, построїв нас всіх, спочатку маму потім усіх дітей, приклав їй пістолет до шиї і сказав, що усіх зараз постріляє, — згадує Оксана Стефанишин. – А коли вже їхали в ешелоні, то ми написали на папері олівцем, що тут їдуть свідки Єгови і прикріпили до вагону, щоб усі бачили».

«Одного разу зупинився наш потяг, і поряд був ще товарняк і ми почули там пісні – це братів і сестер везли з Молдови», — ділиться спогадами Ганна Волосянко.

На місці прибуття хтось жив у бараках, а хтось – у землянках. У бараках бувало більше сотні людей. Працювали на лісоповалі. Дітей від 12 років змушували працювати нарівні з дорослими.

Не так сталось, як гадалось

До речі, свідкам давали можливість зректися віри і залишитися вдома. Якщо сім’я погоджувалася на це, її вписували в категорію тих, що перейшли в іншу віру. Таким чином, у Дрогобицькій області залишилися 5 сімей. Тих, які не зреклися віри, але з різних причин не були депортовані, перебували під пильним наглядом. За зберігання релігійної літератури в Україні давали при Сталіні 25 років ув’язнення, згодом – 10. Серед книжок, які знищували і вважали антирадянськими, була Біблія. Інколи вірян штрафували. В одній з квитанцій про штраф написано причину грошового стягнення в 50 рублів: «За веру в Бога».

У Сибіру за Свідками продовжували стежити і надсилати звіти до керівництва МГБ. Ось що писав уповноважений в Іркутській області Житов: «Свідки бога Єгови – найбільша група за кількістю, найбільш зла і люта, одержима звірячою ненавистю до Радянського Союзу». Депортованим казали, що вишлють ще далі на Північ, якщо ті продовжуватимуть проповідувати.

За словами Костянтина Бережка, на даний час немає поіменних списків усіх депортованих свідків з України. Хоча є список, складений дуже давно самими депортованими. Його слід перевірити і оприлюднити.

«Боротьба з релігією в СРСР з 1929 року прирівнювалася до класово-політичної боротьби, — нагадує старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків Ігор Козловський. – Усі релігійні спільноти розглядалися як класові вороги. Політика держави була спрямована на те, щоб знищувати все, що могло так чи інакше підривати основи тоталітарного режиму». Та чи досягла успіху, насправді, ця операція і, взагалі, антирелігійна політика «Країни Рад»? Дослідники й фахівці у сфері національної пам’яті переконані, що ні. Адже влада ставила за мету припинення діяльності свідків Єгови. А вийшло навпаки – вірян цієї конфесії стало навіть більше. А от ініціатора й керівника операції «Північ», міністра МДБ Віктора Абакумова заарештували через три місяці після даної операції і в 1954 році розстріляли. До сьогодні його не реабілітовано.

Віра супроти сили

За спостереженням доктора історичних наук, співробітника Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАНУ Віктора Єленського, усі прокомуністичні режими починали свою політику з терору проти Церкви, конфіскації церковного майна, ув’язнення священиків. Але потім ситуація змінювалася, залежно від міри спротиву Церков владі. Адже Церкви мали різний ступінь підтримки в суспільстві. В СРСР влада визнала, що не в змозі здійснювати однакову релігійну політику в різних регіонах. Так, під час хрущовської антирелігійної кампанії, коли керівництво УРСР отримало завдання закрити половину церков, зробили це за рахунок Східної України. У Західній ця політика наштовхнулася на жорсткий опір. Подібно було й зі свідками Єгови – дієвими й переконаними.

«У розпал перебудови я записав багато інтерв’ю з представниками протестантських церков і зі cвідками Єгови, — згадував пан Віктор. – У Вуглегорську Донецької області мешкала велика група свідків Єгови, вихідців із Західної України, які повернулися з Сибіру. Їм не дозволили поселитися в рідних місцях. Один із співрозмовників казав, що ніщо так не зміцнює віру, як сибірські холоди. І що з комуністичною владою вони не зможуть ужитися, бо "вона претендує на те, чого ми віддати не можемо"».

На думку доктора філософських наук, професора, віце-президент Української асоціації релігієзнавців Людмили Филипович, міжнародна конференція «Операція "Північ". 70 років потому: важливі уроки репресій за віру» підтвердила вирок, зроблений у Нюрнберзі відносно тоталітарних режимів, що вдаються до терору, знищують тисячі і мільйони людей задля фантомних ідей. І не має значення, в яких формах існують такі держави – чи комуністичній, чи нацистській – вони намагаються регламентувати й контролювати всі сфери життя людей. Вони, фактично, роблять людину рабом. «Ми розуміємо, що непокарані злочини можуть знову призвести до повернення страшних тоталітарних умов життя для людей. Це особливо важливо сьогодні зрозуміти, бо ми стикаємося зі спробами реабілітації Радянського Союзу, — каже Людмила Филипович. – А свідки Єгови стали, власне, свідками бездушності того режиму. Вони, як і інші активні релігійні спільноти, створювали альтернативну реальність до радянської влади. Жорстокість переслідування не знищили свідків Єгови. Вони, навпаки, адаптуються до будь-яких умов і можуть використати для поширення цінностей, які проповідують».

Депортовані… «за віру в Бога» - фото 70569

Далі буде?..

Учасники конференції зазначали, що ставлення до релігійної спільноти свідків Єгови – це своєрідний лакмусовий папірець як на толерантність, так і на ступінь тоталітаризму в суспільстві. Представник Центру свідків Єгови в Україні Олексій Лук’янов розповів про акти вандалізму й інші злочини на ґрунті ненависті стосовно свідків Єгови на Сході України, зокрема, Донеччині. Скажімо, у Єнакієвому та Дебальцевому у 2013 році були знищені молитовні будинки свідків. Поліція звернула на це увагу тільки тоді, коли все було знищено. З’ясувалося, що напади здійснили члени неонацистської організації, які їздили до Росії на спеціальне навчання. У їх домівках знайшли зброю. Але ніхто з них не був покараний. Невдовзі учасники цієї групи стали лідерами озброєних груп під час подій 2014 року. Двоє з них очолювали підрозділи розвідки. Обидва були убиті.

«На жаль, на окупованих територіях України продовжується та політика, що свого часу призвела до депортації свідків Єгови до Сибіру, — каже релігієзнавець Ігор Козловський, який сам кілька років провів у полоні бойовиків на Сході України, бо має іншу думку, ніж ті, хто захопив території Донецької і Луганської областей. – Росія – це держава, яка не полишає своєї імперської ідеології. А будь яка імперія будується на уніфікації світогляду».

Олексій Лук’янов наголошує, що мова ворожнечі стосовно свідків Єгови, згідно досліджень, має зовнішнє походження. Утім, наразі вже проводяться тренінги для українських поліцейських. А чотири рішення Європейського суду з прав людини щодо свідків Єгови дозволять вдосконалити систему кваліфікації та покарання, сформувати державну політику протидії злочинам ненависті і мові ворожнечі.

Керівник Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович зазначає, що завдяки людям, які активно обстоювали свої цінності, в українському законодавстві з’являються норми, які враховують особливості різних громад. Скажімо, положення, згідно з яким особи, які через релігійні переконання не можуть нести військової служби, можуть пройти альтернативну. Антон Дробович закликав громаду свідків Єгови створювати інформаційні матеріали, брошури, виставки, знімати ролики та запевнив у підтримці УІНП в такій популяризаційній праці.

Про потребу широкої інформаційної кампанії у ЗМІ, у школах та університетах, щоб ця тема стала відомою, говорила й релігієзнавиця Людмила Филипович. «Свого часу ми майже нічого не знали про Голодомор і депортацію кримських татар, а тепер ці сторінки нашої історії є загальновідомими, — наголошує пані Людмила. – Треба проявити солідарність зі свідками Єгови з Росії та з окупованих наших територій, і до цього варто долучитися різним релігійним організаціям».