Дерев’яна церква святкує свій ювілей
Православна старообрядницька церква в Зибковому на Кіровоградщині — ровесниця села, заснованого переселенцями з Брянщини 1766 року. Після невизнання церковної реформи 1653-го при патріарху Никоні старовіри тривалий час були вигнанцями з тавром «розкольники», змушеними переселятися на нові землі. Та навіть змінивши батьківщину, вони протягом віків залишалися вірними древнім церковним обрядам, ні в чому не похитнувши тих православних уставів, що прийшли до них із хрещенням Київської Русі.
Загалом на території Кіровоградської області, крім зибківської, залишилося ще чотири старообрядницькі общини — в селах Клинці та Червоний Яр Кіровоградського району і Нікольське та Золотарівка Світловодського.
— Зибківська старообрядницька церква — благословенне, намолене місце, — розповідає голова релігійної общини Ганна Полова. — За переказами старожилів, її подарувала жителям села сама Катерина ІІ. Відвідавши переселенців, вона була надзвичайно вражена їхньою глибокою вірою, а тому запитала, який подарунок хотіли б отримати від неї зибківчани. Від місцевих жителів надійшло єдине прохання — збудувати церкву. Цариця виконала бажання пастви — в селі звели дерев’яну церкву, що стоїть і нині.
Зибкове й справді особливе. До революції тут був ще й чоловічий монастир, приміщення якого пізніше використовували для різних потреб, тривалий час там розміщувалася школа, та зрештою храм зруйнувався. Дерев’яну ж церкву зибківчани вважають місцевою святинею, яка, на їх думку, є оберегом села.
Ганна Полова каже: «Коли кругом посуха — у нас дощі, поряд — буря та град, а нас вони минають. Бог милує і від тяжких злочинів та самогубств».
Вистояла церква й у воєнні роки. Під час обстрілів, коли визволяли село, згоріло багато навколишніх хат, а сільську святиню обминули і снаряди, і пожежі. Щоправда, під час окупації німці вбили батюшку — вивели через дорогу від храму і розстріляли.
Раніше церква мала багато неоціненних ікон. Але якісь варвари, спокусившись на легкі гроші, вкрали ті святі реліквії. А минулого року поцупили старовинне Євангеліє. На жаль, грабіжників не знайдено, а доля богослужебної книги невідома. Залишилися в церкві лише нечисленні старі образи, що перебувають у поганому стані й потребують реставрації, та ще — подаровані парафіянами.
Нині в селі мало старовірів. Ті, що залишилися, — не відмежовуються, як у давнину, від мирських клопотів, толерантно ставляться до іновірців та стараються триматися громади. Давно не має церква й свого батюшки. Служби, які проходять щонеділі та у релігійні свята, ведуть старослов’янською мовою наставниці. А коли відправу не можна провести без священнослужителя (великі свята, хрестини, вінчання, відспівування тощо), то приїздить отець Дмитрій, благословенний на Зибківський прихід. Цього року на Великдень правив у церкві службу архієпископ Саватій.
Старообрядницька віра в Зибковому витримала випробування часом, а всі традиції тут старанно передаються з покоління в покоління. Та невблаганний час до будівлі церкви — кілька років поспіль небайдужі парафіяни намагаються докласти всіх зусиль, щоб уберегти дерев’яну споруду, якій майже чверть тисячоліття, від руйнування — збирали кошти на її ремонт під час подвірних обходів, зверталися до сільгоспвиробників, до сільської ради та в інші установи. Достукалися. Допомагали коштами навіть чужі для села люди — з П’ятихаток та Кременчука. На жаль, того, що зібрали, не вистачає для виконання усіх робіт. Спільними зусиллями до Великодня вдалося укріпити фундамент ззовні, частково утеплити приміщення, провести косметичний ремонт. Оновлення потребують і вівтар, глинобитний коридор, зовнішні стіни будівлі.
За сприяння голови Онуфріївської райдержадміністрації Антоніни Гончар до проведення ремонту церкви залучено місцеву громадську організацію «Адоніс», відкрито благодійний рахунок.
Нині одна з найстаріших в Україні сільських старообрядницьких церков сподівається на милість Божу і людську.
Зибківська святиня чекає ремонту.
Старовинні ікони, одну з яких парафіянка демонструє заступниці голови районної ради Тетяні Уткіній, потребують реставрації.
Фото Руслани СОРОКИ
Руслана СОРОКА, Петро МЕЛЬНИК
