Держава і Церква: кілька слів про концепцію відносин
Зважаючи на «Революцію гідності», старі питання отримають поштовх до нової актуалізації. Тому з’явилась надія на якнайскоріше прийняття не лише Концепції державно-конфесійних відносин, а й усіх дотичних законів, які регулюватимуть співпрацю релігійних інституцій та держорганів в усіх сферах.
На тлі останніх подій, що не лише сколихнули Україну, а й повністю змінили свідомість громадян, як ніколи залишається актуальним питання відносин між релігійними організаціями та державними органами. Натомість головним документом, в якому прописані норми бажаної співпраці, залишається Концепція державно-конфесійних відносин, яка має власну тривалу історію.
Питання затвердження нових норм у врегулювання стосунків між державою та Церквою постало ще в середині 90-х років. Але, зважаючи на загальну соціально-політичну ситуацію та ставлення з боку чиновників до релігійних організацій та діячів зокрема, документ досі залишається «у столі». Нагадаємо, що проект Концепції був опублікований на офіційному сайті Держкомітету України у справах національностей та релігій ще 31 липня 2008 року. Окрім того, у вільному доступі розміщена аналітична записка про законопроект на сайті Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові. До розробки документа активно долучався й Центр Разумкова, який поновив публікації проекту в журналі «Національна безпека і оборона» у №1 за 2013 рік.
Проте, зважаючи на «Революцію гідності», яка охопила всю країну, старі питання отримають поштовх до нової актуалізації. Тому з’явилась надія на якнайскоріше прийняття не лише Концепції державно-конфесійних відносин, а й усіх дотичних законів, які регулюватимуть співпрацю релігійних інституцій та держорганів в усіх сферах. РІСУ звернулась до експертів, які пояснили чому прийняття Концепції досі відкладається та яких змін варто очікувати у разі її прийняття.
Олекса Петрів, керівник Департаменту зовнішніх зв’язків Української Греко-Католицької Церкви, митрофорний протоєрей:
— Як зараз розвивається ситуацію навколо прийняття Концепції про державно-конфесійні відносини? Чого варто очікувати від нової влади?
— Спроби прийняття Концепції державно-конфесійних відносин в Україні як закону, котрий би регулював всю сферу свободи віросповідання та державно-конфесійних відносин, вже мають понад десятилітню історію. З тих чи інших причин всі дотеперішні влади вивчали та узгоджували цей документ, дискутували, чи варто його приймати. Але релігійна спільнота стояла на одному – треба Концепцію прийняти і тоді братися до зміни інших законів, які регулюють правовідносини у цій сфері. Чому саме Концепцію? Бо вона, затверджена як Закон про засади державної політики у сфері державно-конфесійних відносин, визначала б магістральний шлях розвитку стосунків Церкви і держави, а саме їхній паритетний характер. Суспільству потрібне лише таке трактування записаного в Конституції принципу відокремлення Церкви і держави.
Варто пояснити, що Концепція пропонує не жорстке відокремлення, а радше співпрацю на користь суспільства на партнерських засадах. Релігійна спільнота наполягала на першочерговому прийнятті саме Концепції, адже після цього буде легше вносити потрібні зміни до законодавства. Завжди був острах, що, потрапивши до Верховної Ради, навіть дуже гарний законопроект між першим і другим читанням може суттєво змінитись. А оскільки ця сфера правового регулювання є дуже делікатною, навіть вибухонебезпечною, то Церкви і релігійні організації наполягали на першочерговому прийнятті саме цього проекту, в «чистому вигляді».
Теперішня влада одразу заманіфестувала свою підтримку такого прагнення і готова всіляко сприяти, щоб концепція була прийнята як закон. Отже, цей намір є і Церкви його схвалюють. Але разом з тим інтенсифікувався процес внесення змін до Конституції України. І, якщо брати по важливості регулювання всієї сфери свободи віросповідання, то на найвищому щаблі стоїть саме Конституція. Оскільки процес вищого рівня інтенсивно розпочато, релігійна спільнота ще у 2008 році опрацювала пропозиції змін до Конституції, які б дозволили регулювати правовідносини у сфері свободи віросповідання в такий же спосіб, як це пропонує концепція. Якщо дасть Бог, то ці зміни будуть внесені, бо документ офіційно подавався неодноразово до всіх влад – якщо їх врахують, то це розв’яже дуже багато проблем, які пробували вирішити через концепцію.
Зараз всі зусилля спрямовані на те, щоб у Конституцію були внесені всі пропозиції від Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Але зараз цей процес не чітко регламентований і невідомо як поведеться наш політикум – тому будемо наполягати і просити, щоб все ж таки прийняти концепцію, аби не бігати за фундаментальним змінами та закріпити необхідні суспільству основи цих відносин. Потім був би прийнятий в новій редакції базовий Закон про свободу совісті та релігійні організації (проект якого також вже є опрацьований), а також внесені зміни до інших дотичних законів та прийняті інші відповідні підзаконні нормативно-правові акти.
— Що матиме на увазі під собою перехід на партнерські стосунки Церви і держави?
— Церква має дуже великий потенціал до покращення життя суспільства, головно у справі виховання поколінь та соціального служіння. Церква і держава мають лишатись суверенними у сферах своєї діяльності, ніколи не втручатись у сфери виключної компетенції та не ставати «одним тілом» – це і є принцип відокремлення, що прописаний у Конституції. На жаль, цей принцип тепер часто розуміється як жорстке розділення, і це панує зараз у взаємостосунках. Концепція ж подає інтерпретацію, яка відображає реальність і вказує відповідне місце Церкви в суспільному бутті та її взаємостосунки з державним апаратом на засадах партнерства.
Однак досі діють деякі закони, які перешкоджають нормальній та суспільно-корисній діяльності Церков і релігійних організацій. Наприклад, до сих пір Церкви і релігійні організації не мають права засновувати загальноосвітні навчальні заклади, коли громадським організаціям та навіть приватним особам це право надається. Це яскравий приклад трактування принципу відокремлення Церкви і держави в жорсткому «якобінському» стилі – геть Церкву із суспільного публічного буття і крапка.
Прийняття концепції надасть можливість зняти ці проблеми. Після цього, через зміну базового Закону про свободу совісті і релігійні організації, інших законів та підзаконних актів, які заважають реалізації партнерської моделі стосунків церкви і держави, вдасться виправити існуючу ситуацію. Також є надія на відновлення роботи Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій при Кабінеті міністрів України, яка востаннє збиралась на своє засідання майже два роки тому і фактично не працювала.
Олександр Заєць, голова правління Інституту релігійної свободи:
— На якій стадії знаходиться Концепція про державно-конфесійні відносини? Чи можливо очікувати її прийняття у найближчі терміни?
— Проект Концепції державно-конфесійних відносин в Україні був опрацьований ще на початку 2000-х років Центром Разумкова за участі представників Церков та експертів. Концепція – це такий собі проект основних засад законодавства у сфері державно-конфесійних відносин рамочного характеру. Слід зазначити, що вперше питання концепції порушувалось урядом України ще в середині 90-х років, але з певних причин той документ не був розглянутий парламентом.
Програма діяльності уряду А.Яценюка, затверджена Верховною Радою, передбачає в сфері гуманітарної політики прийняття закону "Про Концепцію державно-конфесійних відносин в Україні" згідно з проектом, схваленим Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Для того, щоб законопроект від уряду потрапив у парламент, необхідно, щоб перед цим документ пройшов процедуру погодження серед центральних органів виконавчої влади. Можливий також варіант, щоб законопроект був поданий до парламенту депутатами або Президентом України. Разом з тим, зважаючи на ситуацію у Верховній Раді та в цілому в України, представники низки конфесій вважають, що проект Концепції доцільно розглянути в парламенті наступного скликання. Це пов'язано також з тим, що Верховна Рада наразі не відображає політичних настроїв українського суспільства, а також тим, що більшість депутатів заплямували свою репутацію репресивними “законами” від 16 січня.
— Існує така думка, що прийняття дотичних законів, які реформуватимуть різні сфери, зможе перекрити прийняття Концепції загалом, вона стане по суті непотрібною. Що б Ви могли сказати з цього приводу?
— Концепція державно-конфесійних відносин – це основи законодавства, які визначають напрямок розвитку законодавства в релігійній сфері. В контексті зазначеного внесення змін до низки законів, що мають відношення до різних аспектів свободи віросповідання та діяльності релігійних організацій, не призведе до того, щоб втратило актуальність питання ухвалення засадничих основ в сфері державно-конфесійних відносин.
— Одна з ймовірних причин неприйняття Концепції найближчим часом – це очікування внесення змін до Конституції, в тому числі й нібито правок від релігійної спільноти. Як насправді розвивається ситуація навколо реформування базового закону держави?
— Питання внесення змін до Конституції України вже не перший рік стоїть на порядку денному і зараз у черговий раз актуалізувалося. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій має узгоджені пропозиції до розділу "Права і свободи людини та громадянина" Основного Закону, які свого часу надсилалися до Конституційної Асамблеї та вищих органів влади. У зв'язку з поверненням цього питання, ймовірно, що найближчим часом релігійна спільнота надішле свої пропозиції до президента, парламенту та уряду.
— Тобто вони остаточно сформовані?
— Так, ВРЦіРО підготувала відповідні пропозиції до Основного Закону, які стосуються питань свободи віросповідання, державно-конфесійних відносин, освіти, сім'ї, соціально-гуманітарної сфери. Більш детально зазначені питання відображені в проекті Концепції державно-конфесійних відносин, яка має на меті формування та розвиток паритетних відносин між Церквою та Державою.
Як відомо, релігійний чинник був невід'ємною складовою Майдану, який підніс на високий рівень в суспільстві основні духовні цінності, такі як життя і гідність людини, справедливість і моральність, любов до ближнього і Батьківщини. Після Майдану суспільство та Церкви очікують від держави відкритості і справжнього діалогу, а не його імітації, як це мало місце за минулої влади. При цьому такий діалог має розвиватися лише на партнерських засадах.