Донецька міжконфесійна акція «За мир в Україні»: особливості регіональної молитви

Вже більше місяця в центрі Донецька на площі Конституції проходить молитовний марафон «За мир в Україні», в якому беруть участь представники різних церков і релігійних організацій (РКЦ, УГКЦ, УПЦ КП, протестантські громади та інші).

На сторінці заходу в Фейсбуці організатори підкреслюють, що акція має чисто релігійний характер, і просять учасників уникати політичних гасел і висловлювань. «Всі, хто прийде, налаштуйте себе на годинне молитовне стояння. Прояви свою любов до України та людей у молитві за мир в Україні», — йдеться у спеціальному фейсбуковському зверненні.

Загальнонаціональної популярності ця молитовна ініціатива набула, насамперед, за рахунок повідомлень про спроби невідомих людей перешкодити її проведенню. 22 березня була обстріляна машина координатора «молитви за Україну», лідера церкви «Асамблея Божа» Сергія Косяка, за словами котрого, на адресу учасників акції різні погрози надходили й раніше. Тиждень потому з'явилася інформація про напад на молитовний намет, який стоїть на площі Конституції, де проходить міжконфесійний марафон. А 7 квітня учасники акції повідомили про те, що невідомі знову скоїли на них напад, скинули прапор України та забрали флешку з християнською музикою…

Днями кореспондент РІСУ вирушив на площу Конституції, щоб поспілкуватися з представниками молитовного марафону. Розповісти про будні та вихідні міжконфесійної акції погодився Михайло Решетніков, помічник куратора намету Сергія Косяка.

— Михайле, розкажіть у двох словах про акцію: коли стартувала, по яких днях проходить, скільки людей беруть у ній участь?

— Акція почалася з 3 березня та проходить щодня з 9 ранку. Намет стоїть з ранку до вечора. Тут проводяться загальноцерковні молитви. Наприклад, у п'ятницю, 4 квітня, було приблизно 200-300 чоловік. Кожен день ми молимося про те, щоб був мир на нашій землі, щоб не було війни ні з Росією, ні з будь-ким іншим…

— Як часто вам доводиться мати справу з цілеспрямованими провокаціями?

— Коли в місті відбуваються масові проросійські мітинги, стосовно нас деколи влаштовують всякі провокації. Буває, підходять і запитують: «Чому у вас прапор України висить?». А недавно приходили й просили прибрати намет, задавали питання, чому ми молимося тут… Але же це й наше місто. Ми — всі донеччани. Я, наприклад, зі Смолянки (донецький мікрорайон, — авт.). А ось люди, котрі до нас підходять з провокаціями й кажуть, що Донецьк — це їх місто, паспортів своїх не показують, обличчя в багатьох з них закриті, і це дивно. Свій паспорт, якщо треба, я готовий показати.

Ось зліва лежить камінчик розміром з кулак (Михайло вказує на камінь, що лежить поряд з наметом, — авт.). Це кидали в нас, коли сюди приїжджали іноземні журналісти. Добре хоч, що нікого не травмувало. Потім ще кидали з того боку вулиці та показували нам непристойні жести. Стріляли по намету з «воздушки»… Але ми молимося за всіх цих людей, за їхні родини, щоб у них все було в порядку.

— У чому особисто для Вас полягає цінність територіальної єдності та національної консолідації?

— У нас має бути єдність народу. Якщо відійти від політико-економічних моментів, які часто все дестабілізують, ми як церква повинні виступати, щоб у нас була це єдність. Щоб тут не було кровопролиття, аморальності і т.д. У цьому плані ми виступаємо за національну консолідацію. Ми маємо право за це стояти. Все має відбуватися мирним шляхом. Так, з плином історії змінюються територіальні межі, але зараз ми стоїмо за той народ, який тут проживає.

— Чи часто вступаєте в політичні дискусії з людьми , які підходять до вашої наметі ?

— Політики ми взагалі намагаємося особливо не торкатися. Політичні діячі часто використовують громадян, намагаються на них заробляти. У спілкуванні з людьми, які сюди приходять, ми намагаємося уникати політичних тем. Ми говоримо більше про мир і про Христа.

— Очевидно , що багатьох може відштовхувати такий молитовний формат, який передбачає певну демонстративність…

— Незадоволені були, є і будуть. Через те, що всі люди різні. Є час, коли слід молитися по домівках, а є час, коли треба вийти. Ми вважаємо, що зараз необхідно виходити…

Євген СЕРЕДА