Дорога до єдності церкви: католицький шлях

Як розуміти єдність вселенської Церкви, що налічує понад мільярд вірних майже в усіх країнах світу і керується з одного духовно-адміністративного центру? Чи можливо говорити при цьому про фактичну, а не декларовану єдність?

Українським журналістам, які минулого тижня відвідали Ватикан, знати це було особливо важливо, — зважаючи на болючу відсутність єдності у порівняно невеликій Православній церкві України. (Журналісти мали важливі зустрічі з Надзвичайними й Повноважними Послами України у Ватикані та Італії Ніною Ковальською і Віктором Гамоцьким, а також з українцями, які сьогодні живуть і працюють у Римі. Подорож відбулася при підтримці церковних організацій «Реновабіс» (Німеччина), «Церкви у потребі» (Німеччина), Бюро допомоги церквам Східної Європи (США), а також завдяки неабияким організаційним зусиллям о. Кена Новаківського та п. Андрія Васьковича («Карітас» УГКЦ)). Католицька ієрархія має, зрозуміло, широкий спектр відпрацьованих довгими століттями стратегій, методів управління, таємниць, і тому зрозуміло, що навіть для поверхового знайомства з роботою Римської кафедри потрібен чималий час. Не претендуючи, однак, на хоч яку повноту, розповім читачеві про деякі очевидні чинники, що сприяють єдності католиків і які може спостерігати кожен. Історично єдності сприяло те, що разом із зростанням католицької світової спільноти суттєво змінялося традиційне лице папства. Про що свідчить, наприклад, радикальне спрощення етикету та сакрального одягу пап. Адже ще зовсім недавно папи на голові носили триповерхові тіари, вдягали мантії з двометровими шлейфами, а під час аудієнцій кожен візитер мав цілувати папського черевика. Наблизитися до папи простому смертному було практично неможливо. Все це тепер у минулому. Важливим є також те, що латина в наш час втратила свій ексклюзивний статус. Святе письмо та богослужіння доступні сьогодні католикам на всіх мовах світу. (Щоб у цьому впевнитися, достатньо подивитися на розклад богослужінь у київському соборі Св. Олександра — там служать українською, польською, англійською та ін. мовами.) У ХХ столітті Католицька церква згадала, що в день П’ятидесятниці Святий Дух надав апостолам можливість проповідувати Євангеліє тою мовою, яка є рідною для слухачів. (Церковна латина у свій час була міжнародною мовою, єднала людей різних країн, але тільки духовенство та нечисленних світських вчених.) Протягом останнього півстоліття кожний наступний папа був більш відкритий до суспільства та вірних, більш демократичний, ніж попередній. Останній папа Іван Павло II побив усі рекорди відкритості — він пішов значно далі своїх прогресивних попередників, таких як Павло VI та Іван ХХIII. Упродовж свого понтифікату Іван Павло II щороку їздив до шести — у середньому — країн світу. Заради того, головним чином, аби зустрічатися з католиками, членами своєї церкви. Прості люди завжди переконані, що папа приїхав за них заступитися, змінити щось на краще, як воно часто й бувало. Особливо яскраво це проявилося у під час візитів до соціалістичної Польщі або до Куби. Також українці пов’язують із візитом папи чимало надій. Греко-католики очікують отримати від Ватикану більшу автономію для своєї Церкви, може навіть — дозвіл на створення патріархату. (Хоча на зустрічі з українськими журналістами кардинал Моусса Дауд, голова Конгрегації Східних церков Ватикану, висловив думку, що «ще зарано».) Невизнані («неканонічні») Українські православні церкви через спілкування з папою сподіваються підвищити свій міжнародний статус, створити певний прецедент. Треба втім відзначити, що кардинал Вальтер Каспер (Президент Папської комісії підтримки єдності церков) на зустрічі з українськими журналістами ще раз відзначив, що Католицька церква має офіційні стосунки тільки з тими православними церквами, які є визнаними світовою православною спільнотою. Однак, за словами кардинала, папа ніколи нікого від себе не відштовхує — це не по-християнськи. Тому в Україні він зустрінеться з усіма тими православними ієрархами, які того забажають. Як це завжди бувало в інших країнах Щодо світської влади України, то вона, скоріше за все, плекає надію, що візит папи відверне, принаймні на короткий час, увагу суспільства від старих болячок. І надасть українському істеблішменту трохи більше авторитету («Скажи мені, хто до тебе ходить в гості, і я скажу, хто ти є».) Одного дня українські журналісти були присутні на так званій Загальній аудієнції папи Івана Павла II. Влітку всі аудієнції, як і богослужіння, найчастіше відбуваються на площі Св. Петра, перед головним храмом Католицької церкви. То ж одного сяючого ранку ми сиділи, серед кількох тисяч римлян і прочан, під блакитним куполом площі, опертим на колони Берніні. Зверху на нас дивилися десятки святих, фігури яких оздоблюють колонаду; високий близький горизонт було тендітно розмальовано стрункими контурами піній — італійських сосен. Більшість присутніх на площі — то візитери з різних країн. Багато хто був одягнений у яскраві національні костюми. Прочани розмахували своїми державними прапорами, грали на духових музичних інструментах веселі марші. Ще до виходу первосвященика було зачитано довгий список присутніх — старанно поіменовано кожну парафію, церкву, країну. Папу зустрічали так, як його зустрічають завжди — загальними оплесками та радісними вигуками; американці елегантно висловлювали свої почуття свистом. Оркестри грали туш. Розпочався довгий виступ 81-річного понтифіка, який благословив кожну групу прочан і розповів їм про свій останній апостольський візит — на рідній мові кожної групи. Так само сердечно Папа привітав групу протестантів. Він звернувся з подякою також до 10 тисяч римських сімей, які кожного літа приймають на оздоровлення дітей Чорнобиля з України. Не були забуті й українські журналісти. Папа Войтило звернувся до нас на чистій українській мові: «Щиро вітаю журналістів, що будуть висвітлювати наступну апостольську подорож, яку я здійсню у вашу країну. Дякую вам за цей візит і благаю для вас, вашої професійної діяльності та ваших близьких Небесної благодаті». За тим прийшла черга благословень довгої черідки молодих, далі — інвалідів у візочках. Ця багатогодинна церемонія не була якоюсь виключною оказією, — Верховний пастир спілкувався, як звичайно, з народом Божим. Українські журналісти мали змогу зблизька спостерігати його важку працю і непогамовану літами та хворобами жагу спілкування з паствою. Попри все, Іван Павло II ніс свій хрест. Майже кожного тижня Папа Іван Павло II відвідує один із численних храмів Риму — аби мати живі людські контакти, нагадувати людям про їхню приналежність до великої церковної громади. Як розповів отець Кен Новаківський, один із організаторів поїздки журналістів, практикується й інша стратегія. Під час нашого перебування у Ватикані папа висвятив 36 нових священиків для церков Риму. Тільки шість з них були римлянами, всі ж інші — з рiзних країн. Це робиться заради того, аби прилучити провінційне духовенство до життя столиці світового католицизму, познайомити його з рівнем богослужінь та пастирської роботи. Такими різними способами Католицька церква об’єднує навколо себе біло-, чорно- і жовтошкірих, Захід і Схід, Північ і Південь. Західна християнська церква почала розбудовуватися і набирати сили саме тоді, коли антична Римська імперія назавжди сходила з історичної сцени. Вийшло так, що Римська кафедра успадкувала значну частку адміністративного генія стародавнього Риму і зберігає його до сьогодні. Це одна із складових її сили. Хоча цезарський Рим навіть у часи найбільшого розквіту (II ст. н.е.) ніколи не мав стільки підданих, скільки вірних має сьогодні Католицька церква.
http://www.day.kiev.ua/62524/