Саме тому капеланам важливо постійно вдосконалювати навички та фахові компетенції, щоб досягати максимуму у виконанні свого служіння. Чинний Закон про військове капеланство містить чотири ключових напрямки капеланської праці у війську:

1. Душпастирська опіка.
2. Релігійно-просвітницька робота.
3. Соціально-доброчинна діяльність.
4. Консультування військового командування з релігійних питань.

Військові капелани вже мають великий досвід душпастирської опіки та просвітницької праці. Окремої уваги заслуговує непроста тема консультування командування. Дуже важливо, як для самих капеланів, так й для інших військовиків, правильне розуміння третього напрямку капеланської праці, соціально-доброчинної діяльності. Сфокусуємось зараз на цьому.

У Законі про військове капеланство зазначено: «соціально-доброчинна діяльність – напрям військової капеланської діяльності, спрямований на турботу про соціальні потреби військовослужбовців і налагодження партнерських відносин із представниками релігійних, благодійних (волонтерських), громадських організацій з метою надання всебічної підтримки, забезпечення турботливого ставлення до військовослужбовців, працівників ЗСУ та членів їх сімей».

Оскільки військові капелани дотримуються принципу: «Служити своїм, опікуватися іншими, допомагати усім», їх діяльність має певні обмеження: коли йдеться про богослужіння, капеланам важливо діяти в рамках їхніх релігійних традицій. Православний священник не може здійснити намаз з мусульманами, а протестантському пастору не варто служити Літургію для греко-католиків. Але усі інші питання, зокрема, питання соціально-доброчинної діяльності, не мають конфесійного забарвлення. Саме ця діяльність дає можливість капеланам «опікуватися іншими» та «допомагати усім».

Якщо казати мовою християнської спільноти, турбота про соціальні потреби побратимів дає можливість капелану стати «п’ятим Євангелієм», що будуть «читати» всі воїни.

Тому не варто розглядати забезпечення соціальних та матеріальних потреб військових другорядним чи ситуативним моментом у служіння капелана. Правильне розуміння цієї важливої праці та професійний, системний підхід до неї можуть значно посилити вплив військових священників. Отже, спробуємо сформулювати.

Сім ключових принципів соціально-доброчинної діяльності військового капелана:

1. Розуміння стратегії та системності.

Військовий капелан має діяти стратегічно, допомагаючи формувати партнерські відносини між військовими підрозділами та суспільними інститутами, які готові підтримувати армію. Це сприяє зміцненню національної обороноздатності, запобігаючи ситуації, коли вороже військо отримує перевагу.

Наприклад: Співпраця з місцевими бізнесами для забезпечення армії допомогою чи з освітніми закладами для проведення патріотичних програм.

Це перший принцип побудови партнерських стосунків між військовими підрозділами та суспільними інститутами, здатними подбати про своє військо. Для чого? Проста, але стратегічна відповідь: для того, «щоб не довелось годувати військо вороже». Існує й інша відповідь, про неї більше у опису другого принципу.

Праця з доброчинцями (як з індивідуальними так й інституційними) має бути не ситуативною, а системною, послідовною та фаховою. Системність ця потребує від капеланів певних знань на навичок у комунікації з жертводавцями, але найважливіше вміння полягає в тому, щоб формувати чіткі меседжі, що будуть побудовані на стратегічному баченні, чому суспільство має відповідати на потреби військових. «Хіба ми не сплачуємо податки?», — ставлять люди цілком резонне запитання.

2. Формування правильного та потужного іміджу військових у суспільства.

Капелан сприяє створенню сильного і позитивного образу військових, спонукаючи громадян долучатися до підтримки армії. Це включає акцент на героїзмі, служінні Батьківщині та відданості військовослужбовців.

Наприклад: Організація заходів для громадськості, де чинні військові та ветерани діляться своїми історіями, або поширення інформації через соціальні медіа про досягнення військових.

«Хіба я не сплачую податки?», — питають люди.

«Так, ваші податки дуже важливі», — має відповідати капелан, — «Мета вашого прямого, особистого залучення, полягає в тому, щоб допомоги, в першу чергу, вам, а не військовим».

Служіння військового капелана це унікальний вплив на воїнів, що допомагає їм зберегти людяність та мотивацію до своєї справи, через розуміння Божої присутності та підтримки. Але хіба Господь не діє через людей? Боже Слово відкриває нам величну картину: Господь, що створив всі сфери людського життя, всі соціальні інститути та діє через них (Колосян, 1:13).

Можливість особисто, а не тільки опосередковано, доєднатися до спільноти героїв, до великої справи захисту Батьківщини — це неймовірно потужна справа, це гідно. Для спільнот, що делегують військових капеланів на служіння, важливо розуміти – підтримка війська, це можливість доєднатись до величної Божої справи.

Українські військові, чоловіки та жінки, є героями. Так, героями «не героїчними», звичайними людьми, що мають потреби, на які держава не завжди може вчасно та у повному обсязі відповісти. Саме тому ми закликаємо суспільство долучатися до спільноти героїв через посильну відповідь на існуючі запити. Це долучення, в першу чергу, змінює тих, хто допомагає, це про їхню гідність та долучення до великої справи – ось що дуже важливо.

3. Комунікація армії та суспільства.

Капелан слугує мостом між військовими та цивільними, поширюючи історії про службу та підтримку. Це допомагає військовим відчути вдячність, а суспільству – зрозуміти роль армії.

Наприклад: Підготовка тематичних матеріалів, що демонструють внесок волонтерів, і їх представлення під час заходів.

Важливою також є комунікація від суспільства до армії. Військовий капелан, в цьому контексті, є унікальною фігурою – він одночасно священник, душпастир, релігійний лідер та представник релігійної спільноти, але при цьому капелан є офіцером збройних сил, частиною військового підрозділу. Тому капелан може не тільки розповідати історії військових (історії – це дуже важливо) цивільним людям. Військовий капелан має розповідати історії цивільних в своєму підрозділі, передавати значно більше, ніж просто матеріальну допомогу. За кожним пакунком із засобами особистої гігієни, за кожним турнікетом, автівкою, дроном, за кожною гривнею — є люди! За допомогою, що скеровує капелан, є історії великої кількості жертовних людей, що таким чином кажуть: «Хлопці та дівчата, ви ж є нашими героями! Ми – за вас».

Військовий капелан може стати унікальним містком між цивільними людьми та військовиками, передаючи історії підтримки, що є величезним фактором мотивації воїнів. Отже, капелан робить те, що робили з самої давнини священники та пророки – він розповідає історії. В першу чергу капелан розповідає величну Історію Господа, але все може початися з дуже важливих історій жертводавців – людей, через яких діє Сам Бог (Євангеліє від Матвія, 25:35-40).

4. Формування культури жертовності у релігійних спільнотах.

Важливо заохочувати релігійні громади до жертовності та створення «спільнот підтримки» для військових. Це включає як матеріальну допомогу, так і молитви, соціальну та психологічну підтримку.

Наприклад: Організація молитовних ініціатив за військових, збори коштів на амуніцію чи психологічна підтримка для родин загиблих.

Військовий капелан — є Божою людиною, але він не є Богом. Капелан не може та не повинен власноруч забезпечувати всі потреби підрозділу. Він має діяти системно та стратегічно, в першу чергу докладаючи зусиль для того, щоб формувати культуру жертовності та щедрості у тих спільнотах, до яких є дотичним. Ця культура починається з розуміння особливостей людей, їхніх цінностей та можливостей, вміння спілкуватися «їхньою мовою». Далі капелан має передати образ військового, як героя, долучиться до допомоги якому є гідною та Божою справою. Якщо потрібно, військовий капелан має допомоги вірянам зрозуміти Боже ставлення до жертовності (для цього, серед інших ресурсів, раджу книгу Стіва Шадраха «Прохання Бога»).

Наступний крок є практичним та дуже потужним – організація особливих ініціатив-молитов за військових, саме тут мають прозвучати їхні потреби та історії. Будь яка людина в спільноті має розуміти, що в першу чергу дуже важливо молитися за своїх воїнів, але робити це треба, знаючи – про кого та про що молишся. Доброю практикою є спільна молитва церковної спільноти «Нове Життя» (м. Київ), під час якої віряни бачать світлини військових та моляться, маючи перед очима ці обличчя.

Всі ці компоненти мають дати свій результат – люди будуть розуміти, чому саме вони мають проявити жертовність, будуть знати – для кого вони це можуть зробити, їхня молитва вже буде першою дією, вслід за якою постане питання: «А що я ще можу зробити для наших героїв?». Відповіддю на це питання буде перерахування коштів, закупівля необхідних ресурсів, а можливо й рішення особисто доєднатися до війська. Ще однією відповіддю буде формування «спільнот підтримки» військових, до яких вже особисто зможуть звертатися воїни, що мають потребу у емоційної, соціальної, духовної підтримки, наприклад, реабілітації після полону, поранення, або для допомоги членам родини.

Формуючи культуру жертовності у релігійних спільнотах, військові капелани роблять дійсно стратегічну справу. Святе Письмо каже: «Блаженніше давати, ніж брати», отже, спільноти, що мають стійку культуру жертовності, будуть мати благословення від Господа та будуть впливати мати добрий вплив на суспільство навіть після закінчення війни.

5. Побудова стосунків із потенційними та діючими жертводавцями.

Капелан має налагоджувати стосунки з меценатами професійно: чітко формулюючи потреби, мотивуючи до підтримки та висловлюючи вдячність. Важливо також забезпечувати прозорість у використанні ресурсів.

Наприклад: Регулярне інформування жертводавців про використання їхніх внесків через звіти або особисті подяки від військових.

Діяти професійно у соціально-доброчинній діяльності не є простою справою. Дехто майже інтуїтивно відчуває, як звернутися за ресурсною допомогою, дехто не має таких здібностей, але, в будь якому разі, кожному військовому капелану треба розуміти послідовність дій у процесі комунікації з жертводавцями, тоді навіть відсутність природних здібностей буде компенсуватися фаховими знаннями та навичками. Тоді капелан буде діяти не з позицій «жебракування», а в якості професіонала своєї справи, що знає потреби інших, має поклик та навички, щоб відповісти на них, та має чітке розуміння – як та кого можна залучити у цій процес.

Ясна справа – коли ми чуємо по «кричущу» потребу, питання життя та смерті, ми будемо реагувати. Але коли мова йде про системну підтримку військових підрозділів, що не завжди пов’язана саме з катастрофічною чи загрозливою ситуацію, жертводавцям потрібна інша мотивація та інша специфіка стосунків із представником підрозділу. Тут військовий капелан має діяти, враховуючи повний спектр цієї діяльності: розуміння мотивів, чітка артикуляція потреб, вдячність, звітність, залучення. Отже:

• треба розуміти цінності та мотиви аудиторії, до якої звертаєшся за підтримкою, враховувати їх та відповідати на них. Хто буде готовим допомогти з придбанням авто для військових медиків, а хтось з порозумінням відгукнеться на запит щодо оновлення оргтехніки діловодам;
• недостатньо просто проінформувати «всесвіт» про існуючі потреби через соціальні мережі. Люди мають різну мотивацію для того, щоб допомагати, але всі ми краще реагуємо, коли нам особисто та чітко передають конкретний запит та одразу пропонують долучитися. Наприклад, краще не терміново благати про покриття астрономічної суми, а запрошувати до щоденної допомоги у розмірі «чашки кави», яку ми не вип’ємо, а кошти за неї перерахуємо на допомогу конкретному підрозділу на конкретну потребу;
• всім капеланам (принаймні, капеланам-християнам) має бути знайома історія про зцілення десяти хворих на проказу (Євангеліє від Луки, 17:11-19). «Чи не десять очистились, а дев’ять же де?», — спитав Ісус, коли тільки одна зцілена людина повернулась, щоб подякувати за допомогу… Дуже важливим є вчасно та гідно подякувати за допомогу, в цьому військовим завжди має допомогти капелан, використовуючи зрозумілу для жертводавців «мову подяки». Почесна грамота чи подяка – це дуже добре, але ще краще світлина чи відео з вдячними героями та коротка історія про те, як допомога вплинула на життя підрозділу. Звісно, світлини, відео та історії мають бути зроблені з врахуванням питань безпеки та конфіденційності;
• вчасна, прозора та зрозуміла фінансова звітність важлива завжди. Особливо звітність важлива, якщо капелан хоче будувати нові стосунки з жертводавцями, що тільки «придивляються» до нової задачі, не знають капелана та військових особисто. Так само звітність важлива, якщо мова йдеться постійні стосунки. «Отримали допомогу та забули про жертводавця до наступної гарячої потреби» — поганий принцип, який не личить фахівцю своєї справи;
• залучення жертводавців у життя підрозділу – непроста історія, але таке залучення здатне значно збільшити мотивацію тих, хто намагається допомогти та вплине на обсяг отриманих ресурсів. Жертводавець не гаманець, важливо постійно розуміти це. Якщо є можливість запросити людей до особистого залучення, капелан має це зробити. Запропонуйте, якщо це не порушує військової таємниці та є безпечним із урахуванням оперативної ситуації, доброчинцям особисто приїхати та побачити, поспілкуватись з військовими. Люди мають спілкуватись з людьми, бачити один одного, чути історії, відчувати умови, в яких живуть та служать нам наші герої. Тоді, повернувшись до себе, партнери підрозділу стануть ще й «адвокатами» — розкажуть своєму кругу контактів про подорож до «своїх» бійців та попросять своїх знайомих долучиться до доброї справи підтримки героїв.

6. Підтримка довіри, можливість бути «гарантом» того, що допомога буде використана без зловживань, використовуючи для цього свій духовний та соціальний авторитет.

Капелан має бути моральним і духовним авторитетом, який гарантує, що отримана допомога буде використана без зловживань. Це підвищує довіру до діяльності та спонукає до подальшої підтримки.

Наприклад: нечасті, але регулярні особисті зустрічі (фізичні чи онлайн) з жертводавцями, впровадження системи звітності для меценатів із зазначенням конкретних результатів використання допомоги.

Ми всі маємо розуміти, що можливості людей зменшуються, ресурси виснажуються, запитів стає всі більше. Тому власний авторитет капелана, його вміння підтримувати стосунки, будувати довіру є надзвичайно важливим фактором, що впливає на мотивацію жертводавців продовжувати підтримку. Люди, зазвичай, починають допомагати, маючі різні мотиви, але для прийняття рішення щодо продовження підтримки майже всім важливо відчувати довіру до тих, кому вони допомагають.

7. Врахування потреб як «своїх», так й «інших».

Капелан має розуміти та реагувати на потреби не лише «своїх по вірі», а й інших людей та груп, які потребують допомоги, незалежно від їхньої релігійної приналежності. Це є проявом безумовної любові та милосердя.

Наприклад: Передача частини гуманітарної допомоги цивільним мешканцям, або іншим підрозділам, які перебувають у скрутних умовах.

Бути «п’ятим Євангелієм», це можливість капелану-християнину передати подарунки на свято Курбан Байрам побратимам-мусульманам, чи допомогти дітям побратимів-атеїстів поїхати влітку на море. Це готовність скерувати знайомих волонтерів на те, щоб завезти дрова літнім мешканцям сіла, біля якого розташовано підрозділ. Це особиста готовність капелана спочатку передати допомогу, а вже потім спитати, чи є бажають звершити молитву.

«Служити своїм, опікуватися іншими, допомагати усім» — це історія про універсальність Божої любові, без зайвого пафосу та маніпуляцій. Ми можемо побачити досить багато видань релігійної літератури, що лежить в казармах, бліндажах та машинах військових – не часто вони відкривають ці книги. Але військовий капелан, що мудро та дбайливо втілює принцип «допомоги усім», завжди буде Людиною-Книгою, яку уважно та з повагою будуть читати як «свої», так й «інші». Господи, допоможи!