Дорога, яку показали коти
Ірина Березовська
Мені завжди було цікаво, як там, у інших, і тому я вийшла у люди. Саме про це і буде блог під тегами #На_Каву_з_Іншим_Богом. Я хотіла познайомитися зі своїми однолітками, які теж шукали точку опори і знайшли себе у своїй традиції.
Я познайомилася з Анею випадково, на ґрунті допомоги її мамі, в якої діагностували онкологічну недугу. Ми довго говорили про те, як пережити діагноз, як допомогти їй справлятися, все це було онлайн. Коли дівчата справилися, ми раптом виявили для себе, що уже не можемо без наших регулярних балачок. Тож дівчачі посиденьки онлайн переформатувалимся у розмови при каві про все на світі. Допомагав скайп і месенджер. Я - Львові, Аня - у Києві.
"Знаєш, коли мама захворіла, я не просто стала з нею більше часу проводити, але й намагалася пожити її життям, щоб краще її зрозуміти. Я поливала її квіти, почала вдягати фіолетовий, який мама завжди любила, доглядала її кішку і навіть одного разу сама прийшла у синагогу, хоча раніше була байдужою до релігії. Прийшла і залишилася там дотепер. Напевно, вже не піду. Тут щось є, розумієш?" - розказувала мені Аня.
Я рада за неї. Нарешті Аня заспокоїлася, вона нарешті навчилася справлятися з побутовими труднощами і переживаннями, які раніше завдавали їй чимало клопотів.
"Як тобі це вдалося? Як ти зрозуміла, що Він - є?" - запитала я тоді знайому.
"Розумієш, я мала доглядати мамину кішку, доки вона була у лікарні. Кішка - не проблема, у неї все гаразд з вихованням, а ось коти у дворі, яких годувала мама, - ось була трудність. Якогось дня я взяла корм і пішла погодувати безпритульних. Я побачила маминих подруг, які також прийшли погодувати маминих дворових котів. Ми посиділи, поговорили. Мене тоді розчулило те, що дорослі зайняті жінки залишили свої справи, які мені здавалися важливішими за все, прийшли, щоб погодувати нічиїх котів і робили це так щиро і віддано, ніби це були їх власні коти. Двох кошенят прилаштували. Мені тоді ще одна з них сказала таку річ, що це все цаарбаалейхаїм. Я тоді не дуже розуміла, що це, але пішла додому і сіла гуглити", - з усмішкою каже Аня.
Цаарбаалейхаїм (буквально - страждання живих істот) - це заповідь для представників юдаїзму дбати про живих створінь. У Торі багато разів говориться про необхідність милосердного ставлення до звірів, їм не можна робити шкоду, треба дбати про них і звірі, як і люди, повинні відпочивати у шабат. Цю заповідь виконувала мама Ані, навіть з онкологічної клініки. Цю заповідь виконували її подруги. І ця заповідь розчулила Аню - молоду сучасну дівчину, втомлену життям великого міста і розгублену від життєвих негараздів!
В якийсь момент Аня зрозуміла, що, крім відвідин мами, їй хочеться відвідувати вуличних котів. Це не було тягарем, піклування про тваринок приносило раніше незнане задоволення. День за днем, тиждень за тижнем Аня прив’язалася до пухнастих створінь і вони стали її друзями. Аня побачила у сенс у, як їй здавалося, дивних правилах, яких аж 613.
– Про що твоя релігія? — питаю Аню.
– Про те, що ти не сама на цій планеті, про міцний фундамент, який приходить на допомогу, коли ти загубилася. Про мене. Про маму. І навіть про котів, яким ми допомагаємо знайти дім.
– Як тобі твоя релігія допомагає тобі більше любити?
– Я перестала так багато думати про себе, перестала думати про невлаштованість свого життя, про зламані стосунки, про хвороби мами. Маму вилікували і ми з нею щасливі, вона мені зараз відкриває красу давніх правил. Ми разом годуємо маминих котів.
Коти - вони вміють вести. Коти показали дорогу, в якій стало більше затишку, спокою і сімейних вечорів. Раніше Аню діставала мультизадачність, їй треба був відпочинок. Якщо вшановувати суботу, то якогось дня можна виявити, що ти не накопичуєш втому. Щосуботи ти відпочиваєш, набираєшся ресурсу і новий тиждень більше не є стресом. Для сучасної людини - це вихід. Ані це правило дуже допомогло організувати своє життя у столиці. Сьогодні вона любить їсти яблука з медом зі своїми рідними на Рош-а-Шана, латкес на Хануку і просто мило погомоніти з мамою і бабусею, хоч раніше це їй здавалося пустими балачками.
Я усміхаюся таємничо, як кіт, бо добре знаю, що християни перших століть вважали, що є такий час у добі, коли все живе стає на молитву Творцю. Тому у 12 ночі кожна пташка, бегемот, жираф фуксія і кіт стають на свою нехитру молитву і кожен, як уміє, славить Бога, а тому варто і людині не валятися в цей час у ліжку. Цей звичай давно забутий сьогодні. Але хтозна, є люди, які зберегли заповідь дбати про своїх братів менших. Може, тут і починається любов до двоногих, як це було у Ані? Які ж ми все-таки однакові, коли любимо…
Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"
