Духовна перлина Чернігівщини
Наталія ПОТАПЧУК. – «Православіє в Україні», 20 грудня 2007 року
А ще - унікальний ландшафт території, яка 300-400 років тому належала монастирю - одному з найбагатших освітніх і духовних центрів землі Сіверської.
Всі названі достоїнства спонукають обласне управління культури і туризму розглядати монастир як один із об'єктів туристичної привабливості чернігівського краю. Для ближчого знайомства з ним управління організувало поїздку для журналістів і туристичних операторів в Коропський район. За словами однієї з учасниць паломництва, журналіста агенції «Укрінформ» Наталії Потапчук, побачена там природна й рукотворна краса, а ще більше - почуте від настоятеля монастиря іеромонаха Серафима, не лишили сумнівів, що це святе місце справді варте уваги і підтримки.
Божим даром стала свята ікона Миколая Чудотворця
Перше поселення християн, за переказами, виникло тут у 20-х роках XVII століття. У смутні часи людей привела сюди ікона святого Миколая, знайдена місцевим пасічником на одному з дерев. Після триразового зникнення з хати пасічника і чудесного повернення на дерево святого образу люди повірили у справжність святині, стали молитись біля неї, а немічні - отримувати зцілення. Поява християнської ікони на території, що перебувала під владою католицької Польщі, викликала духовне піднесення серед населення і дала поштовх відродженню Православ'я у цьому краї.
Спочатку ченці, які приходили сюди з різних монастирів, жили в печерах, згодом звели житлові приміщення, трапезну, церкву на місці явлення ікони. В 1666 році, стараннями архієпископа Лазаря Барановича і братів Многогрішних - Василя і Дем'яна, монастир твердо став на ноги. Йому було передано багато сіл, сінокосів, переправ через Десну, млинів. Під кінець свого існування обитель мала 950 га орних земель, 800 га сінокосів, 25 сіл і 18 км річки Десни. А ще - 5 храмів і 100 будівель, споруджених на 37 гектарах (таку площу нині займає Києво-Печерська Лавра).
Духовна перлина землі Сіверської...
Багатогранною була духовна і освітня діяльність монастиря. Тут працювали іконописні майстерні, школа, в якій, окрім Закону Божого і церковного співу, на високому рівні дітям викладали шість(!) іноземних мов, був навіть стоматологічний кабінет. У приміщенні, де зараз відкрито церкву, колись була перша на Чернігівщині лікарня, а ченці вміли робити операції (в тому числі видаляли апендикс). Це був один з найбагатших і найосвіченіших монастирів Сіверо-Чернігівського краю, стверджує ігумен Серафим. На травневе свято Миколая сюди приходило до 10 тисяч паломників. Монастирські дзвони було чути за кілька десятків верст навкруги.
Закрили монастир невдовзі після Жовтневої революції - 1920 року. Ченці, які не хотіли покидати його територію, були піддані знущанням, хто не мав документів - розстрілу. Все монастирське багатство було розграбоване відразу, а з цегли храмів і огорожі місцевий люд ще довго зводив собі житло й мостив дороги.
... стала пустинню
Коли три роки тому ієромонах Серафим з єпископом Чернігівським і Ніжинським Амвросієм вперше приїхали в Рихли, щоб відродити монастир, тут була справжня пустинь і руїни, порослі кропивою. Нині тут живуть 5 монахів, які, зрікшись мирської суєти, відновлюють колишню славу обителі. Коштом пожертв зводиться новий храм, священнослужителі розшукують серед місцевого населення монастирські пам'ятки, а головне - чудотворну ікону святого Миколая. Поки що в приміщенні, облаштованому для богослужінь, зберігається копія святині 1882 року, але ігумен Серафим вірить: оригінал обов'язково буде знайдено.
«Після революції 1917 року всі архіви монастиря були вивезені до Петербурга, - розповідає настоятель. - Майже рік там працює наш монах - ієродиякон Антоній. Інформацію про діяльність монастиря він збирає по крихтах. Документи, що зберігалися в Чернігівському обласному архіві, 1986 року були здані в макулатуру і ми назавжди втратили безцінну інформацію.
Але ми з братією плануємо відкрити музей. Адже досі збереглася монастирська бібліотека, багато церковного одягу, дзвіночок, яким на світанку будили ченців. Крім того, до нас повернулися 2 євангелія, пожертвувані гетьманом Полуботком, близько 80 ікон, шафа, в якій зберігалися ризи, та багато інших речей і реліквій».
Нині тут все, як колись - у далеку епоху XVII століття
Особливістю монастирського богослужіння, за словами настоятеля, є традиційне дотримання стародавнього звичаю. Ні заборона Катерини ІІ, ні церковні реформи не змогли відмінити його в цій обителі. Тому і в момент зустрічі з журналістами іеромонах Серафим був одягнений в чернечий одяг зразку XVII століття. Під час богослужінь не користуються тут і електрикою. В церкві горять лише саморобні лампи і свічки - все, як у давні часи. Після другого народження у травні 2004 року Рихлівський монастир повернув собі 17 гектарів землі і великий сад. Майже півстоліття він не оброблявся, але й досі плодоносить - де дичками, а де й волоськими горіхами. Окрасою монастирської території є й багатовіковий дуб та дві прекрасні алеї - каштанова та ялинова. Одна з них веде до глибокого яру з дивовижної краси озером Солов'їним.
Паломницький туризм - пріоритетний напрямок соціально-економічного розвитку Чернігівщини
Цінність цієї місцевості, як однієї з туристичних перлин чернігівського краю, коментує завідувач туристичного сектору управління культури і туризму облдержадміністрації Алла Кулик:
«Не зважаючи на те, що Програмою соціально-економічного розвитку Чернігівщини до 2010 року перспективним напрямком визначено сільський туризм, в області все більшої популярності набуває паломницький. Це пов'язано з великою кількістю у нас монастирів, пам'яток сакрального мистецтва, печерних комплексів. Рихлівський Свято-Миколаївський монастир - ще один надзвичайно цікавий об'єкт для паломників і туристів. Тут і християнська історія, і екологічно чиста місцевість із цілющою джерельною водою, і вікові дуби, що, за переказами, неабияк впливають на зміцнення здоров'я людини. Ялинова алея та Солов'їне озеро назавжди залишаться в пам'яті відвідувачів. З огляду на це, наше управління буде й надалі всіляко сприяти популяризації цього куточка Чернігівщини, включенню його до існуючих туристично-екскурсійних маршрутів. Коли у Коропському районі відкриють будиночок, в якому мешкав преподобний Лаврентій, канонізують настоятеля місцевого собору Ювеналія (тепер ведуться підготовчі роботи), все це можна буде поєднати у «маршрутне кільце» з Батуринським Крупицьким монастирем і пропонувати туристам таку екскурсійну подорож. Над його розробкою ми обов'язково працюватимемо».
