Гноми, штолен і пиво. Як святкували Різдво німці Галичини
Орися Шиян
Поруч з нинішнім селом Підгайчики біля Глинян на Львівщині до Другої світової війни було німецьке село Унтервальден, нині його не існує. Для збереження його спадщини там створили музейно-культурний центр «На Унтервалю». Його співзасновник і куратор Станіслав Клосовський прочитав лекцію про те, як святкували Різдво німецькі общини Галичини, допоки їх звідти не виселили. ZAXID.NET переповідає основні традиції довоєнних галицьких німців.
Німецькі села на Галичині
Коли Галичина стала частиною Австрійської імперії, за Йосифинською колонізацією почались масові акції з переселення німців на Галичину.
Сюди вони приїжджали переважного з Північного Пфальцу – це заліснена, гориста місцевість, де було мало землі для обробітку. Тут австрійська влада пропонувала вигідні умови проживання, землю. Тобто люди переїжджали добровільно, з економічної вигоди і привозили свої традиції, культуру, релігію. У 1930-х роках минулого століття німців на Галичині було близько 300 тисяч, вони були двох віросповідань: католики і протестанти.
Біля Підгайчиків німецьке поселення Унтервальден (назва означала під лісом) заснували в 1784 році. Станіслав Клосовський дослідив спадщину німецької громади, записував свідчення старожилів села, які її ще пам’ятали, отримав історичні відомості від Комітету допомоги галицьким німцям (Hilfskomitee der Galiziendeutschen), зокрема спогади сім’ї Болленбахів зі села Дебелівка (тепер – Княжолука Долинської громади на Прикарпатті).
Він зазначає, що німецькі традиції Різдва дуже відрізняються від українських. Хоча на те, як святкували та яких традицій дотримувалися, впливали церква і релігія.
Адвент
Адвент це чотири тижні очікування Різдва. Він був традиційним і для католиків, і для лютеранів. Три найяскравіші традиції, які пов’язані з адвентом, – календар, вінок і штолен. Їх дотримувалися і німецькі колоністи на Галичині.
Адвент-календар з’явився в середині ХІХ століття в німецькому Гамбурзі. Там місцевий пастор Йоганн Генріх Віхерн вирішив створити щось інтерактивне для дітей-сиріт, які дуже сильно чекали Різдва. У залі він поставив звичайне дерев’яне колесо від воза, на якому діти щодня запалювали по свічці.
«Можемо сказати, що цей пастор був творцем двох традицій: адвент-календаря і водночас вінка адвенту», – розповідає Станіслав Клосовський.
Ця традиція швидко поширилася і трансформувалася. Хтось щодня від 1 грудня вивішував по картині на стіну, хтось малював чи стирав лінії. Сучасний адвент-календар – це вже продукт сучасного маркетингу. Спершу у кожному з 24 віконець з сюжетами про життя Христа були не подарунки, а фрагмент різдвяного вірша.
Традиційний вінок адвенту роблять із хвої із чотирма свічками. Це коло землі та чотири напрямки світу. Кругла форма символізує вічне життя, зелень хвої – колір надії і життя, а свічки – прийдешнє світло, яке освітлює світ у різдвяну ніч.
Штолен – це традиційний німецький різдвяний кекс. Його просочують маслом, завдяки цьому він може зберігатися протягом тривалого часу. Тому є звичай випікати штолен за 2-3 тижні до Різдва і дати йому добре настоятися.
Традиція випікати різдвяний кекс дуже давня – перші зафіксовані згадки за 1329 рік з невеличкого містечка Наумбург в землі Саксонії Ангальт. У XVII столітті дрезденські пекарі винайшли свій особливий рецепт, тому зараз є патент на назву «дрезденський штолен».
На Галичині штолени відрізнялися начинкою. Якщо традиційні були з маком, мигдалем, цукатами, то у наших селах використовували розмочені сушені вишні, а на Волині – журавлину, зазначає Станіслав.
Святвечір
Традиції Святвечора в німців переплітають християнські і міфологічні вірування та символи. До прикладу, різдвяні гноми, яких запозичили з німецького і скандинавського фольклору. Їх малювали на різдвяних листівках і на Святвечір у церкві чи школі ставили виставу про гномів.
Різдвяний плакат або транспарант дуже нагадував шопки, які в німців теж були. Плакат робився з картонної конструкції, в якій вирізали витинанки з різдвяними мотивами.
«Сама сцена була з картону, як ми зараз вирізаємо сніжинки, або заклеєна різнокольоровою калькою. Прозорий папір пропускає світло, за ним ставили гасову лампу або свічку, яка освітлювала кольорові фрагменти сцени», – зазначає Станіслав Клосовський.
Плакат складався з трьох частин з різними сюжетами. Іноді це був один сюжет, який об’єднував три віконечка. Наприклад, в центрі була свята родина, а збоку – пастухи і царі. Або в центральному віконечку було зображення, а ліворуч і праворуч – цитати з різдвяного Євангелія.
Традиція ялинки у галицьких містах з’явилася раніше за німецьких колоністів, стверджує краєзнавець. Але в селах різдвяне дерево стало популярним фактично з масовим поселенням німців у кінці ХІХ століття.
Зелене гілля, яким прикрашали домівку, символізувало життя, але взимку це могла бути або омела, або хвойні. А ще, розповідає дослідник, напередодні Різдва, 24 грудня, було свято прабатьків Адама і Єви. І зелена гілка символізувала їхній втрачений рай.
Ялинку прикрашали справжніми свічками, червоними яблуками, горіхами, пофарбованими або загорнутими в позолітку від цукерок, ланцюжками зі складеного паперу, виробами соломи, печивом, саморобними цукерками з сухофруктів. На вершечку ялинки ставили ангела або зірку.
Непісна вечеря
На Святвечір у німців не було пісних страв, хоча їжа була скромнішою, ніж на саме Різдво. Однак було прийнято вживати м’ясо і навіть слабоалкогольні напої – вино чи пиво. Подавали віденський шніцель, варений рис, салат з буряка, чай і компот з чорносливу.
В галицьких німецьких родинах прослідковується ще одна дуже цікава традиція, розповідає Станіслав. Вони не тільки виконували на Святвечір різдвяні пісні – колядки, молилися, але й після вечері батько читав різдвяне Євангелії від Луки.
Колядки
Найпопулярнішою колядкою для німців, яку зараз, як нашого «Щедрика», співає весь світ, була «Свята ніч». Різдвяну пісню Stille Nacht, heilige Nacht вперше виконали в селі біля австрійського Зальцбурга у 1818 році. Це був різдвяний гімн, який лунав всюди. Ця колядка поширилася світом і перекладена багатьма мовами. 2011 року її внесли в список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Давньою колядкою, ще з середини XVI століття, є O Tannenbaum («О, ялиночко»). Зараз вона є в дуже багатьох інтерпретаціях, переважно це обробка XIX століття.
Ще одна з традиційних німецьких колядок, які виконувалися в Галичині, O du fröhliche («О ти радісний») первісно була піснею про три головні свята для лютеранської спільноти – Різдво, Воскресіння і П’ятидесятницю. Але з часом вона трансформувалася, її слова адаптували до різдвяних реалій і вона стала колядою.
Подарунки
У німецькій спільноті був відповідник Санта-Клауса – це Weihnachtsmann. Він приносив подарунки здебільшого дітям католиків. А до протестантів приходив на Різдво Christkind (дитя Христос).
Ісусик зображався свіговолосою дитиною, яку ангел приносить на руках. Іноді він сам був з крилами, приходив вночі з подарунками.
«Пара калош і хутряна шапка для тата, панчохи з колінними штанами, дві сорочки і краватка для Губерта. Велика коробка з фарбами – для Робі. І що його не тішило – рахівниця з кольоровими дерев’яними кульками на дротах. Для мами під ялинкою була нова праска. І навіть для пастора, що приїхав в гості, авторучку загорнули в сріблястий папір», – зачитує спогади Альфреда Болленбаха про різдвяні подарунки Станіслав Клосовський.
Різдво і Новий рік
Німці здебільшого святкували Святвечір вдома. На саме Різдво ходили в гості до своїх родичів, сусідів. Традиції колективного колядування, як в українців – з різдвяною зіркою від хати до хати, у німців не було.
Німці-католики мали вертепи, але інші. Хлопці ходили з виставою про Ірода, а дівчата – окремо з виставою про народження Ісуса. Вони роздавали дітям по хатах подарунки: яблука, горіхи, печиво.
Новий рік святкували спільно громадою в Народному домі у супроводі музикантів. Напередодні молодь ходила по хатах з піснями і побажаннями, їх частували шнапсом і наїдками.
Взаємопроникнення традицій
Станіслав Клосовський зазначає, що впродовж 150 років німці жили пліч-о-пліч з представниками інших націй. Вони дотримувалися своїх традицій, але щось і переймали від інших. Він переказує слова старожилів Підгайчиків, які пригадували, що німецькі протестанти приходили набирати свяченої води на Водохреща.
Дослідник наводить ще один цікавий приклад про сім’ю німців Вольтерів у містечку Зітіхенбах (біля Лейпцига), які походять від переселенців з Галичини. Вони досі на Святвечір готують грибну юшку, кутю, голубці, вареники з картоплею зі шкварками і салат з буряка, тобто страви традиційної української кухні. А також колядують після богослужіння, що не притаманно німецькій культурі.
Справа в тому, що Зітіхенбах – це поселення, яке до 1940-х років було територією, на якій розміщувався монастир, її заселили вихідцями з Галичини. І до сьогодні їхні нащадки, діти і внуки зберігають галицькі традиції. Одна з яких кулінарна.
«Коли 150 років живеш в селі з іншими національностями, коли твої сусіди з однієї сторони католики, з іншого – греко-католики, то хочеш чи не хочеш, щось від них переймаєш. Громади до певної міри були замкнутими, берегли своє, але водночас так чи інакше підтримували контакти і переймали щось від своїх сусідів», – каже краєзнавець.
Так творили єдину спільноту села, регіону, в якій перепліталися багато різних культур.
Більш детально ознайомитися зі спадщиною колишніх німецьких колоній і дізнатися про Підгайчики можна в інтерактивному музеї «На Унтервалю/In Unterwalden».
