Духовні дні в Яремче (нотатки після зустрічі Нового року)
Ще у дитинстві, коли колишні радянські телеканали рясніли дідами морозами, снігуроньками, «голубими огоньками» та ін., підсвідомо розумів, що новорічне свято в такому форматі є чужим і трохи фальшивим для нашої традиції. Ця пострадянська модель перекинулася на українське життя, змінилися лише персонажі.
В моєму особистому досвіді – п’ять зустрічей Нового року в рамках екуменічних зустрічей Тезе. Вони базуються на молитві, співі та відчутті спільноти… Цілком випадково натрапив на оголошення біля однієї з львівських церков зустріти прихід 2011 року в студитській церкві св. пророка Іллі м. Яремче і вирішив, що це ще одна можливість духовно збагатитися.
Наша подорож до Яремче 31 грудня 2010 року пролягла через низку міст Івано-Франківщини. В Рогатині провідник групи Надія Пастернак, у минулому львівська журналістка, уродженка цього містечка, з пієтетом розповіла історію про свою славетну землячку – Роксоляну Лісовську, яка відома як дружина султана Сулеймана. Головна увага подорожуючих була прикута до унікальної дерев’яної церкви Святого Духа, заснованої в 1598 році.
Попри зимовий холод, розповідь з уст директора музею (саме такий статус має храм, тут лише раз в рік або за бажанням місцевих мешканців служаться Літургії та проводяться обряди вінчань тощо) тривала більше, ніж пів години. Інтерес викликав самобутній іконостас, створений на замовлення рогатинського братства. У ньому стільки ликів пророків, апостолів, святих, що аж дух захоплює. Вражає величина іконостасу, такої не побачиш у всіх дерев’яних церквах. В музеї-храмі діє експозиція галицького іконопису, скульптури і різьби XVI-ХІХ століть. Такі сакральні витвори є поодинокими в Україні, та все ж збережені для сучасників, які, можливо, у життєвій суєті не добачають, не доооцінюють їх як набутки своєї історії та культури. Тому не дивно, що мізерне фінансування сфери культури не дає змоги утримувати храм Святого Духа в Рогатині на належному рівні, щоб бодай узимку там була відповідна температура. Більше того, церква-музей претендує на те, щоб в числі кількох інших храмів Івано-Франківщини бути зачисленим до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО…
Наступна зупинка – ближче до гір, вони вже видніються на горизонті. Районний центр Надвірна зацікавив нашу групу музеєм історії цього краю. Захоплива розповідь працівниці цього закладу (тут не гріють батареї, а кафельні печі, як у хаті), перенесла нас у різні періоди історії Надвірнянщини. Тут зберігаються світлини та військові речі січових стрільців, воїнів УПА, зброя та воєнний одяг українських повстанців, макети, листування дітей із своїми репресованими батьками…
Вразили написи на стінах підземелля, де в кінці 40-их років минулого століття діяла катівня НКВС. Один з них, дівочий: «Вони занапастили мою молоду душу…». Знову ж таки відчувався ентузіазм працівників музею та байдужість місцевої влади до фінансової підтримки подібних установ.
Дісталися Яремче. В селі Дора – околиці Яремче діє невеликий храм монахів-студитів УГКЦ, посвячений св. пророку Іллі. Його історія загальновідома, пов’язана з подвижництвом Згромадження Студитів, заснування якого ініціював митрополит Андрей Шептицький, а його задум реалізував рідний брат блаженний о. Климентій Шептицький… В цьому карпатському селі, поміж розлогих гір та повноводного Пруту, подружжя Кокорудзи (Ілля та Іванна), яке мало в Галичині славу меценатів, радо віддали в користування монашої спільноти два будинки та велику частину поля. Навесні 1936 році монахи-студити заснували ремісничу школу і безкоштовно навчали гуцульських хлопців, які виявляли охоту до науки. Навесні 1937 року в Дорі розпочалося будівництво монастирського храму св. пророка Іллі, яке завершилося вже влітку наступного року. Церква постала у гуцульському стилі, у вигляді хреста. Встановлено особливий іконостас овальної форми, до виготовлення якого долучився директор місцевої школи Іван Свищук. Ікони на іконостасі створені методом випалювання і частково оздоблені різьбою. З 1946 року у приміщенні монастирської церкви діяв музей атеїзму. В 1990 році Святоіллінський храм повернуто Згромадженню Студитського Уставу, монахи якого невтомно трудяться на духовній ниві краю...
Ми швиденько з тріскучого морозу входимо до згаданої церкви і прислухаємося до співу яремчанських студитів. Тут затишно. Священик служить церковнослов’янською Вечірню. Якось по-іншому сприймаю її тут, ніж би десь у міському храмі. Окрім нашої групи ще якийсь старенький дідусь стоїть біля престолу і cповнює вечірню молитву Господеві. Спів тропарів брата-монаха підхоплюють місцеві сестри Згромадження св. Вінкентія, які після Вечірні приймають нас на новорічний дводенний побут до свого великого реколекційного будинку. Опівночі, коли над горами лунала своєрідна канонада салютів, петард та всілякої іншої піротехніки, в храмі студитів служилася Архиєрейська Літургія за участю єпископа-помічника Львівської архиєпархії Венедикта Алексійчука. Для багатьох учасників подорожі участь у такому святковому Богослуженні стало незвичайною подією, вони побачили в ній особливу благодать, тому що в міському храмі мирянин навряд чи відчує подібну духовну атмосферу, та ще й в момент настання нового року. Потім до глибокої ночі у монастирській трапезні ми обмінювалися думками на цю тему…
1 січня 2011 року перед обідом ми пішки рушили Дорою, до монастиря Згромадження імені Андрея. По дорозі на гору помітили таблицю з короткою історією старовинної церкви чуда архистратига Михаїла. Вона заснована у XVII ст., стоїть на горбку, є доглянутою, з новими дверима, щоправда, оббита бляхою, на шкідливість якої звертають увагу фахівці цих сакральних споруд. До середини зайти не вдалося, було зачинено. Та все ж на окремій таблиці довідалися, що в храмі зберігається різьблений іконостас та декілька цінних ікон. Позаду храму стоїть пам’ятник заслуженому греко-католицькому священику, а за огорожею видніється чудова гірська панорама Дори та Яремче.
Та рушаємо кілька кілометрів далі, внизу шумить повноводний Прут. Звичайні сільські хати чергуються із сучасними котеджами для відпочинку. Попри нас гарцюють коні, запряжені саньми, в яких їдуть веселі відпочивальники. Ось видніється храм і монастир вищеназваного Згромадження.
На його території – пантеон визначним греко-католицьким подвижникам – митрополиту Андрею, патріарху Йосипу Сліпому, низці єпископів XX ст. та й могила засновника цього Зромадження о. мітрата Ярослава Свищука, який трудився у далекій Канаді, але зміг залишити духовний слід у цьому майже райському куточку франківських Карпат. Заходимо до музею імені митрополита А. Шептицького, де збереглися речі о. Ярослава, оригінальні ікони, які він малював, різноманітна література, скульптури церковних діячів. Затишний дерев’яний храм святих Петра і Павла відзначається яскравим іконостасом, виконаним також згаданим священиком. Він частину свого майна віддав для того, аби Згромадження імені Андрія доповнило велику монашу родину греко-католицької Церкви. У багатьох з нас виникла думка про те, що варто доносити інформацію про подібні осередки молодій генерації народу, щоб вони знали світлі приклади серед духовенства, оскільки сучасні медіа переважно звертають увагу на негативні моменти, пов’язані зі священичим середовищем…
Повертаємося до монастиря сестер св. Вінкентія і продовжуємо свій новорічний побут, а ввечері знову долучаємося до вечірньої в церкві св. пророка Іллі. Цього разу все більш урочисто, читання старозавітніх текстів, в яких міститься пророкування приходу Месії. Кожен молільник зі своєю свічкою наповнює світлом цей скромний дерев’яний храм, в якому віє простотою і в той же час духовною красою. Священик всіх оливопомазує, підживляємося порізаним на великі проскурки запашним домашнім хлібом…
Ось так інтенсивно збігли два дні перебування в Дорі-Яремче. Добре організована група людей різного віку змогла пізнавально зустріти прихід Нового року і духовно приготуватися донародження Дитятка-Ісуса.
Світлини Лесі Малахівської
