Душа за кордоном: історія дерев’яної церкви з Мукачівщини, перенесеної до Чехії (ІСТОРІЯ, ФОТО)
Багато іноземних, а також чеських фотографів (для яких ця земля була частиною країни), залишили на згадку про ті часи ряд світлин, що дають змогу побачити, якою була сакральна архітектура Підкарпатської Русі. Ці маленькі шедеври, творіння рук місцевих майстрів, що простояли довше за муровані з каменю мури фортець, були побудовані на невеликій території в різноманітних стилях. Багато пам’яток з тих пір, протягом століття, вже втрачено назавжди. Багато «покращено» бляшаним покриттям, заскленням ґанків та пластиковою вагонкою до невпізнанності. Багато просто розібрано з різних причин, адже за деревом, задля збереження автентичності будівлі, потрібен догляд.
Відтак деякі дерев’яні церкви були вивезені в інші країни. Таким чином частинку Закарпаття вдалося зберегти за кордоном, де церкви нагадують про історію, вмілих будівничих, уявлення про божественну красу та віру жителів Карпат.
У циклі публікацій про перевезені до Чехії церкви, я розповідав про храми з Хустщини, Виноградівщини та Мукачівщини, один з яких, на жаль, нещодавно згорів у столиці Чехії. Цього разу історія про церкву Святого Архистратига Михаїла, збудовану в XVII ст. у селі Глинянець (об’єднане з смт. Чинадієво) теж Мукачівського району.
Як згадує у своїй книзі «Церкви України: Закарпаття» Михайло Сирохман, найдавніша згадка про малу дерев’яну церкву в селі Глинянець належить до 1733 року. Вона є одним з небагатьох уцілілих шедеврів закарпатського лемківського будівництва: широкий винос даху обходить, не перериваючись, усі три об’єми церкви; вежа «вміщується» в бабинець, а довкола бабинця і нави йде вишукана галерея на різьблених стовпчиках.
Догляд та реставрація дерев’яних церков вимагали частих затрат та роботи селян, тому, коли в селі у 1929 році звели муровану церкву, дерев’яна красуня, що стояла на високому пагорбі, виявилася непотрібною. На неї, як і для багатьох в цьому регіоні, швидше за все, очікувала руйнація. На той час церква вже втратила оригінальну башту і мала спрощене бляшане завершення.
Тому парафіяни з бідного села дуже зраділи, коли Едвард Шебела, великий чеський любитель антикваріату та директор вугільних шахт, який часто відвідував цей край з метою відпочинку, запропонував у 1928 році придбати церкву за 20 тисяч чеських корун.
У 1931 році будівлю розібрали, перевезли до залізничної станції в селі Кольчино, а звідти – потягом у моравське містечко Кунчіце-под-Ондржейнікем. Там церкву знову зібрали, однак, дах довелося робити ще раз, а церковну вежу взагалі не зберегли, тож побудували нову, за зразком інших збережених церков цього типу.
У серпні 1931 року єпископ Ставєл з Оломоуца посвятив церкву, і вона діє як римо-католицький костел, присвячений св. Прокопію і св. Варварі – патронам гірників.
Місце для зведення церкви на пагорбі під назвою на Гуменці було обрано не випадково. Шебела жив прямо на протилежному пагорбі. І досі в регіоні є спогади про знамените весілля, яке багий директор шахт влаштував для своєї доньки Мілади в дерев'яній церкві із Підкарпатської Русі. Весілля з молодим графом Карлом Ларішем-Меніхом було значною подією і за межами регіону, і саме з цією метою нібито було придбано та відремонтовано оригінальну церкву. Ця романтична версія настільки поширилась серед людей, що навіть забувається той факт, що Мілада Шебелова одружилася лише в грудні 1937 року, тобто через 6 років після переїзду церкви до Кунчіце-под-Ондржейнікем, а перед нею тут взяли шлюб ще кілька нащадків багатих бізнесменів.
Хоча у 80-роках пам’ятка мала доволі сильні пошкодження долівки, зараз вона ідеально відреставрована. Служить і громаді, і є дуже привабливою для туристів. Повністю збережено інтер’єр і старий різьблений іконостас, де розміщено десятки ікон в чотири ряди, а довколишній ландшафт, де у 1963 році було закладено парк, чимось нагадує рідне Закарпаття.
Михайло Маркович
