Особливостям священничого служіння в умовах діаспори та церковним традиціям сімейного виховання і патріотизму присвячена розмова з тер Варагом Япаряном, священиком храму Сурб Геворг Української єпархії ВАЦ у Миколаєві.
Особливостям священничого служіння в умовах діаспори та церковним традиціям сімейного виховання і патріотизму присвячена розмова з тер Варагом Япаряном, священиком храму Сурб Геворг Української єпархії ВАЦ у Миколаєві.
28 листопада у календарі Вірменської Апостольської Церкви – день пам'яті святих апостолів Тадея і Варфоломія. З їхньою діяльністю пов'язують поширення християнства на землях древньої Вірменії ще у I столітті. В останнє десятиліття на Заході і в Україні збільшився інтерес до вірменського християнства, його особливості аналізують у наукових дослідженнях та описують у популярних виданнях для європейських туристів. Торкалася цієї теми й РІСУ, розповідаючи на прикладі миколаївської парафії Сурб Геворг Української єпархії ВАЦ про своєрідність різдвяних свят і П'ятидесятниці, а також про траурні заходи до Дня пам'яті жертв Геноциду вірмен 1915 року. Сьогодні продовжуємо розмову з тер Варагом Япаряном, священиком ВАЦ, який з березня 2010 року є настоятелем парафії Сурб Геворг у Миколаєві. Обговоримо особливості священничого служіння в умовах діаспори та вірменські церковні традиції сімейного виховання і патріотизму.
– Шановний тер Вараг, які завдання стояли перед Вами на початку служіння у миколаївській парафії?
– Як відомо, вірменський народ – віруючий народ. Ми пишаємося своїм біблійним корінням. Для вірмен, особливо у діаспорі, церква – символ єднання та національної ідентичності. Кожен вірменський храм є зосередженням як духовного, так і культурного життя народу.
Коли я приїхав до Миколаєва, ядро релігійної громади із найбільш активних віруючих вже було утворене. Для повноти релігійного життя парафіяни потребували духовного пастиря та власного храму. Перші богослужіння відбувалися просто неба, біля будівельного вагончика, часто навіть при світлі ліхтаря. Потім у стінах спорудженої церкви.
Щоб згуртувати віруючих у справі зведення храму, створити активну парафію, я здійснював пастирські поїздки по території Миколаївської області. Побував в Очакові, Новій Одесі, Вознесенську, Новому Бузі, селі Возсіятське, Єланецького району та інших населених пунктах області. Там знайомився з діаспорою, відповідав на запитання віруючих, розповідав про хід будівництва церкви та просив їх участі у зведенні святині.
Нашими молитвами та спільними зусиллями вірменської діаспори храм був споруджений. Можна сказати, що майже кожна вірменська родина Миколаївщини, а також представники діаспори в Україні та інших країнах, зробили свій посильний внесок у будівництво церкви. Наш храм був освячений на честь Сурб Геворга 10 листопада 2012, нині покійним, архиєпископом Григорісом Буніатяном, головою Української єпархії ВАЦ. Тепер, завдяки діючій церкві, парафія має повноцінне духовне життя.
– Хто сьогодні є Вашою паствою?
– Якщо визначати національну приналежність віруючих, то це переважно представники вірменської діаспори. Територіально наші парафіяни в основному проживають в Миколаївській області, але часто беруть участь у богослужіннях та приступають до церковних таїнств віруючі з інших областей України. Відвідують церкву також гості з так званого далекого зарубіжжя. Відпочиваючи в Україні, дізнаються, що у Миколаєві діє новий храм Вірменської Церкви, і приїжджають вшанувати святиню.
У професійному плані віруючі представляють усі сфери діяльності: є робітники, вчителі, лікарі, чиновники, бізнесмени. Відроджується у миколаївській діаспорі традиція – брати участь у церковному житті всією родиною. Як бачите, у храмі завжди багато дітей різного віку, вони приходять сюди з дідусями і бабусями або зі своїми батьками та долучаються до духовності та культури свого народу. По суті парафія Вірменської Церкви – це одна велика сім'я.
– Тер Вараг, а які традиції ВАЦ, на Ваш погляд, сприяють зміцненню сімейних цінностей?
– В ідеалі кожен віруючий створює сім'ю на основі християнських цінностей. Торкаючись своєрідності вірменського християнства, зазначу, що наша Церква, зберігаючи древні традиції, прагне враховувати духовну ситуацію часу і допомогти пастві будувати своє сімейне життя відповідно до євангельських принципів.
Так, наприклад, за розпорядженням Верховного Патріарха і Католикоса всіх вірмен Гарегіна II, свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа – Т'ярнендарач – проголошено Днем благословення молодят. У цей день у всіх церквах після святкової Літургії здійснюється обряд благословення весільних пар.
У день пам'яті святого полководця Саркіса, що загинув в ім'я християнської віри, проводиться обряд благословення молоді. Святий Саркіс – один із найулюбленіших святих вірменського народу. Він вважається заступником усіх молодих і помічником закоханих.
Аветум – свято Благовіщення – яке завжди відзначається 7 квітня, проголошено Днем благословення материнства. Таким чином підкреслюється, що Пресвята Богородиця є прикладом благочестя для сучасних жінок, особливо для тих із них, які вже виховують дітей або тільки готуються стати матерями.
У день Цахказарда – Вербної неділі – відбувається обряд благословення дітей, що також служить нагадуванням про євангельську історію – діти з радістю зустрічали Спасителя під час в'їзду до Єрусалимського храму (Мт. 21:15). "Будьте як діти", – закликає Спаситель і кожного з нас (Мт. 18: 3).
– Чи вшановує ВАЦ захисників батьківщини? У чому полягає духовний зміст свята Вардананц?
– Як підкреслює Гевонд вардапет Оганесян, Вірменська Церква була залучена до справи захисту вітчизни із дня прийняття християнства. Виникнення двох церковних свят святих Вардананц і святих священиків Гевондянів пов'язано з першою в історії християнства бранню за віру – Аварайрською битвою. Вона відбулася у 451 році.
Вірменський народ не зрікся християнської віри і відмовився прийняти зороастризм, що насаджувався Персією. У Аварайрській битві перська регулярна армія за чисельністю більше ніж у 3 рази переважала вірменське військо, більшу частину якого становило народне ополчення, де були старі, жінки та ченці.
Очолювали вірменське воїнство князь-полководець Вардан Маміконян зі сподвижниками і священики Гевондяни, яких так називають за іменем священика Гевонда – старшого за віком серед вірменського духовенства. У нерівному бою вірменське ополчення зазнало поразки, князь Вардан загинув, а сміливі священнослужителі вже після битви були вбиті за наказом перського царя.
Однак, подвиг вірменського воїнства і священиків для багатьох поколінь є духовним прикладом любові до вітчизни і вірності Богу. Церковне свято святих Вардананц у сучасній Вірменії став національним днем вшанування героїв, загиблих в ім'я вітчизни. А День пам'яті святих священиків Гевондянів вважається Днем усіх священиків. У його святкуванні підкреслюється жертовність священицького служіння в ім'я віри і батьківщини. У цілому, у Вірменській Церкві патріотична традиція є яскраво вираженою, і можна навести ще багато інших прикладів.
– Священниче служіння у діаспорі завжди має свої особливості. Що Вам допомагає краще зрозуміти своїх парафіян та їхні духовні потреби?
– Не можна обійтися без знання історії та культури діаспори. Тим більше, що історичні долі українського та вірменського народів тісно переплетені вже не одне століття. Культурна спадщина вірмен в Україні, зібрана українським вірменологом Іриною Гаюк в єдину енциклопедію, вага якої більше п'яти кілограмів, включає у себе й надбання вірмен Миколаївщини.
З цієї книги, наприклад, дізнався, що у Миколаєві до революції діяла вірменська школа. У фонді Миколаївського обласного краєзнавчого музею зберігаються стародавні надмогильні плити наших предків. Старовинні могили вірмен уціліли на Старохристянському кладовищі міста.
Ці реліквії та історія кожної вірменської родини є свідченнями глибокої віри нашого народу. Звернення до історичної пам'яті народу допомагає краще розуміти духовні потреби парафіян, враховувати їх у своєму служінні.
– За нашими спостереженнями, під час богослужінь парафіяни постійно використовують брошури з текстом вірменської Літургії. Яке це має значення? Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
– Загальна чисельність вірменської діаспори у світі становить близько 10 млн. чоловік. У будь-якому куточку планети вірменин у пошуках зустрічі з Богом приходить до храму. Тут через Літургію і таїнства, духовну музику і сакральну архітектуру, релігійний живопис і літературу він долучається до віри, пізнає культуру, традиції і звичаї свого народу, відчуває особисту причетність до його буття.
Офіційною мовою ВАЦ є давньовірменська мова грабар, нею звершуються богослужіння, виконуються духовні піснеспіви – шаракани. Також зауважу, що переклад Біблії на грабар, здійснений Месропом Маштоцем та його учнями ще у Y столітті, й нині вважається одним із найбільш точних і красивих перекладів Святого Письма.
У Вірменській Церкві прийнято, щоб віруючі знали напам'ять Літургію, повторювали про себе духовні піснеспіви за хором. Зрозуміло, що сьогодні більшість парафіян не знають стародавньої мови. Деякі у діаспорі не володіють і сучасною вірменською. Щоб зробити для них доступним зміст богослужіння і долучити їх до церковної традиції, я підготував текст Літургії з підрядковою транслітерацією кирилицею і російським перекладом. Таким чином, віруючі можуть стежити за ходом богослужіння і усвідомлено брати у ньому участь.
– Чи приходять до храму Сурб Геворг з духовними проблемами представники інших конфесій?
– Вірменська Церква не ділить людей за національною чи конфесійною ознакою. Двері кожного Божого дому відкриті для всіх незалежно від віри, мови, національності або інших характеристик людини. У богослужіннях беруть участь не тільки віруючі вірмени, але й представники інших національностей і християнських конфесій. Особливо це помітно під час великих церковних свят. Також іноді приступають до сповіді віруючі інших християнських деномінацій.
Навіть склад нашого церковного хору є багатонаціональним. Усі півчі талановито і натхненно виконують шаракани давньовірменською мовою грабар.
Також варто відзначити, на моє запрошення духовні лідери та представники інших християнських конфесій, як це відбувалося в усьому світі, підтримали нашу релігійну громаду і розділили горе вірменського народу, ушанувавши разом з нами пам'ять жертв Геноциду вірмен 1915 року під час жалобних заходів у квітні цього року.
– Чи цікавляться історією та особливостями віросповідання ВАЦ жителі Миколаєва?
– Спочатку інтерес до Вірменської Церкви та вірменської культури у багатьох городян, на мій погляд, народжується на основі естетичних почуттів, викликаних архітектурним своєрідністю і красою нашого храму. Він розташований на відкритій незаселеній місцевості поруч із жвавою трасою – Жовтневим проспектом. Проїжджаючи повз, люди зупиняються у подиві та хочуть дізнатися більше про храм і Вірменську Церкву. Іноді окремо або групами цілеспрямовано здійснюють екскурсії до святині. Зараз можна сказати, що церква Сурб Геворг стала новою архітектурною пам'яткою міста. Біля неї люблять фотографуватися містяни, гості Миколаєва і особливо молодята.
– Цьогоріч парафіяни церкви Сурб Геворг незвично відзначили храмове свято. Крім урочистої Літургії та "обіду любові" – традиційного обряду матах, був відкритий дитячий ігровий майданчик. Як плануєте надалі облаштовувати прицерковну територію?
– Земельну ділянку навколо церкви упорядковуємо згідно з ландшафтним проектом. Дитячий майданчик – це тільки один із перших кроків у будівництві рекреаційної зони для сімейного відпочинку, де буде тінистий парк з фонтаном, альтанками та лавами. Два роки тому висадили фруктовий сад, цього року розбили розарій. У християнських народів рай асоціюється з квітучим садом. З Божою допомогою та спільними зусиллями парафіян хочемо створити у Миколаєві для всіх городян райський куточок, духовним центром якого буде храм Сурб Геворг.
Світлини для колажу від Віктора Аджамського та сайту http://barev.mk.ua