Фарс замість суду
У Єдиному реєстрі судових рішень в Інтернеті з’явилися два рішення, якими православним та римо-католикам було заборонено проводити урочисту процесію. Подібні завідомо неправосудні, на мою думку, постанови «штампуються» на підставі двох папірців: позову та листа МВС. Характерна особливість – жодних доказів, одні припущення. Я вже писав про ганебну заборону мирних зібрань підприємців у Києві за тою ж «технологією беззаконня». Це не судочинство, це фарс.
У Єдиному реєстрі судових рішень в Інтернеті з’явилися два рішення, якими православним та римо-католикам було заборонено проводити урочисту процесію:
1) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16475300
2) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16475301
Подібні завідомо неправосудні, на мою думку, постанови «штампуються» на підставі двох папірців: позову та листа МВС. Характерна особливість – жодних доказів, одні припущення. Я вже писав про ганебну заборону мирних зібрань підприємців у Києві за тою ж «технологією беззаконня». Це не судочинство, це фарс.
Цікава деталь: православні в суді підтримали позов виконкому про заборону власної хресної ходи. Це підтверджує, що вони і не збиралися всерйоз її проводити. Але й після того католикам заборонили урочисту процесію... Цілком поділяю їх обурення цією карикатурою на право та порушенням їх конституційних прав!
На підтримку католиків я сьогодні відправляю поштою таку апеляційну скаргу:
До Одеського апеляційного адміністративного суду
Через Одеський окружний адміністративний суд
Апелянт:
Шеляженко Юрій Вадимович
вул. Тверський тупик, буд. 9, к. 82, м. Київ, 01042
(097) 3179326
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на постанову Одеського окружного адміністративного суду
від 20.06.2011 р. у справі № 2а-2а/1570/4575/2011 (суддя Свида Л.І.)
Оскаржуваною постановою заборонено проведення 26.06.2011 року мирного зібрання у м. Одесі – урочистої ходи у наступних місцях: вул. Катерининська – вул. Буніна – вул. Рішельєвська – вул. Жуковського – навколо кварталу, на якому розташовано Кафедральний костел Успіння Пресвятої Богородиці по вул. Катерининській, 33.
Я мав намір взяти участь у зазначеному зібранні для його висвітлення, як журналіст редакції (головний редактор) газети «Правдошукач», відповідно до Програми редакції (витяг з Програми додається).
Таким чином, оскаржуваною постановою суд вирішив питання про моє право та інтерес взяти участь у зазначеному мирному зібранні, тому я маю право оскаржити її відповідно до ч. 1 ст. 185 КАСУ.
Оскаржувана постанова є незаконною, оскільки суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріплений п. 4 ч. 1 ст. 7 КАСУ. Одеським окружним адміністративним судом в один день 20.06.2011 р. розглядалися дві справи за адміністративними позовами виконавчого комітету Одеської міської ради до Одеської Єпархії Української православної церкви про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (справа № 2а-2а/1570/4574/2011, суддя Танцюра К. О.) та справа за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до Римсько-католицької громади про обмеження реалізації права на мирні зібрання (справа № 2а-2а/1570/4575/2011, суддя Свида Л.І.). Обидва позови стосувалися обмеження права на мирні зібрання, у обидвох йшлося про обмеження права на мирні зібрання, які мали проводитись одночасно, і єдиним «доказом» у обидвох справах на користь обмеження мирних зібрань в обидвох випадках був лист №31/5-452 від 14.06.2011 року Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області. Вважаю, що суд першої інстанції не забезпечив змагальність сторін, оскільки не було об’єднано відповідно до ст. 116 КАСУ провадження у справах № 2а-2а/1570/4574/2011 та № 2а-2а/1570/4575/2011 за однорідними позовними вимогами.
Окрім того, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції не з’ясував всі обставини у справі, оскільки в судовому засіданні у справі № 2а-2а/1570/4574/2011 представник Одеської Єпархії Української православної церкви визнав позов і, таким чином, зникли «перешкоди» для проведення спірного мирного зібрання, які суд вбачав у одночасному проведенні двох мирних зібрань представниками різних конфесій.
Суд першої інстанції протиправно розглядав лист №31/5-452 від 14.06.2011 року Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області (аркуш справи 8) як доказ того, що одночасне проведення хресної ходи представниками різних конфесій «може призвести до зіткнень та порушень громадського порядку». Між тим зміст листа зводиться до прохання обмежити проведення 26 червня 2011 року Римо-католиською громадою та Українською православною церквою масових заходів, не підкріпленого жодними доказами можливості зіткнень та порушень громадського порядку. Твердження про таку можливість є бездоказовими оціночними судженнями автора листа.
У матеріалах справи відсутні достовірні, підтверджені експертизою дані про можливість зіткнень та порушень громадського порядку під час проведення цих мирних зібрань, а також не наведено переконливих доказів неможливості забезпечення громадського порядку під час проведення обох мирних зібрань силами правоохоронних органів.
Суд першої інстанції вдався до припущень, не підтверджених жодними доказами, «встановивши» в своєму рішенні наступну недостовірну обставину: «Враховуючи те, що передбачувана загальна кількість участників урочистої ходи обох конфесій перевищує 5 тис. осіб, проведення такого заходу в суспільних місцях м. Одеси, необлаштованих спеціальними санітарно-побутовими об’єктами, знаходження значної кількості людей може створити реальні шкідливі наслідки як для громадян, що мешкають або працюють поблизу, загального санітарного стану міста, так і для здоров’я самих учасників акції». У матеріалах справи відсутні достовірні, підтверджені експертизою дані про антисанітарний характер хресної ходи.
Відповідно до статті 138 КАСУ, зазначені вище (виділені курсивом) обставини є предметом доказування, оскільки на них грунтуються позовні вимоги. Між тим суд протиправно прийняв бездоказові твердження позивача та органів внутрішніх справ.
Фактично, позов базується на оціночних судженнях (припущеннях) державних службовців, відображених у службовому листуванні, які не можуть розглядатися як докази відповідно до ст. 69 КАСУ, оскільки не містять фактичних даних про гіпотетичні «загрози» громадському порядку внаслідок проведення мирного зібрання.
Суд першої інстанції незаконно застосував норму права, яка не може застосовуватись у даному випадку – пункт 2 Указу президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», оскільки зазначений Указ регламентує порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР, а це мирне зібрання мало проводитись у місті Одесі, яке знаходиться в Україні, а не в СРСР. Загальновідомою обставиною є те, що станом на день 20.06.2011 р. держави СРСР не існувало.
Статтею 39 Конституції України передбачено право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи, демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Окрім того, чинним законодавством України не передбачено обов’язок заявника при відповідному завчасному сповіщенні повідомляти про передбачувану кількість учасників мирних зборів, а також не передбачено відповідальність за таке неповідомлення у формі заборони мирних зборів.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 19.04.2001 р. у справі у справі N 1-30/2001 за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), – положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Оскільки Позивач не надав суду першої інстанції достатніх доказів того, що відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування не мають можливості вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами мирного зібрання, про яке повідомив Відповідач, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей під час проведення цього зібрання, суд не мав жодних фактичних підстав вважати реальною не конкретизовану Позивачем, а тому гіпотетичну небезпеку заворушень, злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших людей; більше того, вважаю, що суд першої інстанції мав усі підстави для постановлення окремої ухвали щодо незаконності бездіяльності Позивача щодо невжиття усіх можливих заходів у межах своїх повноважень для забезпечення громадського порядку під час мирного зібрання.
Крім того, суд не може обмежувати проведення мирних зібрань на підставі виключно одних припущень з огляду на таке.
Відповідно до статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами; здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до «Керівних принципів зі свободи мирних зібрань», підготовлених Радою експертів Бюро з демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі (БДІПЛ ОБСЄ), органи державної влади мають керуватися принципом презумпції на користь проведення зібрань. Вирішуючи цю справу, суд першої інстанції проігнорував даний принцип.
У §§63-65 рішення у справі «Makhmudov v. Russia» (№35082/04), а також у §§62-63 у справі «Christian Democratic People's Party v. Moldova» (№28793/02) Європейський суд з прав людини встановив, що право на мирне зібрання є засадничим правом в демократичному суспільстві і, як право на свободу висловлювань, складає одну із основ такого суспільства.
У §36 рішення у справі «Ouranio Toxo and Others v. Greece» (№74989/01), а також у §267 рішення у справі «Adaly v. Turkey» (№38187/97) Європейський суд з прав людини встановив, що держави повинні не тільки охороняти право на мирні зібрання, але й утримуватися від безпричинних непрямих обмежень даного права. З огляду на фундаментальність права на свободу зібрань, мають бути конкретні переконливі причини для обмеження такого права.
В рішенні у справі «Sergey Kuznetsov v. Russia» (№10877/04) Європейський суд з прав людини вказав, що держава повинна не тільки охороняти право на свободу зібрань, але й утримуватися від застосування необгрунтованих обмежень цього права. Крім того, в цьому рішенні, а також у рішенні «Oya Ataman v. Turkey» (№74552/01) зазначено, що необхідні переконливі та беззаперечні причини для втручання у здійснення громадянами цього права. Суд також зазначив, що будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче порушує звичний хід життя, включаючи порушення руху транспорту, і органам місцевої влади важливо продемонструвати певну терплячість до мирних зібрань, оскільки свобода зібрань не повинна втрачати своєї суті.
У своєму рішенні від 21.10.2010 р. «Алєксєєв проти Росії» (CASE OF ALEKSEYEV v. RUSSIA) Європейський суд з прав людини відзначив (п. 75 рішення), що сам факт існування ризику порушення правопорядку недостатній для заборони заходу: влада повинна виробити конкретні оцінки потенційного масштабу порушення правопорядку з метою оцінки ресурсів, необхідних для нейтралізації цієї загрози. В даному випадку таких оцінок зроблено не було.
Зокрема, Позивач ніяким чином не довів суду, що обидва спірних мирних зібрання не можна провести одночасно. Позивач не довів, та й не пробував довести переконливими розрахунками, що за наявних можливостей та ресурсів справді неможливо забезпечити порядок під час проведення хресної ходи.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАСУ суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ). Суд першої інстанції проігнорував практику ЄСПЛ.
Оскільки оскаржувана постанова порушує норми матеріального та процесуального права, грунтується на бездоказових домислах, суперечить міжнародному договору, згоду на обов’язковість якого дала Україна (стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням її тлумачення Європейським судом з прав людини та БДІПЛ ОБСЄ), на підставі ст. 39 Конституції України, ч. 2 ст. 8, ст. 15-1, ст. ст. 69, 71, ч. 1 ст. 185, п. 6 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ)
ПРОШУ:
1) Розглянути справу за моєї відсутності;
2) Скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
29 червня 2011 року ____________________________ (Шеляженко Ю. В.)
Перелік матеріалів, які додаються:
1) Квитанція про сплату судового збору.
2) Витяг з Програми редакції газети «Правдошукач», копія свід-ва про реєстрацію друкованого ЗМІ.
3) Дві копії апеляційної скарги для Позивача та відповідача.
