Феномен Дудника
За версією українського щотижневика «Новое время», цей чоловік увійшов у ТОП-10 тих, хто відстоює український характер Донбасу. А ще спокійні розповіді про його неабиякі вчинки привернули увагу жителів соціальних мереж: стаття «История пастора, который спасает паству» на «Українській правді» зібрала майже 5 000 шейрів, а на одному з ресурсів, близьких до протестантів, - 1100.
Феномен Дудника – це випадок, коли аудиторія, яка звикла дивитись на християнство як джерело незручної моралі або незрозумілих літургічних вимог, починає переосмислювати роль релігії, оскільки остання, як сказали б у ТСН, «вражає». У даному випадку вражає єдина особистість – 44-річний пастор протестантської, близької до п’ятдесятницьких течій церкви «Добрая весть» у східному Слов’янську.
Священослужитель був відомий у вузьких протестантських кругах завдяки соціальній діяльності і зв’язкам із Геннадієм Мохненком (одне з втілень всеукраїнської ідеї всиновлення) та Сергієм Демидовичем (так само пастором, який нещодавно вибухнув переосмисленням ролі Майдану в історії України). Але на медіа-поверхню його вивело те, що надзвичайно рідко притаманне служителям церков. Що саме?
Під час Майдану ворогами режиму Януковича були греко-католицькі священики, чиїй церкві загрожувала елімінація, та Українська Православна Церква Київського Патріархату, чий славетний колокольний дзвін працював у Києві на благо народу. Протестанти брали участь у подіях на Майдані не очікуючи реакції на нього своїх очільників, які вираховували ризики та не поспішали давати коментарі з огляду на зручну владі «аполітичність». Майдан минув. Путін замінив Януковича у номінації «головні руйнівники української державності».
На фоні антитерористичної операції (АТО) та усіх жахів, що її супроводжують, Дудник стає ідеальним героєм для ЗМІ. Перша причина – він є пастором абстрактної для загалу протестантської церкви. Хоча українська публіка, як правило, доволі негативно ставиться до протестантизму (причини – «антисектантська істерія», за висловом професора Людмили Филипович, у ЗМІ та сумні релігійні експерименти С. Аделаджі та В. Мунтяна, які псують бочку з медом), все ж таки друга причина – активна його доброчинна діяльність – у сумлінні звичайної людини переважує плітки про протестантизм. «Якщо він робить добро, хай навіть і протестант, він «наш» протестант», – кажуть українці. І третя, найголовніша причина, – Дудник не боїться ризикувати. Евакуацію більше 3 000 жителів Донбасу, про що раніше передавав російській телеканал «Дождь», – це божевілля не тільки для «диванної сотні», але й і для тих журналістів, хто знає наслідки цих сміливих дій.
І хоча на запитання «Чому ти не використовуєш слово «бойовик» або «терорист»?» Дудник відповідає «тому що потрібно толерантно до всіх ставитись», йому це пробачають. Бо він став своєрідною іконою християнства у дії. АТО пройде, а Дудника запам’ятають за те, що, коли офіційні структури паралізувало, він просто неба вивозив людей і годував їх. І все це тому, що Дудник не боявся ризикувати.
Олексій Гордєєв
