Галшка Гулевичівна: фундаторка Києво-Могилянської академії і меценатка православної культури

Галшка Гулевичівна увійшла в історію передусім завдяки тому, що 15 жовтня 1615 року підписала дарчу на садибу із землями на київському Подолі. Завдяки цьому була відкрита Київська братська школа, з якої бере початок майбутня Києво-Могилянська академія.

Утім, внесок Галшки в розвиток української культури не обмежується єдиним великим подарунком. Протягом життя вона невтомно працювала на підтримку православ’я, зокрема пожертвувала кошти для монастирів у Києві та Луцьку.

Роль Галшки Гулевичівни не була очевидною за життя та по її смерті. Однак поступово Галшка стала символом боротьби українських меценатів проти культурної асиміляції.

Свого не цурайтеся

Період на межі 16 та 17 століть був складним для українського православ’я. Українські землі перебували у складі Речі Посполитої, де розквітав католицизм. «Перший серед рівних» очільників православної церкви — Константинопольський патріарх — перебував на території мусульманської Османської імперії, яка 1453 року захопила Константинополь.

Щоби боротися зі стагнацією руської культури, жителі українських земель створили систему церковних братств та освітніх установ – братських шкіл. Їхня діяльність була б неможлива без меценатів, які походили з православних шляхетських родів, таких як Галшка Гулевичівна.

Усе з родини

Єлизавета (Галшка) Гулевичівна народилась у 1570-х роках у сім’ї Василя Гулевича. З поважного шляхетського роду Гулевичів вийшло кілька впливових високопосадовців Волині. Дід Галшки Феодосій був Луцьким та Острозьким православним єпископом у 1540-х роках.

1594 року Галшка одружилась із Христофором Потієм – сином організатора Берестейської унії митрополита Іпатія Потія, але швидко овдовіла. За кілька років вийшла за шляхтича Стефана Лозку і переїхала до Києва. Пара прожила разом майже 10 років і мала чотирьох спільних дітей.

По смерті другого чоловіка у 1618 році меценатка повернулася на Волинь, а згодом переїхала в Луцьк, де займалася освітньою та культурною діяльністю до кінця життя.

Народження братської школи

405 років тому, а саме 15 жовтня 1615 року, Галшка Гулевичівна зробила найщедріший свій вчинок: пожертвувала садибу та землю на Подолі для Київського братського монастиря та школи.

Деталі відомі нам з підписаного меценаткою документу про дарування. Згідно з його текстом, шляхтянка передавала будинок та землю біля Контрактової площі на «монастир ставропігійський спільного життя по чину Василя Великого, також і на школу дітям… з тим, щоб монастир, і школа, і весь чин керувався законом Східної Церкви Грецького обряду», тобто на православні монастир та школу.

Вплив уніатської церкви на українських землях Речі Посполитої посилювався, тож пожертва Галшки стала великим кроком для збереження православ’я. Монастир і школа на території стародавньої столиці для українського культурного розвитку на той час були такими ж важливими, як зараз, скажімо, всі університети, театри, музеї та культурні центри. Словом, це був осередок ідентичности, яка могла просто зникнути, розчинитися в чужій культурі. Завдяки внеску меценатки вона була збережена.

Так на подарованій Галшкою території була створена Київська братська школа. Вона була заснована Київським братством як спроба дати відсіч єзуїтській системі освіти та укріпити позиції православ’я.

Еволюція та тиск

1632 року на базі Київської братської школи митрополит Петро Могила створив Києво-Братську колегію. Згодом вона отримала назву Києво-Могилянської та статус академії. У 17-18 столітті заклад був ключовим освітнім центром на українських територіях. Академія мала широке міжнародне визнання і виховувала українську політичну та інтелектуальну еліту.

Коли у 18 столітті російська влада укріпила вплив на українських землях, свободу Києво-Могилянської академії обмежили, а на початку 19 століття її зовсім закрили. Відновилася вона лише зі здобуттям української незалежности в 1991 році.

Що було потім

Хоча благодійна діяльність Галшки Гулевичівни найбільше асоціюється з київською пожертвою 1615 року, Галшка була меценаткою до кінця свого життя.

Найбільш це помітно протягом луцького періоду. Фундаторка долучалася до діяльности Луцького Хресто-Водзвиженського православного братства і регулярно передавала кошти на його розвиток.

За заповітом, більшість статків Галшки – як золотом, так і грошей, які їй заборгували, – перейшли на потреби Луцького братського монастиря та церкви при ньому. Також меценатка надала підтримку кільком іншим церквам на Волині.

Незабуті предки

По смерті фундаторки про її роль у заснуванні Києво-Могилянської академії «забули» – протягом більше ніж століття існування академії Галшка не фігурувала в офіційних викладах історії.

Однак, як пише науковець Максим Яременко, у другій половині 18 століття «могилянці» почали активніше шукати власне коріння. Тоді ж вони «згадали» про роль меценатки з Волині у створенні академії. Так поступово Галшка Гулевичівна стала однією з найвідоміших українських меценаток.

Сьогодні Галшка Гулевичівна міцно увійшла в сучасний «могилянський» етос як одна із засновниць закладу. 15 жовтня 1615 року – день її пожертви – вважається днем, з якого починає свою історію Києво-Могилянська академія.

Антон Процюк