Глава УГКЦ щодо дотримання правил дорожнього руху

Роздуми Блаженнішого Любомира щодо дотримання правил дорожнього руху

Бог промовляв всі слова оці, кажучи... Не вбий!
(Вих. 20, 13)

В Україні упродовж декількох останніх місяців проходить інтенсивна акція для посилення безпеки дорожнього руху. У зв’язку з цим пригадались мені два моменти з мого життя, обидва з побуту в Італії.

На одній із доріг в містечку поблизу Рима при дорозі був встановлений хрест – пам’ятка про те, що на цьому місці загинула людина як жертва дорожнього руху. Необережний водій позбавив життя молодого чоловіка, який вранці йшов на роботу. Таких пам’яток на дорогах багато, але особливість хреста, про який йдеться, що біля нього щодня була китиця, хоч би й невелика, свіжих квітів. Щоранку до хреста під’їжджав легковий автомобіль, з нього виходила старша жінка, забирала вчорашні квіти, ставила свіжі, кілька хвилин молилася і від’їжджала. Мені сказали, що так було майже 20 років. Та жінка була матір’ю загиблого молодого чоловіка. Якою ж глибокою і тривалою є рана, що її залишила у серці матері загибель сина!

Другий спогад також пов’язаний з подією, яка сталася біля Рима. Я хотів виїхати з бічної вулиці на головну, але міліціонер зупинив рух, бо краєм широкої дороги йшла колона людей. І хоч майже всі вони були молоді, виглядали нетипово для свого віку. Вони були наче потемнілі, мовчки йшли з потупленим у землю поглядом. Я запитав міліціонера, що це. І він пояснив: „Ці люди (здавалося, їх було біля тисячі) йдуть на похорон своїх чотирьох товаришів-ровесників, які напередодні загинули в дорожній катастрофі на цій дорозі”.

Такі події змушують нас застановитися. Переживши це, побачивши прибитих горем людей, ми переконуємося, якими важливими є вміння, пильність і розсудливість у дорожньому русі. На цю справу можна дивитися суто „земними” очима, але ми, віруючі люди, повинні подивитися і очима своєї душі, бо йдеться не тільки про дотримання правил, а й про виконання Божих заповідей.

Автомобіль – це велике досягнення техніки, що пришвидшує наше переміщення і полегшує працю. Однак в руках нерозважної людини він може стати знаряддям тривалого каліцтва чи вбивства. А за це вже треба відповідати як перед людьми, так і перед Богом. Адже Господь, який подарував життя нам і нашим ближнім, застерігає нас у своїх заповідях: „Не вбий!”. Це застереження стосується не лише конкретної дії, скерованої на знищення когось, а й всього того, що може призвести до смерті: невиправданого ризикування своїм життям чи життям наших ближніх, гніву і бажання помсти, різного роду залежності від алкоголю, наркотиків тощо. Сюди ми можемо з впевненістю зарахувати і легковажне керування транспортними засобами.

Добрий водій знає не лише правила дорожнього руху, але й у якому стані повинна бути людина, сідаючи за кермо: він у жодному разі не знижує рівня своєї здатності панувати над двигуном, вповні контролювати автомобіль. Хто цим легковажить – грішить, в міру того, що менше стає здатним справді нести відповідальність за власні дії. Чарка алкоголю перед тим, як сісти за кермо автомобіля – це не звичайна собі річ. Вона може бути причиною жахливих, смертоносних аварій. Поставити себе у стан браку контролю над тим, що робимо, це просто і недвозначно – гріх, який треба визнати перед Богом і за нього відповідати.

Можна грішити ще в інший спосіб, так званим „чужим гріхом”, хизуючись або позитивно приймаючи вихваляння інших про всякі витівки на дорогах, за допомогою яких вдалося порушити правила дорожнього руху, втекти від ока міліціонера чи викрутитися від штрафу. Розповіді таких „героїв” заохочують інших їх наслідувати, а якщо це слухають діти, то є небезпека, що вони виростуть на безвідповідальних громадян і в майбутньому також будуть так робити.

Треба згадати ще одну форму гріха, яку може допустити легковажний водій – це надмірне, невиправдане уповання на Божу допомогу. Нам доводилося чути такі слова: „Зі мною не може такого статися”. Так може думати лише найбільший безумець, бо жодна людина не звільнена від закону відповідальності. Однак, на жаль, дуже часто так вважають дуже багаті люди, високопосадові особи чи представники певних соціальних груп. Їхнє життя під час аварій дуже часто рятує те, що вони їдуть великими, дуже добре обладнаними автами, і тому їм вдається уникнути серйозних тілесних ушкоджень. Але в автопригоді вони можуть завдати шкоду іншій людині, призвести до її каліцтва чи смерті.

„Менше захищені” своєю посадою, станом чи майном особи, все ж таки надіються, що, якщо їх спіймають за безвідповідальну їзду, вони будуть могти за кілька гривень викупити себе від належного їм покарання. Але чи можна так легко відкупитися від гріха, бо остаточно про це розходиться.

Щиро сподіваюся, що для віруючої людини усвідомлення того, що порушення правил дорожнього руху є гріхом, буде достатнім для того, щоби постановити собі використовувати автомобіль на користь для себе та інших і ретельно оминати всього, що може стати причиною матеріальних збитків, втрати здоров’я чи, навіть більше, життя.

+ ЛЮБОМИР

Київ,
27 лютого 2008 року Божого