Хасидська синагога в Чорткові: святиня, що занепадає духом
Нова. Добре забута стара синагога
Будівля синагоги нагадує палац і стоїть на розі вулиць Шевченка та Млинарської. Містяни щодня минають її дорогою до центру. Нині вона розташована в серці Чорткова, затишного містечка в Тернопільській області. А в часи її будівництва, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, тут починалося передмістя: городи та село.
У місті збереглась і Стара синагога. Її звели наприкінці XVI століття. Разом із Новою вони є історичним спомином про чортківських євреїв.
Постава Нової хасидської синагоги й досі велична. Привертають увагу не лише вежі зі шпилястим дахом, а й елегантні елементи фасаду, зокрема круглі вікна. А ще – оголена цегла та тріщини. Здається, старіти їй допомагає не лише час, а й люди. У будівлі вибиті майже всі вікна. Масивні дерев’яні двері лівого крила – без клямок. Сходи похилилися, пощербилися. У теплу пору року майданчик перед будівлею поглинає трава. Влітку тут ще квітнуть оранжеві лілії, як останній спомин про людську турботу.
Синагога межує із житловим будинком. Звідти можна краще роздивитися стіни й позаглядати у вікна, якщо цікаво. Однак люди зазирають сюди і з іншою метою: на долівці – використані шприци й купи сміття.
– В інтернеті є багато публікацій про синагогу, але це переважно репринти з єврейських джерел, які поширюють із багатьма помилками. Жодного історика-архівіста, який може описати історію синагоги з документами в руках, в Україні ви не знайдете. Це стосується не лише чортківської і не лише Нової синагоги, – каже Олександр Степаненко, голова організації "Гельсінська ініціатива – ХХІ", яка вивчає культурно-історичну спадщину та історію Голокосту й геноцидів.
Проповідники з Ружина
Історія почалася, коли хасидський цадик Ізраель Фрідман з Ружина (1796–1850) перебрався на Буковину і збудував двір у містечку Садгора, що нині є частиною Чернівців. Раніше ребе мешкав у Російській імперії, але втік звідти від репресій. Резиденція розвивалася досить швидко, і цадик Фрідман став духовним лідером Буковини.
Син цадика з Ружина, Давид Моше Фрідман, переїхав до Чорткова. Викупив родинний палац у Марії Боровської, останньої власниці земель Потоцьких-Садовських, і облаштував резиденцію, синагогу, помешкання для гостей.
Давид Моше був захоплений архітектурою синагоги в Садгорі й вирішив звести схожу в Чорткові. Він викупив і земельну ділянку в парку біля палацу – там звели новий дім молитви.
Чортківська синагога схожа на садгірську. Обидві виконані в мавританському стилі. Але особи архітектора достеменно не встановлено. Петро Федоришин у книжці "Світло і тіні чортківських замків» згадує, що цадик запросив творити синагогу польського інженера й архітектора Яна Марціна Цесліковського. Проте туристична довідка на стіні будівлі повідомляє, що споруда постала: "...за проєктом відомого архітектора Ганса Гельдкрамера".
Чортківський феномен
Перед Першою світовою війною у Чорткові дві третини населення становили євреї.
Хасидська синагога стала не лише домом молитви, а й місцем повчання. Під час великих свят до цадика Давида Моше приїжджали сотні гостей і зупинялися саме тут. Двір синагоги був місцем, де вирувало життя.
Давид Моше Фрідман помер 1904 року. Його послідовником став старший син Ізраель, а по його смерті – внук.
– Давид Моше – чортківський феномен. Він постійно жив у Чорткові й збирав людей довкола своєї резиденції. А от його син Ізраель з’являвся тут лише на великі юдейські свята. Сам мешкав у Відні, а місто відвідував радше як гість, – розповідає Олександр Степаненко.
Давид Моше заснував у Чорткові Товариство вивчення Тори, яке стало одним із перших релігійних навчальних закладів у місті.
Усі війни синагоги
Вперше синагога зазнала руйнації у 1914–1917 роках, у період окупації російськими військами. Під час війни в самому Чорткові не було боїв. Втім лінія фронту пролягала неподалік. Через місто постійно проходили війська.
В адміністративних будівлях синагоги організували шпиталі та штаби. Парк біля палацу, скраю якого і стоїть синагога, фактично знищили. Там розміщувалася кіннота.
– Євреї страждали від погромів. Коли 1917 року російське військо відступало, то солдати прихоплювали зі собою цінні речі. Таких безчинств у споминах єврейських родин залишилося багато, – розповідає Олександр Степаненко.
У міжвоєнний період синагогу відновили. На той час у Чорткові діяло сім синагог. Дві з них, Головна і Нова, – були основними. Решта нагадували будиночки та містились здебільшого на території Ринкової площі.
У місті існувало декілька течій юдаїзму, тож у синагогах проповідували не лише хасиди.
Після Другої світової війни в місті майже не залишилося євреїв. Перед війною юдейська спільнота Чорткова налічувала десять тисяч жителів, а окупацію пережила лише приблизно сотня осіб.
Німці ввійшли в місто 6 липня 1941 року. Відразу ж влаштували першу хвилю розстрілів. Навесні 1942 року нацисти створили в Чорткові ґетто. Влітку 1943 року вони проголосили місто "вільним від євреїв" і розпочали масові вбивства . Врятувалися лише ті, кого прихистити друзі-християни.
Період техніків
Радянська влада розпоряджалася святинями по-варварськи. Споруди, де люди знаходили Бога, перетворювали на склади, млини, їдальні тощо. Нова синагога пережила різні періоди, але найдовше її використовували як Станцію юних техніків, яка, схоже, вдихнула в неї нове життя.
Технічні гуртки почали працювати в будівлі синагоги 1972 року. Чортківську Станцію вважали однією з найкращих в області, розповідає колишній керівник гуртка радіоспортивної пеленгації та радіоконструювання Анатолій Баран. Радянські діти могли вибирати заняття: судно- та ракетомоделювання, картинг, колективна радіостанція, фотогурток, початкове технічне моделювання, гурток кінооператорів тощо. У різних секціях займалося приблизно 600 охочих.
Наприкінці 1980-х роках будівлю перепланували, аби збільшити кількість навчальних приміщень. Велику залу розділили на два поверхи.
На першому поверсі обладнали велику залу для виставок і змагань. Облаштували кінозал на 130 місць. Згодом зробили капітальний "ремонт" фасаду – на гладку поверхню зовнішніх стін нанесли набризк.
Після розпаду СРСР Станція юних техніків почала занепадати.
На початку 2000-х колишню виставкову залу почали здавати в суборенду. На зміну юним технікам прийшов дитячий танцювальний колектив із радісною назвою "Джерельце". Розпорядники намагалися ремонтувати приміщення власним коштом, але ресурсу на порятунок синагоги не вистачало.
– Будівля стала аварійною. Був дощовий рік. Приміщення почало заливати. Потім відключили опалення, – розповідає Марина Євсюкова, колишня керівниця гуртка.
У січні 2013 року в синагозі впала одна з балок перекриття. Невдовзі завалився дах. Рештки дитячих гуртків розселили по школах міста.
Дозвіл на молитву
Єврейська спільнота не забувала про синагогу. Туристи часто з’являлися посеред занять гуртківців і просили дозволу роздивитися приміщення та помолитися.
– Діти на них дивилися, бо цікаво ж. За часів Радянського Союзу вони майже не приїжджали, хіба одиниці. Все давали долар, як подяку за те, що показали приміщення. Більшість євреїв були проїздом з Чернівців, – розповідає Анатолій Баран.
Відкрите питання
Сьогодні чортківська громада євреїв – це 65 осіб. Її голова, Яків Баранов, розповідає, що всі сили громада зараз спрямовує на відновлення Головної синагоги. Бо якщо не взятися за неї зараз, то за кілька років вона остаточно зруйнується. Торік вдалося знайти спонсора, який зголосився поступово фінансувати її відновлення.
Були спроби відновити й Нову синагогу, але поки що безуспішні. Реконструкцію довелося відкласти через відсутність грошей. За словами Якова Баранова, спершу за це нібито хотів взятися представник династії Фрідманів, однак передумав.
– Ми знайшли онука рабина Фрідмана, він живе в Манчестері. Раніше вони відновили синагогу в Садгорі. Навіть привезли для цього мармур з Італії. Їм легше з нуля побудувати синагогу в себе. Але питання досі відкрите.
Нова синагога пустує. Всередині не лунають ані молитви, ані дитячий сміх. Залишені на підвіконні вази припадають пилом. Затертий напис "ФОТО" на вікні кімнати, де колись був фотогурток, нагадує про скороминущість років більше, ніж стара документація. Колись вікно танцювального залу відчиняли навстіж, і вихор дитячого танцю розвіював фіранки. Сьогодні ж крізь нього пробивається молоде дерево. Скло вкрите брудом. Навіть якщо цікаво – крізь вікно вже нічого не побачиш.
Інна Волоська
