«Хочемо молитися українською мовою в Українській Церкві» — чому громада с. Бутин перейшла до УПЦ КП

Перехід громад УПЦ (МП) до УПЦ КП — тема, що перебуває на вустах у багатьох українців, на шпальтах і в об’єктивах багатьох ЗМІ. Якщо в УПЦ (МП) з цього приводу говорять про переслідування і провокації, то в УПЦ КП — про усвідомлення віруючими необхідності Української Церкви. Як бачать ситуацію на місці самі громади, що спронукає людей покидати Московський Патріархат, РІСУ з’ясосувала на прикладі села Бутин на Тернопільщині в активіста громади Юлії ЦИМБАЛЮК.

— Чи перехід громади до УПЦ Київського Патріархату був рішенням самих парафіян? Адже можна почути, що парафіями УПЦ (МП) ходять якісь агітатори зовні і переконують перейти до УПЦ КП.

— Так, внутрішнім рішенням. І це сталося практично на одному подиху. Агітаторів у нас не було абсолютно. Чужі люди були у нас тільки з іншої сторони, з Московського Патріархату.

— Ви також були прихожанкою УПЦ (МП)?

— Так, я тут хрещена. Але я в останні роки не активно відвідувала церкву. Раніше ходила частіше, бо у нас був священик, який читав Євангеліє українською мовою. Після того, як змінилося у сторону церковнослов’янської, я не знаходила заспокоєння у себе у храмі. Ходила до церкви, але дуже рідко.

— Що спонукало Вас активно долучитися до релігійних справ?

— Активних людей у нашому селі багато. Я ж займаю активну громадянську позицію завжди. За фахом — вчитель історії. Знаю, що Ісус Христос не розмовляв церковнослов’янською. Знаю, яким чином на наших територіях приймали християнство; яким чином Київська митрополія перейшла під юрисдикцію Московського Патріархату; як виник сам Московський Патріархат. Мене в цих питаннях не обдурити. Маю глибоке переконання, що в Україні повинна бути своя помісна Церква.

— Що стало безпосереднім поштовхом до зміни юрисдикції громади?

— Все почалося у лютому 2014 року, коли розстріляли наших хлопців на Майдані. Ми звернулися до тодішнього нашого священика, отця Віталія, щоб відслужити панахиду за загиблими і молебень за учасниками Майдану. Він відмовився.

З нашого села у тих подіях брали також двоє хлопців-студентів. Вони розповіли, що коли разом з іншими майданівцями тікали від міліції, добігли до Києво-Печерської лаври. Але їм відмовилися відкрити ворота… Люди у селі були вражені, багато говорили про це. Батьки тих студентів були особливо вражені. Мама одного студента була настільки затятим прихильником Московського Патріархату, що й слухати про щось інше не хотіла — настільки свято вірила. Але ця подія жінку так вразила, що вона зараз тут (у Київському Патріархаті) і мови про інше бути не може. Просто дитина сказала: «ноги моєї там більше не буде». Але жінка сказала: «якщо мої діти, то і я з ними». Церква повинна відкривати двері перед всіма страждущими, а перед нашими дітьми закрили!

Це вже тепер, після того, як громада остаточно перейшла і відслужила 5 жовтня першу літургію в УПЦ КП, я запитала отця Віталія «чому»? Він відповів, що не відмовлявся, а правив «за убієнних на полі брані». Я запитала, а чому ж він слово «Майдан» не використав. Адже Майдан — символ України, свободи. Він каже: «Я не можу, що я буду говорити».

— І як люди повелися після тієї відмови у молитві?

— Скликали збори села, було дуже багато людей. Це було напередодні Паски. Тоді приїхали інші священики Московського Патріархату, вирували сильні емоції. І ми вирішили йти зі списками селом, аби запитати про позицію людей щодо Московського Патріархату і переходу до Київського. Як результат, понад 330 жителів села висловилися за перехід, а 28 — проти. Декілька осіб відмовилися брати участь в опитуванні. Але пройшов час і громада поїхала в єпархіальне управління Московського Патріархату до Тернополя. Хотіли попередити про підсумки ситуації і підписи. Їх там не прийняли. Хоча два місяці перед тим, коли ще були в УПЦ (МП), дуже гарно приймали. А тут сказали, що люди — якась «агресивно налаштована» група.

— Що робив священик, коли активісти громади почали збирати підписи про перехід?

— Після того, як люди поїхали до єпархії, одразу пішов клич селом, що їдуть штурмувати церкву забирати її в УПЦ (МП). Також почали говорити, що їдуть монахи з Почаєва. Люди зібралися на площі біля церкви. Знову були священики Московського Патріархату, з Київського нікого не було. І тоді нам змінили священика. Отець Віталій залишився служити у Кинахівцях, адже раніше служив у двох селах. Натомість у Бутин тимчасово, як сказали, прислали нам отця Володимира. Це були другі збори, які відбулися у Прощену неділю.

— Підготовка до переходу в УПЦ КП тривала приблизно півроку. Що стало причиною?

— Ми подали папери. Згідно з чинним законодавством розгляд заяви займає до трьох місяців. Ми витримали цей термін, щоб ніхто не мав ніяких претензій і не виникало звинувачень у тому, що хтось сфальшував результати, що рішення було поспішним. Громада мала час обдумати все і позицію не змінила.

Загалом у нас пройшло три голосування. Перше, коли ми ходили зі списками. Потім священик вибірково по хатах йшов зі списками. Ті списки були сфальшовані. Я їх бачила. Отець Степан (Балан) заявляв, що тільки у трьох хатах не були. Але це неправда. По хатах ходили вибірково і до людей доносили неправдиву інформацію. Віруючим говорили, що УПЦ (МП) тільки українська Церква і ніякого зв’язку з Москвою не має. Казали: «якщо ви не підпишете, закриється церква». Такі слова звучали. Дехто підписався, бо ж говорили про українську Церкву… Серед підписаних були й такі, що не мають відношення до нашої громади. Деякі підписалися за кількох членів родини. І це все виплило.

Третій збір підписів відбувався вже восени. Цього разу записували паспортні дані, дату народження, місце проживання — щоб не було претензій. І знову біля 300 людей підтримали УПЦ КП. Вийшло трішки менше, аніж першого разу, бо ж багато людей виїхали на заробітки. А на Паску вони були.

До слова, до нашої парафії належить належить релігійна громада села Поляни. Вони здавна ходять до нашої церкви і всі рази вони стоять з нами. Проти переходу у них було тільки 4 людини. Можливо, хтось взагалі не підписався.

— Чи не виникає конфлікту в основної маси громади з прихильниками УПЦ (МП)?

— Коли відбулося перше Богослужіння, 5 жовтня, і всі зібралися на подвір’ї біля церкви, то окремі прихильники Московського Патріархату кричали такі речі, які, як я вважаю, християни собі дозволити не можуть. Вони також кажуть, як ми так швидко все зробили, хоча все тривало півроку. У відповідь говорю їм про це, пояснюю. Зі мною спілкуються всі, кого зустрічала. Вони кажуть, потрібно, щоб церква залишилася такою, яка була. Наполягають на почерговості. Але! Отець Віталій почав цей конфлікт і вина його, можливо, у цьому менша. Проте отець Володимир, і я йому це сказала, теж несе відповідальність. Він, як пастир, мав би всіх кликати до себе. А не говорити, що церкви Київського Патріархату стоять порожні, що ця Церква «неблагословенна» і туди люди не ходять. Я йому наводила приклад сусіднього села Мишківці: там повна церква людей постійно! Я запитала отця Володимира: «скільки ж до вас приходило людей? Їх на пальцях можна порахувати. То ви мали б задуматися».

Я поважаю кожного свого односельчанина. Кожен з них має право на свою думку. Але все потрібно робити в рамках законодавчого поля і християнських заповідей та українських традицій. Я не думаю, що це важко поєднати.

От 12 жовтня у нас був владика Нестор (Писик) з УПЦ КП. Ми знали, що будуть люди іншої сторони, будуть люди з Тернополя. Нам говорили, що вони служитимуть біля каплички. Але чомусь вони з камерами почали йти до церкви. Ми до них звернулися, що люди можуть заходити, а священиків з УПЦ (МП) не пустимо. Адже останні коли йдуть, то тільки для того, щоб церква була їхньою. Вони 12 жовтня робили фотографії тільки себе перед брамою, а також «Правого сектору». Цікаво, чи вони знімали ту велику кількість людей, які вийшли з церкви? Я знаю, як вони будуть подавати це. Взагалі хочу сказати, що конфлікт у селі підігрівають священики з єпархії УПЦ (МП), які приїжджають з Тернополя. Саме вони ніяк не можуть змиритися із втратою парафії.

— Громада УПЦ КП звернулася до «Правого сектору», щоб захистив її від провокацій?

— Завжди у кожній громаді є активна частина. Вона і звернулася. У нас були представники «Правого сектору». Надзвичайно ввічливі хлопці. Всі «секрети» не буду розкривати. Але «Правий сектор» завжди стояв на тому, що має бути Українська Церква. І він виявився у Бутині великим стримуючим фактором. Адже коли розгорявся скандал, хлопці підходили і казали: «Тут моляться. Якщо ви хочете кричати, ідіть, будь ласка, туди». Їхня організованість, ввічливість, поведінка спрацювали на те, що у нас не було бійки, кровопролиття. Їхня велика заслуга у цьому.

Особисто знайомою з ними до цього я не була.

Також хочу відмітити дії правоохоронців, які слідкували за порядком. Вони не підтримували жодну із сторін, лише ставали між учасниками перепалки і пояснювали, які права і обов’язки є в обох сторін. Часто їх дії просто згладжували ситуацію і, на щастя, у нас не повторилися другі Мусорівці.

— Що змінилося у громаді з переходом в УПЦ КП?

— У нас уже відбулося три Богослужіння. Зрозуміло, що перше, коли у церкві молилися, а на подвір’ї кричали, мало певну напруженість. Але й тоді, коли ми вийшли з церкви і заспівали «Отче наш», то — я не знаю, якою мовою кожен, — але співали усі. Заспівали пісню «Моліться, люди, всі до Бога» теж на піднесенні. І воно дуже відчутно розрядило атмосферу.

На свято Івана Богослова у нас було Богослужіння. Було спокійно, не прийшли прихильники іншої сторони. Була повна церква людей, співали українською мовою і Божа благодать відчувалася настільки, що всі плакали. Я такого в церкві не пам’ятаю, щоб майже всі в церкві плакали.

Коли 12 жовтня дорослі віруючі, дівчатка і хлопці у вишиванках почали виходити з хрестом, іконами і хоругвами з церкви і з молитвами на обхід (освячували храм після ремонту), то думаю, що і сердець представників іншої сторони це торкнулося. Я впевнена і вірю в те, що наша громада об’єднається і буде ходити в одну церкву. Просто їм треба деякий час зачекати. І владика Нестор закликав до любові, сказав, що зараз наше село практично показує ситуацію в Україні. До людей, які мають іншу думку, треба ставитися з повагою, без ненависті. За них потрібно молитися. Україні потрібна єдина помісна Церква, єдина молитва народу.

— Як реагують на події сусідні села?

— Люди з Мишківців, де є громада Київського Патріархату, нас дуже підтримують. І не тільки вони, а й Старий Вишнівець, Вишнівець. Мене дуже багато людей запитують про стан справ, кажуть: «Слава Богу, що вже у Бутині». Хочу подякувати мишковецькому хору, який нас просто виручає. У нас є хор, але поки ще важко зіспіватися, а їхній дяк, пані Галина допомагає. Вона вкладає свою душу у наш хор.

Священик, який зараз служить у нас, отець Михайло, молодий, але у нього є велике бажання є працювати на благо Христової церкви, України та нашої громади. Одним з перших його питань до мене було: «Як зробити, щоб діти потягнулися до церкви? Ви мені допоможете в тому?». Я йому сказала: «Якщо ви потягнетеся до дітей, то діти потягнуться до вас, а ми вам допоможемо». Я працюю в школі, зрозуміло, що діти хочуть чути Боже слово рідною мовою. Приклад нашого села, коли на Богослужіння українською приходять так багато людей, доводить це. Переконана, що церква, в якій немає дітей, не має майбутнього.

Розпитував Володимир МОРОЗ