Храм без жодного гвіздка

Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА. - "Голос України", 5 вересня 2008 року

— Таких храмових будівель в Україні одиниці, — каже Добрятинський сільський голова Степан Лозовий, який до того ж є літописцем села. — На мою думку, доцільно було б добрятинську церкву як одну з найстаріших на Рівненщині занести до державного реєстру архітектурних пам’яток. Для науковців це справжній дослідницький клондайк, для архітекторів — приклад, як зводити будівлі не на десятиліття, а на віки.

Цікаво, що ззовні церквиця має вигляд невеликої споруди, а всередині охоплює відчуття значно більшого простору. Інша архітектурна незвичність добрятинської святині — укладка дерев’яних (дубових) брусів. Вони на зрубах в’яжуться між собою так тісно, так животворно, немов пшеничне перевесло. А запас міцності в них — ще не на одне століття. Старожили згадують, як храм навіть не поранило, коли фашисти бомбили село і одна з бомб упала на церковне подвір’я. Вона навіть не вибухнула, бо потрапила в підземний хід. І лише після війни бомбу знешкодили.

Стосовно підземного ходу, то про нього різне розповідають: що ніби він тягнувся від храму до склепу, в якому поховані знані на тутешніх теренах шляхтичі; за іншою версією — що тягнувся до берега річки Ікви чи до самого Дубенського замку. Втім, досконало дослідити підземелля ніхто так і не наважився.

Багато відповідей на таємниці Добрятинської церкви могли б дати церковні книги, яких на кінець ХІХ століття було декілька сотень. Але майже всі вони розгубилися у часі. Щоправда, один із фоліантів (з імператорською печаткою) зберігся. На пожовклих сторінках каліграфічним почерком рядок за рядком виведено прізвища та імена тих, хто брав у церкві шлюб майже двісті років тому.

Рівненська область.