Храм нашої долі. Десятинна церква Хрестителя й Просвітителя Русі Володимира Святого: проблеми відродження
Наприкінці Х ст. Володимиром Святославичем було завершене будівництво на Старокиївській горі своєрідного ранньофеодального містоутворення, яке пізніше отримало назву «міста Володимира», де були започатковані традиції монументального кам’яного зодчества при створенні ансамблевої церковно-палацової забудови великокнязівського центру. А композиційною домінантою його була велична церква Богородиці Десятинна.
Благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів з батьками... Культура заснована на священному переказі, витоки її сакральні. І чим давнішня культура, тим вона значніша і прекрасніша. Їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність... Культура, в якій є релігійна глибина, завжди спрямована до воскресіння.
Микола Бердяєв
Вже перші київські князі розуміли, що храм — це не тільки дім Божий, не тільки пам’ятник їм самим і їхнім часам, але водночас найвища можливість прикрасити і прославити свій стольний град, свою землю і свій народ... Храм для українця — це мовби послання з далеких віків... Тінь вічності, світле смеркання, яке ніколи не стає ніччю.
Павло Загребельний
Часи великокняжіння Володимира Святославича (980—1015) являють собою одну з найяскравіших сторінок історії й культури Давньоруської держави та її стольного Київ-града. Наприкінці Х ст. завершувалося об’єднання слов’янських племен, і саме в ті часи 988 року Володимиром Святославичем було запроваджено християнство на Русі. Ці доленосні події сприяли утвердженню Київської Русі як могутнього державного утворення в східній частині Європейського континенту. Русь стрімко входила до кола передових країн Сходу та Заходу. І саме за часів володарювання великого київського князя Володимира Святославича відбувалася крута зміна суспільно-політичних, економічних відносин і наступав період феодального ладу та перехід від язичництва до християнства. Структура феодальних відносин зумовлювала активізацію міжнародних зв’язків, розвиток торгівлі, ремесел, розбудову ранньофеодальних міст та фортечних укріплених територій. Все це визначало нове суспільно-політичне, економічне, культурне та архітектурно-художнє обличчя країни.
Наприкінці Х ст. Володимиром Святославичем було завершене будівництво на Старокиївській горі своєрідного ранньофеодального містоутворення, яке пізніше отримало назву «міста Володимира», де були започатковані традиції монументального кам’яного зодчества при створенні ансамблевої церковно-палацової забудови великокнязівського центру. А композиційною домінантою його була велична церква Богородиці Десятинна. Довкола неї знаходилися вишукані княжі двоповерхові палаци та Великий княжий двір. За Десятинною церквою розміщувався Бабин Торжок — велика міська торгова площа, прикрашена вивезеними князем Володимиром із Корсуня (Херсонеса) двома античними статуями та квадригою з мідяних коней. Це нагадувало про результати успішного походу Володимира Святославича на Корсунь у Крим, прийняття ним християнської віри та одруження його з візантійською царівною Анною і повернення переможцем до стольного Київ-града.
Історики зазначають, що колишній великокнязівський церковно-палацовий центр на Старокиївській горі Верхнього Київ-града — «Капітолій», «Руський форум», «Київський акрополь», «Кремль» — є політичним і адміністративно-духовним осередком початкового періоду становлення християнства та утвердження державності в Київській Русі. Відомо, що саме цей період посів значне місце у всьому подальшому розвитку давньоруського містобудування, зодчества, мистецтва та культури в цілому. Дослідник стародавнього Києва М. Каргер стверджував, що в Х ст. кам’яні монументальні споруди відомі були тільки в Києві за часів князювання Володимира Святославича.
Саме в ті часи «в Києві закладалися основи того розвитку, який на багато віків визначив подальші долі художньої культури Давньої Русі», — зазначав відомий російський мистецтвознавець М. Алпатов. Протягом майже двох з половиною століть вишуканий ансамбль великокнязівського церковно-палацового центру на Старокиївській горі був гідною окрасою «міста Володимира» та важливим надбанням зодчеської культури столиці Київської Русі. І, безумовно, незаперечною домінантною цього ансамблю була велична Десятинна церква. В ті часи вона була найвизначнішим осередком та символом утвердження та поширення християнства на всій Русі. Своїм урочисто-святковим виглядом церква справляла на сучасників, учорашніх язичників, незабутнє враження. Її архітектура являла собою образ-символ нового християнського Світу, в якому тепер належало жити хрещеній Києворуській державі. Саме з неї як «матері церков руських» розпочинався родовід давньоруського кам’яного монументального храмобудування. Зазначимо, що побудова Десятинної церкви була здійснена на благовірній основі — на знак ушанування крові перших християн-мучеників варягів Федора та Іоанна — жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Руської церкви.
В ті далекі часи Десятинна церква користувалася незаперечним авторитетом, оскільки під її склепіннями у вівтарній частині знаходилися християнські святині — мощі святого священномученика Римської церкви Климента та його учня Фіфа, які були привезені до Києва Володимиром Святославичем разом з іншими трофеями, після його хрещення в Корсуні (Херсонесі). В подальшому Десятинна церква стала місцем поховання великих князів Київської Русі. Так, протягом ХІ ст. були здійснені поховання: княгині Ольги (1007), дружини Володимира грецької царівни Анни (1011) та самого Володимира (1015), а також Олега і Ярополка Святославичів (1044), Ізяслава Ярославича (1078) і онука Ізяслава — Ростислава Мстиславича (1093). Над ними перед похованням було здійснено обряд хрещення. Саме в центральній частині прадавнього храму зберігалися в мармурових саркофагах поховання княгині Ольги і хрестителя Русі великого київського князя Володимира Святославича, які на початку ХІІІ ст. були канонізовані та проголошені святими.
На жаль, 1240 р., у часи нашестя монголо-татарів, стольний Київ-град було піддано спустошливому розгрому. Нищівного руйнування зазнало «місто Володимира». Від Десятинної церкви та князівського палацового ансамблю залишилися жахливі розвалини, які поступово руйнувалися і згодом місцевим населенням розбиралися на господарські потреби.
|
Робилися неодноразові спроби відродити Десятинну церкву, зокрема митрополитом Петром Могилою у XVII ст. та пізніше митрополитом Євгенієм (Болховітіновим) у середині ХІХ ст. А в 1826—1830 рр. О. Анненковим була побудована нова Десятинна церква за проектом архітектора В. Стасова і освячена в 1842 р. Вона займала близько 2/3 площі плану прадавнього храму і, як відомо, згодом була розібрана через те, що не мала художньої цінності (за радянських часів у 1936 р.).
Впродовж понад стовісімдесятилітніх досліджень київського дитинця зібрано великі й різнобічні історико-культурні цінності, пов’язані з археологічними залишками великокнязівського церковно-палацового ансамблю та його домінантою — церквою пресвятої Богородиці Десятинною. На сьогодні взяті на Державний облік як визначні пам’ятки археології: культурний шар града Кия (V — VІІІ ст.ст., вул. Володимирська, 2); культурний шар «міста Володимира» (ІХ — перша половина ХІІІ ст.ст.) із залишками фундаментів язичницького капища, фундаментами князівських палаців, в’їзних веж та в цілому територія дитинця стародавнього Києва VІІІ—Х ст.ст. із фундаментом Десятинної церкви Х ст. як пам’ятки національного значення, а також фундаменти ротонди та інші археологічні пам’ятки Верхнього міста стародавнього Києва. Археологічні пам’ятки та природно-ландшафтне довкілля дитинця є складовими частинами Державного заповідника «Стародавній Київ» і мають високу цінність як пам’ятки національної культурної та природної спадщини.
Стан збереженості успадкованого історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля самих пам’яток архітектурної археології стародавнього Києва та, особливо, колишнього церковно-палацового центру «міста Володимира» викликає тривогу та занепокоєння*. Там ще в кінці ХІХ ст. на фундаментах колишніх князівських палаців (Володимира та Ярополка), нині пам’ятках археології, були побудовані житлові будинки (вул. Володимирська, 8 та Десятинний провулок, 5). Значної шкоди було завдано фундаментним залишкам князівського Північного палацу Святослава ще при прокладенні проїжджої частини по вул. Володимирській на її сполучені зі Андріївським узвозом, який також є важливою археологічною пам’яткою.
В той же час в останні роки спостерігається активна урбанізація довкілля заповідної території «міста Володимира». Так, на залишках фундаментів великокнязівського Західного (Володимирового) палацу — пам’ятці археології —нині запроектовано будівництво нового житлового будинку по Десятинному провулку № 3—5 (проект уже розроблено і затверджено). Були наміри побудувати багатоповерховий житловий будинок-комплекс на Пейзажній алеї в зоні примикання її до Десятинного провулку. ЮНЕСКО в «Рекомендаціях про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт» (1968) у статті 24/б стверджує, що: «Збереження пам’яток мусить бути безумовною вимогою, що виставляється до будь-якого добре розробленого плану... будівництва, і це особливо стосується історичних міст та його районів. Аналогічні правила повинні прийматися для всього району і середовища, що оточують зареєстровану пам’ятку чи місцевість, з метою збереження їхніх історичних зв’язків та природного довкілля».
У зв’язку з цим необхідно прийняти термінові заходи з надійного збереження та належної державної охорони цього унікального історико-культурного середовища та природного довкілля, в тому числі це стосується ще незабудованої центральної частини «міста Володимира», враховуючи його визначне наукове, історичне та культурно-духовне значення в поступальному історичному розвитку Русі-України.
Відзначимо, що в цілому історико-культурна спадщина Верхнього міста стародавнього Києва, його славетні ансамблі — Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого собору та Андріївської церкви, маючи високий пам’яткоохоронний ціннісний статус, відіграють акцентно-домінуючу роль у панорамному розкритті історичної забудови стародавнього Києва з боку Дніпра і Лівобережжя, у цілісному просторово-візуальному сприйняті силуету стародавнього Києва: Поділ, Верхнє місто, Печерськ з Києво-Печерською лаврою, Видубичі. А з Пейзажної алеї «міста Володимира» відкриваються незабутні багатопланові краєвиди літописних гір — Замкової, Щекавиці, Дитинки та урочища Гончарі-Кожум’яки, Андріївського узвозу з Андріївською церквою та маревом дальніх планів сучасної забудови Оболоні, мальовничий вид Задніпров’я та обрії Вишгородських пагорбів. В той же час відзначимо, що нинішній стан зелених насаджень на схилах Старокиївської гори не допомагає панорамно й цілісно все це споглядати.
Вперше проблему збереження успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного оточення Старокиївської гори і музеєфікації археологічних пам’яток дитинця стародавнього Києва планувалося вирішити ще під час розробки в 1967—1968 рр. проекту створення на прадавніх землях столиці Київської Русі історико-археологічного та архітектурного комплексу — парку-музею «Стародавній Київ» творчим колективом під керівництвом архітектора А. Мілецького (наукову консультацію надавав П.Толочко та інші фахівці Інституту археології АН УРСР). Розроблений проект охоплював історико-археологічний ландшафт «міста Володимира» та «міста Ярослава», а пізніше й Подолу. Тож доцільно повернутися до цієї проблеми для більш поглибленого розгляду питання належного збереження цього визначного місця нашої історії та культури — успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля і самих пам’яток археології — колишнього церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» та його домінанти — першого монументального кам’яного храму Київської Русі церкви Богородиці Десятинної.
Інститутом археології НАН України за участю сектора архітектурної археології Державного Ермітажу (СПб) Росії в 2005—2010 рр. проведені новітні поглиблені археологічні дослідження автентичних залишків Десятинної церкви і вже опубліковані попередні результати основних робіт, що дає можливість підійти до питання надійної консервації та належної музеєфікації залишків її фундаментів як пам’ятки національного значення. При цьому постає й більш складна проблема: як зберегти і найкраще реанімувати історико-культурне середовище київського дитинця в цілому та визначити доцільні підходи до можливого проведення помірних реабілітаційних робіт у цій унікальній заповідній території для більшого представлення музейних експонатів визначних археологічних пам’яток численним екскурсантам — вітчизняним та зарубіжним туристам? При цьому необхідно також розглянути питання: як бути з пізнішими агресивними забудовчими включеннями в цій унікальній заповідній зоні сучасного Києва? Це, в першу чергу, хаотична забудова в зоні, що примикає до Десятинного провулку та Пейзажної алеї. І назріла гостра необхідність обѓрунтування значимості історичної, наукової, архітектурно-археологічної та культурно-мистецької спадщини київського дитинця та залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» стародавнього Києва, а також розробки комплексних рекомендацій щодо їх надійного збереження і музеєфікації та виконання пам’яткоохоронних заходів із упорядкування в цілому цієї заповідної території й створення відповідних умов для організації там сучасного меморіального музейного-екскурсійного комплексу європейського рівня. Адже це одне із найвизначніших пам’ятних місць нашої прадавньої історії та культури, першоосереддя нового християнського цивілізаційного поступу Русі-України, становлення та утвердження державності в початковий період її розвитку. І вже сьогодні це визначне місце як своєрідний літопис сивої давнини стародавнього Києва має гідно відродитися при можливому створенні там сучасного привабливого меморіального музейно-екскурсійного комплексу європейського рівня. Такі заходи могли б сприяти охороні й належному збереженню та більш активному введенню в культурно-екскурсійний і туристичний обіг цього найважливішого місця сучасної України. І ці питання ми більш детально розглянемо в наведених концептуальних положеннях-пропозиціях, що містять альтернативні підходи до вирішення цієї проблеми.
Концепція містобудівної, архітектурної та мистецької ревалоризації( тобто комплексу певних дій, що ставлять за мету повернути об’єкту спадщини його цінність) пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VIII—X ст.ст.» із консервацією та сучасною музеєфікацією автентичних залишків церкви Богородиці Десятинної, створенням архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів.
За результатами нових археологічних досліджень були здійснені консерваційні заходи з надійного збереження пам’яток. Тож необхідно визначитися з відповідними підходами сучасної музеєфікації та екскурсійного показу археологічних залишків прадавньої Десятинної церкви в контексті археологічних залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю « міста Володимира».
Новітні археологічні розкопи показують, що на сьогодні автентичні залишки фундаментів Десятинної церкви збереглися лише частково у південно-західному куті церкви. При сучасних розкопках були уточнені планувальні розміри автентичних залишків фундаментів та їх слідів по Десятинній церкві з урахуванням досліджень попередників. Але такі ж роботи необхідно провести також по залишках фундаментів та їх слідів і у великокнязівських палацах та в цілому здійснити розширені археологічні дослідження культурного шару цього визначного творіння нашої історії, а також розглянути питання створення там сучасного привабливого музейно-екскурсійного комплексу.
Для історії та культури України церква Богородиці Десятинна та територія дитинця стародавнього Києва має виняткове історико-меморіальне, наукове, культурологічне та символічне значення як першоосереддя християнського поступу та утвердження державності в Київській Русі. Тому визначимося з доцільним підходом до музеєфікації автентичних залишків славетної церкви Пресвятої Богородиці як прадавньої духовної святині — Храму Божого та необхідністю гідного увічнення історичної пам’яті про цей унікальний літописний храм Київської Русі.
Далі буде
* Щодо цього доречно звернути увагу на світовий досвід — багатовікове належне збереження й державну охорону визначних місць далекої минувшини зі знаменитими пам’ятками культури, які визначають історичні корені — витоки зародження, формування та розвитку столичних міст із прадавніх часів. Так було у Греції (Афіни з його Верхнім містом — Акрополем і знаменитим храмом Парфеноном та іншими пам’ятками античного періоду), в Італії («Вічне місто» — Рим із його історичною серцевиною — Палатином та численними форумами — визначними пам’ятками архітектурної археології), в Росії (Московський Кремль із його палацами і храмами, побудованими в різні часи).
Віктор СОЧЕНКО,
доктор архітектури, професор, заслужений діяч науки і техніки України
