Храм Первозванного
Якщо ви спитаєте себе, чому серед багатьох київських церков для Представництва Вселенського Патріархату була обрана саме Андріївська церква, то, мабуть, самі зможете дати відповідь. У першу чергу, справа в символіці. Вважається, що Апостол Андрій Первозванний, сповнений Святого Духа, вирушив у проповідницьку подорож саме нашими краями. На Київських горах він провістив про майбутню славу Києва перед Богом. Ось так наш перший літопис «Повість минулих літ» пише про цю подію:
«Придє и ста подъ горами на березѣ, и заоутра в вьставъ рєчє к сущимъ с нимъ оученикомъ: видитє горы сиа, ко на сихъ горахъ въсиаєть благодать Божи, имать и городъ вєликъ быти, и церкви мьногы имать Богъ въздвигнути. И въшедъ на горы сиа и благослови, и постави крестъ. И помолився Богу, и слѣзє с горы сєа, идєжє послєжє бысть Києвъ, и поидє по Днѣпру горѣ»
Отже, символічність того, що храм, присвячений першоапостолу українських земель, передається для богослужіння Вселенському Патріархату, має дуже серйозне значення як для Української Церкви, так і для Церкви-матері.
Цей храм височить своїми куполами над найдревнішою частиною міста. А якщо дивитися на нього з Подолу, здається, що він пливе над Верхнім Києвом у вишині серед неба. Принаймні, саме так неодноразово описували свої враження від храму прочани ХІХ століття.
Тут можна уточнити, що в літописі не зазначено, на якій саме горі Апостол поставив хрест. Але ніде правди діти – місце для будівництва саме цього, глибоко символічного для Києва, храму було вибрано ідеально.
Ще перед хрещенням князь Володимир, майбутній Хреститель, саме тут, на древній горі Уздихальниці, розташував ідолів пантеону язичницьких божків, а потім із цих круч вони були скинуті до Дніпра. Ще у 1086 році київський князь Всеволод Ярославич заснував десь на цьому місці Андріївський, або Янчин, жіночий монастир, що започаткував релігійне шиття на Руси-Україні. Вже у 1215 році на місці сучасної Андріївської церкви була побудована дерев`яна Хрестовоздвиженська церква, яка проіснувала в різних варіантах побудови до 1725 року, та останній раз була зруйнована потужною бурею, що тоді пронеслась над Києвом. Під час приготування до війни з Туреччиною 1735-1737 років тут був споруджений оборонний бастіон.
Сучасна Андріївська церква будувалася на замовлення російської імператриці Єлизавети Петрівни як частина Київської царської резиденції, що складалася з Царського (Марійського) палацу та палацової церкви. У 1744 році відбулася церемонія закладання церкви, під час якої імператриця власноруч поклала у підвалини храму перші три цеглини.
Будівництво резиденції в Києві відбувалося на прохання коханого чоловіка імператриці – Олексія Григоровича Розумовського, потомка козаків Київського полку Розумів з села Лемеші. Під час подорожі Україною, в тодішній столиці Гетьманщини, Глухові, до цариці звернулись представники козацької старшини із проханням відновлення гетьманства, яке було перервано зі смертю попереднього гетьмана Данила Апостола. І Єлизавета, донька творця Російської імперії і ката України, губителя Батурина та Запорозької Січі, Петра Першого, обіцяє виконати прохання старшини заради коханого. І виконує свою обіцянку у 1750 році, коли дозволяє обрати молодшого брата свого чоловіка Кирила Розумовського гетьманом України. А поки будує в Києві свою резиденцію та Андріївський храм.
Проектування Андріївської церкви було доручено обер-архітектору імператорського двору Франческо Бартоломео Растреллі (1700-1771). Растреллі-молодший народився в Парижі в родині італійського скульптора й архітектора Карла Растреллі. У 1716 році російський імператор Петро І запросив К. Растреллі на роботу до Росії, куди він приїхав разом із сином. Франческо Растреллі увійшов до історії архітектури як неперевершений майстер стилю бароко. В науковому середовищі є навіть така назва — «растреллівське» або «єлизаветинське» бароко, в якому і збудована Андріївська церква. За період творчої діяльності зодчий створив близько 70-ти будівель, які ще за життя принесли йому визнання і славу. Найвідоміші з них — Зимовий палац і ансамбль Смольного монастиря в Петербурзі, Катерининський палац у Царському Селі, Великий палац у Петергофі, палацові комплекси в Прибалтиці. До архітектурної спадщини Растреллі в Києві належать Андріївська церква та Царський палац.
Слід, правда, визнати, що зовнішньо проект Андріївської церкви дуже нагадує ним же збудований храм в Санкт-Петербурзі й Інституті благородних дівиць. Але тут ми маємо, на щастя, тільки зовнішню схожість. За розташуванням на високому схилі Дніпра, за рішенням підмурку-стилобату у вигляді житлового будинку, за величністю паперті, що веде до храму, цьому задуму немає рівних.
Велика заслуга у здійсненні задуму Растреллі належить архітектору Івану Мічуріну (1700-1763), що прибув із Москви до Києва для керівництва будівництвом Царського палацу та Андріївської церкви. Свого часу Мічурін навчався в Голландії, потім працював у Петербурзі й Москві. 1734 року його призначено головним архітектором Москви. У Києві архітектор І. Мічурін розробив робочі креслення, плани і профілі Андріївського пагорба.
Для зведення підмурку-стилобату, що укріплює пагорб, було проведено виймання ґрунту та відведення ґрунтових вод. Підмурки стилобату — з природного каменю та битої цегли на вапняному розчині — було закладено на глибині 3,5 м від підлоги стилобату зі східного боку, 4,8 м із західного.
Церква хрестовидна у плані, її розміри 31 на 20 метрів, висота - 47 м. (зі стилобатом - 62 м). Головний купол храму має діаметр в 10 м. Його оточують вишукані, як чотири тендітні свічки, невеликі главки.
Зведення цегляних стін будівлі церкви було завершено у 1751 році, а по тому розпочалися роботи з монтажу дерев’яних каркасів даху, бань, оздоблення фасадів.
Ажурний бароковий храм з елементами навіть дещо надмірного стилю рококо піднявся над Києвом, «матір`ю городов руських», в першу річницю інтронізації останнього гетьмана старої України-Гетьманщини Кирила Розумовського. Імператриця виконала обіцянку на настійливі прохання свого чоловіка, а пам`ятником Гетьманству та відновленій в 1745 році Київській митрополії стала Андріївська Першозванна церква.
В оформленні фасадів Андріївського храму Растреллі вперше застосував декор із чавунного литва, який раніше для культових споруд на теренах Східної Європи не застосовувався. Чавунні капітелі, орнаментальні прикраси для фасадів відливалися на тульських металургійних заводах із уральських руд. Загальна вага чавунного литва Андріївської церкви складає 97,85 тон.
На зовнішніх фасадах церкви розміщені колони й пілястри корінфського (перший ярус) та іонічного (другий ярус) ордерів. Багате ліплення навколо вікон-люкарнів додає храму витонченості. На картушах на фронтоні помітно монограми імператриці Єлизавети Петрівни.
Одночасно із зовнішнім оздобленням храму велися опоряджувальні роботи і в його інтер’єрі. Підлогу було вистелено чавунними плитами. Виготовлялися форми та відливалися з гіпсу прикраси для вікон, дверей, стін, підбаневого простору. За кресленнями Растреллі спорудили каркас іконостаса. Для прискорення робіт різьблені деталі для іконостаса, надпрестольну сінь, проповідницьку кафедру, царське місце було вирішено виготовляти в Петербурзі. Столичним живописцям замовили і написання ікон для іконостаса. 25 з них виконав у Петербурзі І. Вишняков, а Чайковський та Роменський вже на місці виконали живопис на зворотньому боці іконостасу. О. Антропов розписав катедру, бані, а також виконав велике вівтарне полотно "Тайна вечеря" та кілька ікон.
До речі, ікона «Тайна вечеря» вважалася найбільшою святинею храму. Кияни твердили, і активно в цьому переконували гостей Києва, що ікону намалював якщо не сам Леонардо да Вінчі, то, принаймні, хтось з його учнів.
Вже у ХІХ столітті до барокових ікон храму приєдналися класицистичні ікони "Вибір віри князем Володимиром" латиського художника Йоганна Еґґінка і "Проповідь апостола Андрія" авторства Платона Бориспольця.
Освячення церкви відбулося 19 серпня 1767 року.
Надто запізно. Імператриця Єлизавета Петрівна помирає в 1762 році. З 1764 року гетьман Кирило Розумовський у відставці, як і його старший брат-удівець. На престолі — колишня принцеса Ангальт-Цербтська, а тепер всесильна імператриця Катерина ІІ, що не терпить ніяких «місцевих особливостей» в «ЇЇ імперії» у вигляді гетьманства, а також і символів його незалежності. Вже наступного 1768 року Андріївська церква була викреслена зі списків палацових споруд та передана Київському магістрату, а з 1785 року нею опікувалася Київська міська дума. Андріївська церква стала єдиною в місті, яка була у віданні міської влади, а не державного Свєтєйшого Синоду. Міській владі хронічно не вистачало грошей на ремонт храму, тому що майже всі грошові повноваження у міської влади були забрані, як і Магдебурське право міста.
В 1815 р. під час великого буревію церква втратила куполи. Вже на той час храму був необхідний капітальний ремонт, який і відбувся у 1825-1828 рр. за кресленнями архітектора Меленського. Під час цього ремонту церква отримала дах не з черепиці, як було до того, а з заліза.
Ремонти ще мали місце в 1844-1846, 1865, 1866 роках. Потім, в 1891 р., в центральний купол вдарила блискавка - і новий, відбудований в 1894-1895 роках, вже мав зовсім іншу форму, що здалося неподобством - і в 1900 р. за кресленнями архітектора В. Ніколаєва собор отримав звичний купол назад.
Із Андіївскою церквою пов`язана київська традиція XVIII-XIX століть - гадання на Андріїв вечір (день святого Андрія Першозваного – 30 листопада старого стилю, 13 грудня стилю нового). Дівчина, що гадала на судженого, після служби в храмі повинна була спитати першого, хто зустрівся (першозваного) його ім`я. Це і буде ім`я майбутнього її чоловіка. В це храмове свято Андріївська церква була переповнена молоддю, що гадала, а студенти та семінаристи вигадували для відповіді дівчатам кумедні чи неіснуючі імена.
У двоповерховому стилобаті під Андріївською церквою в 1848-1849 рр. розміщувався будинок для прочан (странникоприйомний) найвідомішого в Києві юродивого Івана Босого (Іван Іванович Расторгуєв (1799-1849), що ходив весь час у веригах, босий, майже голий, в одному халаті, тим не менше вважався провидцем. На пожертвувані йому кошти він приймав в будинку до 500 прочан в день, безкоштовно годував та лікував подорожніх.
Останнім священиком церкви перед 1917 роком був відомий київський історик Церкви, професор Київської духовної академії Федір Іванович Тітов.
Церква працювала як звичайна до 1932 року, аж поки за рішенням радянського уряду в ній було припинено богослужіння. У 1941-44 роках богослужіння в храмі за рішенням окупаційної німецької влади поновлюються.
14 травня 1942 року в Андріївській церкві був хіротонізований на єпископа Переяславського майбутній Патріарх Мстислав (Скрипник). Тут же він проводив богослужіння під час свого перебування в Україні у 1990–1992-х роках.
У 1961 році її знову закривають для богослужінь і храм стає музеєм, згодом входить до Національного заповідника «Софія Київська».
У 2001—2016 роках в Андріївській церкві проходили богослужіння Української Автокефальної Православної Церкви — це був собор Предстоятеля Церкви.
Президент Петро Порошенко вніс у середині жовтня 2018 року подання до Верховної Ради щодо передачі храму св. Андрія в Києві у користування представників Вселенського Патріархату.18 жовтня депутати підтримали (237 за) цей законопроект (№9208), а 7 листопада Президент підписав закон. В кінці листопада 2018 Кабмін оформив акт передачі приміщень Андріївської церкви у користування Вселенського Патріархату. 13 грудня, на свято Андрія Первозванного, у храмі відбулася перша Архиєрейська Літургія, яку відправив екзарх Вселенського Патріарха.
Світлини з архіву автора, РІСУ, Фейсбуку та сайту smartclever.com.ua
