Храм св. Миколая з села Буців: віхи 500-літньої історії
Андріана Лильо
У XIII столітті завдяки перемишському боярину Ростиславу Івановичу відбулося будівництво багатьох церков. Серед них і монастир на горі Вал (сьогодні територія с. Буців), що знаходиться на головному шляху між Львовом і Ярославом. Церкву монастиря побудували завдяки допомозі князя Галицького Данила Романовича.
Церква на Валі була названа в честь св. Миколая. На свята вірні приходили з околиць на службу. Монастир був відомий на цілу Галичину.
Нинішня сільська церква св. Миколая була побудована у 1511 році.
В цей же рік заснували цвинтар, звели там каплицю з дерева, а вже через рік її посвятили в день перенесення мощів св. Миколая.
У 1515 році на цвинтарі коло каплиці побудували дзвіницю. Запис про її зведення є вирізьблений на підлозі з полудня єромонахом Данилом.
З часом парафіяни змогли купити в пана дуби на церкву і возити на санях через ріку з лісу Сопільче. За рахунок цього дерева церкву розширили, зробили її вдвічі вищою і на свято зимового Миколая посвятили. Як пишуть літописи, це було для них дуже важливе дійство, на освячення приїхав о. Іоан Корниєвський, помічник єпископа з Перемишля.
Недовго тривало спокійне життя у селян, вже у XVI столітті напали татари на Яворів. Про це довідалися монахи з Валу.Тому вони зняли із дзвіниці три дзвони і на великих санях затягнули в ріку за Труханом (там було велике трясовище). Самі ж монахи із частиною людей із села заховались. Татари монастир на Валі зграбували і підпалили, а церкву пограбували і розвалили.Коли все трохи стихло, люди швидко побігли рятувати дзвони. Два витягнули з ріки, а третій великий дзвін затонув у багні.
Образи монахи позбирали і занесли (татари їх пограбували або порозкидали) до церкви в с. Буців. Серед них: «Страшний суд», «Святий Миколай», «Святий Онуфрій», «Страдальна Матір Божа, що держить Ісуса Христа знятого з Хреста». Також вцілів іконостас і богослужбові книги.
Оскільки монастир був спалений, монахи його не відбудовували, а виїхали до Добромиля. А оскільки вони також до того служили в сільській церкві, то вона залишилася без отця.
Люди сумували за монастирем, до якого тягнулися прочани з околиць. На місці, де на Валі стояла монастирська церква, поставили великий хрест. Частину дерева із заваленого храму дали на побудову церкви в с. Торки, решту в с. Медику.
Так проходили роки і не було кому постійно правити Богослужіння в церкві села Буців. Хіба, що на великі свята приїжджали священики з околиць і навіть з Перемишля. В кінці XVII століття староста села Буців поставив собі завдання добитися для села окремого священика. Їздив до єпископа цілий місяць, аж поки на буцівську парафію не приїхав перший в історії села власний священик о. Теодор Базилевич. Він правив у селі понад 40 років.
В 1789 році на полі люди заклали новий цвинтар, який існує і по сьогодні.
16 травня 1848 році Австрійський цісар скасував панщину, настала свобода. На знак цієї події в селі поставили пам’ятний кам’яний хрест. З того часу щороку в цей день люди ходять з хоругвами і образами з церкви коло своїх полів, співаючи набожні пісні.
У 1922-1923 роках розширили церкву, перекрили цинковим покриттям і помалювали. У 1923 році повторно посвячували церкву. Тоді відбувалася велика місія, посвячення проводив єпископ Перемишльський Йосафат Коциловський. На свято з’їхалось багато священиків зі всіх околиць і було багато народу.
У 1983 році розпочали ремонт церкви. Розбудували вівтарну частину, добудували ризницю і паламарку. Був проведений ремонт в середині церкви. Старий іконостас розвернули за вівтар, а на його місце зробили новий. Стіни оббили дерево-волокнистою плитою і розмалювали. Поклали нову підлогу. Тоді ж збільшили головний купол і змінили бляшане покриття. Ремонтні роботи проводили вночі, бо це були часи СССР і дозволу на обновлення не було. Тоді брали участь всі чоловіки. Було багато майстрів по дереву, по даху, по металу, все робили своїми силами. У 1985 р. знову проводили ремонт церкви: переробили дах, розширили вівтар.
Такою вона дійшла до сучасності. В часі ремонту було знайдено оригінали церковних книг, заховані у конструкціях даху, з котрих отримано інформацію про саму Церкву. У 90-х роках була збудована нова плебанія.
Завдяки одному із буцівських селян, Івану Гнирі, історія була зібрана та опублікована. Він обширно розписав визначні події села та храму зокрема.
У 90-х роках село не оминули міжконфесійні суперечки. Були сварки, була ворожнеча,звичайно були і суди. Але парафіяни УГКЦ та УПЦ КП все-таки дійшли згоди та перейшли на почергове служіння.
У 2019 році за згодою двох громад та за спільні кошти було розпочато заміну даху в церкві, при якому використано бляху темно-коричневого кольору методом покрівельної шашки. Весною 2021 року оновили центральний вхід: встановили піднавіс. Потребують реставрації старовинні образи та книги, врятовані ще монахами, на що селяни збирають кошти.
