Хрестом і мечем: Контрнаступ по-одеськи

Таку потребу митрополит аргументує тим, що в Одесі краще підготують українських офіцерів, бо стіни інституту ще православний цар Микола будував, тоді як у Львові майбутні командарми зможуть хіба що окатоличитися.

«Ви – єдиний на теперішній час, як дбайливий господар країни, маєте можливість зберегти історичне надбання українського народу та зміцнити обороноздатність нашої держави прийнявши рішення щодо повернення підготовки курсантів командного профілю – майбутніх військових начальників, які будуть стояти на захисті незалежності України та православної віри», – закінчує свого листа митрополит Агафангел. Хоча, все це – епістолярна лірика.

Виступивши в авангарді «сухопутної» теми, депутат Верховної Ради початку 90-х і багаторічний обранець Одеської облради митрополит Агафангел вибудував по-єзуїтськи вивірену багатоходівку, яка водночас розв’язує кілька важливих для церковного сановника завдань з політичної, міжцерковної та внутрішньокорпоративної площин.

Треба сказати, що навіть якби митрополит до президента не звернувся, інститут все одно до Одеси взялися б переселяти. Одеська «сухопутка» для регіоналів – це майже як «Криворіжсталь» для помаранчевих. Це демонтаж «надбань Майдану».  Якщо незалежне тестування примату позбавили, кінодубляж українською обіцяли посунути, то чому ВНЗ досі у Львові?  

Рішення про реорганізацію військового вишу Постановою Кабінету Міністрів України №381 від  26 травня 2005 року ухвалив перший уряд Юлії Тимошенко. На об’єднанні кількох військових навчальних закладів на базі Львівського військового інституту наполягав тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко. Він пояснював  це цілком прагматичними причинами: куций військовий бюджет не потягне повноцінного функціонування  Львівського, Одеського і ще кількох навчальних закладів, і об’єднання їхніх матеріально-технічних і кадрових баз дозволить оптимізувати видатки на утримання єдиного вишу, підвищити обороноздатність і не профанувати підготовки кадрових офіцерів. Було б дивно, якби за помаранчевих вибір між Південною Пальмірою і Українським П’ємонтом зробили не на користь останнього. Хоча, ініціатори об’єднання наполягали на тому, що Львів краще оснащений.

Природно, що рішення в Одесі зустріли в багнети: і викладацький склад не збирався переїжджати до Львова, і позбуватися найдавнішого військового вишу місто не хотіло.   Предком «сухопутки» був царський кадетський корпус, заснований 1899 року. З приходом радянської влади у його стінах були піхотні курси, школа і училище. Після війни училище змінило профіль на загальновійськовий. У 1993 році виш поглинув місцеве артилерійське училище і на 2005 рік налічував 8 факультетів, а його площа сягала 60 га дорогої одеської землі.

Протести проти перенесення вишу особливо загострилися під час парламентської березневої кампанії 2006 року. Обіцянка не допустити передислокації «сухопутки» була «фішкою» Партії регіонів для одеситів. За результатами виборів Віктор Янукович повернув собі прем’єрство у серпні 2006 року. Але й перші одеські курсанти подалися до Львова саме цього місяця. Правда, також у серпні коаліційний уряд доручить з’ясувати ситуацію тодішньому гуманітарному віце-прем’єрові Дмитру Табачнику. Після Табачникової перевірки землю і приміщення колишнього вишу залишать за Міноборони без права відчуження, а частину фондів «сухопутки» збережуть у вигляді Військового інституту Одеського національного політехнічного університету. Далі тодішній спікер парламенту Олександр Мороз спробує перевести також і активи нового інституту в підпорядкування  Міносвіти, яким на той час керуватиме однопартієць Сан Санича соціаліст Ніколаєнко. Правда, безуспішно.

Під кінець свого другого прем’єрства (якраз перед достроковими парламентськими виборами!) Янукович знову повернеться до одеської теми і постановою уряду поверне «сухопутку» на Чорноморське узбережжя. Постанову буде скасовано указом президента Ющенка з мотивуванням, що рішення Кабміну «не відповідає завданням реформування Збройних Сил України».

Намір повернути Одесі військовий ВНЗ фігуруватиме на всіх наступних виборах різних рівнів, в тім числі і в обіцянках кандидата від Партії Регіонів в останніх президентських елекціях Віктора Януковича.

От і ще навіть офіційно не призначені місцеві вибори дають про себе знати «сухопутною темою». У п’ятницю новопризначений одеський губернатор Едуард Матвійчук пообіцяв, що вже цього року курсанти Академії сухопутних військ зустрінуть 1 вересня в Одесі. І навіть відсутність грошей у бюджеті на передислокацію вишу цьому не завадить. Знайти потрібних для переїзду «сухопутки» 10 млн грн губернатор вирішив у гаманцях власних земляків: «Я ініціюватиму створення добродійного фонду, в який кожен одесит, хто хоче повернути інститут до Одеси, зможе пожертвувати кошти. Я особисто сам пожертвую для цього певну суму", - сказав Матвійчук.

Ідея мобілізувати електорат «сухопутним реваншем» у переддень анонсованих на 1 жовтня місцевих виборів і справді виглядає привабливо. Гарний спосіб відвернути увагу одеситів від реальних проблем регіону, закликавши їх на «народну війну» за повернення ВНЗ. До того ж, власним  коштом виборців.  

Дивує лише, чому депутат одеської фракції регіоналів (тепер уже президентської партії)  Олексій Михайлович Саввін не ініціював такого звернення до Президента з проханням повернути ВНЗ Одещині від імені облради, не поступився у праві першості губернатору, а поспішив написати гарантові з «армійського» питання особисто, до того ж як старший брат по вірі – митрополит Агафангел?

«Західний регіон України є осередком греко-католицької церкви, яка перебуває під впливом Папи Римського, - пише Агафангел Януковичу. - Католицька церква протягом століть бажала та робила все можливе для захоплення земель, які населяють православні християни силою зброї та насильного нав’язуванням католицької віри. На території Академії Сухопутних військ (м. Львів) існує греко-католицька церква, яка здійснює вплив на світогляд, моральні та духовні цінності майбутніх офіцерів Української армії».

Навряд чи церковний сановник так печеться про «духовну цноту» майбутніх офіцерів чи, тим більше, обороноздатність України. Розсердити владику могло те, що, як засвідчують останні соціологічні дослідження,  Митрополит Одеський та Ізмаїльський є авторитетом лише для 20-25% одеситів. А тут ще й греко-католики розвернули активність прямо в його вотчині. Експансія цієї церкви за межі Західної України зараз помітна не лише у столиці. За останні роки вона розвинула Одесько-Кримський і Донецько-Харківський екзархати, і в Одесі успіхи особливо помітні.

На сьогодні у місті греко-католики здійснюють соціальне служіння для хворих на ВІЛ-СНІД, опікуються школою соціальної реабілітації на Фонтанці і навіть заснували «Морський апостолят», місію служіння для цивільних моряків. Дійшло до того, що у березні цього року в Одесі засідав Постійний Синод УГКЦ. Сам «уніатський» Предстоятель кардинал Гузар «окупував» місцевий ефір і шпальти газет, зустрічався з одеською владою – домовлявся про те, щоб мерія поставилася лояльніше до побудови в місті кафедрального собору УГКЦ. Ділянку під забудову вже нібито кілька років тому надали, але все ніяк не оформлять потрібних паперів.

Чи не влучний асиметричний хід – завдати удару по серцю греко-католиків, зініціювавши позбавлення Львова військового інституту саме з причини загрози його можливого окатоличення? Це була б непогана версія. Якби не кілька «але». Для «упокорення» одеських греко-католиків знайшлися кращі підручні засоби.

По-перше, із закликом не допустити побудови в Одесі уніатського храму виступив  керівник прес-служби УПЦ МП. По-друге, комунальні служби днями просто відрізали греко-католикам газ у будинку, який приватно придбали собі отці  і, поки не можуть збудувати церкви, використовують його для зборів і молитов. По-третє, схоже, що і власне з першим одеським храмом у греко-католиків виникнуть проблеми. Ніхто прямо забороняти не буде, але кому потрібна «недержавна» церква, та й усім відомо, що таке чиновницька тяганина. До того ж, уніатський єпископ уже заявив, що хабарів не даватиме – це ж симонія.

Стосовно тієї церкви, що розміщена у Львові на території Академії сухопутних військ, то вона не належить греко-католикам, а є власністю армії. Як і в Одесі, у Львові кадетів  почали навчати з 1899 року. Правда, не російських, а австро-угорських і польських. За Польщі на території військового навчального закладу також була капеланська церква. У радянський час вона перетворилася на військовий клуб. Оскільки повернути приміщення до стану сакральної споруди взялися греко-католики і чотири роки провадили ремонтні роботи, то й щоденні служби у храмі правлять саме вони. Відреставрований храм Архистратига Михаїла 2000 року отримав благословення єпископів усіх традиційних конфесій Львівщини, зокрема УПЦ МП. Як запевнив настоятель храму, голова центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Степан Сус, греко-католики не забороняють провадити служби представникам інших конфесій: «Можуть спокійно служити в храмі, якщо їм не перешкоджає їхній власний світогляд».

За словами греко-католицького капелана, жодного з 1200 курсантів навчального закладу до греко-католицтва не навертають: «Навпаки, я постійно закликаю їх бути самими собою, але  знати, що Україна – поліконфесійна держава. Також вчу віротерпимості».

Виявляється, отець возив курсантів на прощу до православного Почаєва. «Був навіть курсант Тимур А. з Дніпропетровська – минулорічний випускник, мусульманин. Він вирішив стати православним християнином. І я особисто йшов на вулицю Короленка, в наш головний православний храм, домовлявся про хрещення хлопця, був присутній на його хрестинах», - поділився прикладом не декларативної віротерпимості військовий капелан.

Прикметно, що за радянських часів колишня належність споруди австро-угорській і польській арміям, як і привид західноукраїнського націоналізму, не завадили владі відкрити саме тут Вище військове політичне училище. Саме зі Львівської «політухи» випускали військових ідеологів – замполітів, культпросвітпрацівників. Це був єдиний виш у Союзі, в якому готували майбутніх військових журналістів. 

Апелюючи до «католицької загрози», митрополит Одеський якось нехтує тією деталлю, що на противагу 600 православним церквам Одещини, на Львівщині діє понад 900 православних храмів. Звісно, церкви московського патріархату не становлять там більшості. Та все ж, яке поле для капеланської праці серед сповідників православ’я…

Своїм зверненням митрополит також  демонструє відповідальним у Міністерстві оборони за співпрацю з церквами, що  всілякі там Ради з душпастирської опіки тепер – зайвий клопіт: співпрацювати потрібно з самі знаєте якою церквою.

Однак пікантності ситуації додає той факт, що саме Архиєпископ Львівський і Галицький Августин (Маркевич) в УПЦ МП півтора десятки років керує відділом зі зв’язків зі Збройними силами та іншими  військовими формуваннями України. Виходить, що коли Митрополит Одеський та Ізмаїльський порадив Президентові через церковні ускладнення перенести військовий вуз зі Львова до Одеси, то тим самим він дозволив собі засумніватися у здатності Владики Августина впоратися з ситуацією у ввіреній йому ділянці роботи навіть у власній Архиєпархії?

Цікаво і те, що з листопада минулого року Архиєпископ Августин (Маркевич) призначений повноважним представником УПЦ у Верховній Раді України. Невже, звичайні людські ревнощі? Адже немає сумніву, що колишній нардеп і чинний депутат облради краще знається на тонкощах вітчизняного парламентаризму від львівського ієрарха і доктора богослов’я? А можливо, банальний кар’єризм? Адже колись таки постане питання про наступника на Київському престолі УПЦ... Звернення Московської патріархії до «Газпрому» з клопотанням за українських хіміків – це була лише інформаційна розминка. Вказаний тренд. І, звісно, у Москві Одеському ієрархові «репатріацію» на історичну батьківщину «дітища православного царя» зарахують до чеснот…

Але все це – тільки гіпотези довкола внутрішньоцерковних корпоративних ігор. Достеменно відомо лиш те, що новоухвалений держбюджет-2010 грошей на перенесення тепер уже Академії сухопутних військ України зі Львова до Одеси не передбачає. А заклик губернатора зі всенародного збору коштів - швидше за все, передвиборна технологія. І тема не раз відпрацьована, і вибори ж не останні…

Навіть якщо Президент задовольнить прохання церковного ієрарха і позитивне рішення у цьому, передусім політичному, питанні зараз буде ухвалено, то технологічно переселення ВНЗ буде можливим здійснити лише під осінь 2011, до початку нового навчального року. Тоді, за бюджетом-2011, стане очевидним, чи збирається головнокомандувач знайти грошей на Одеський бліцкриг і таким чином зміцнити обороноздатність України, а чи це – чергова політична забаганка, яка цю армію лише добиватиме.

Голова профільного комітету ВР і колишній міністр оборони Анатолій Гриценко на військовий заклик церковника уже відреагував: «Останнім часом ми часто ставали свідками, коли Московський патріархат висловлювався щодо нафтового бізнесу. Зараз ми бачимо звернення щодо військової справи. Але вони повинні займатися своєю справою», – cказав одному з видань Анатолій Гриценко і уточнив, що остаточне рішення про перенесення інституту належало саме урядові Януковича і знову повертати назад військовий виш до Одеси було б неправильно і безглуздо. Але як нова влада рахується із думкою якогось профільного комітету, на жаль, вже відомо з історії з ратифікацією Чорноморських угод…

Хотілося б вірити, що духовний підопічний Московського Патріарха Віктор Янукович просто може бути чутливим до прохань і настанов братів по вірі. І що «славні» Харківські домовленості  зав’язали ціну на газ виключно з пролонгацією терміну перебування на території України російського флоту. І немає «в пакеті»  побажань щодо дислокації українських військових з’єднань або інших «церковних протоколів».

P.S. Коли матеріал готувався до друку, результати соціологічного дослідження «Релігія очима одеського студентства», що його було проведеного спільно з одеськими студентами з Інституту соціальних наук Національного університету ім.Мечникова, оприлюднив Інститут Горшеніна. Протягом 15-30 березня в Одесі було опитано 500 студентів державних вишів III і IV ступенів акредитації.  Згідно з результатами дослідження, 65,6% (тобто дві третини студентів Одеси) вважають себе православними християнами. З них визнають себе вірними УПЦ  МП 31,5%, трішки більше – 33,7%  ідентифікують себе з УПК КП, 3,4% надають перевагу УАПЦ і 1,8% є греко-католиками.

Як засвідчило опитування, лише 13% студентів одеських ВНЗ моляться щодня. Ніколи не моляться 33,7% опитаних, не читають священних книг своєї Церкви  56,7% студентів, а 64,9% опитаних молодих одеситів ніколи не причащаються. Тож, по-перше, митрополитові варто б насторожитися, що у симпатіях рідного одеського  студентства Київський патріархат його Церкву обігнав. А, по-друге, соціологія засвідчує нагальну потребу для правдивої євангелізації молоді… Хоча, звісно, глобальними ідеями «репатріації» курсантів здобути собі славу куди простіше.