Християни різних конфесій сьогодні вшановують Ісуса Навина

Іменем Ісуса Навина названа одна із книг Старого Завіту. Християнський канон відносить її до корпусу історичних книг, а юдейський — до пророків (Небіім). Події, описані в цій книзі, сягають ХІІ ст. до Христа. Ізраїль після сорока років поневірянь пустелею стоїть на порозі Обіцяної землі. Йому належить ще цю землю здобути, піддавши цілковитій загладі (анатемі) шість язичницьких народів, серед яких панував повний моральний розклад.

Ізраїльтян лякали ці народи через їхню жорстокість. Мойсей вперше послав на ці території дванадцятьох розвідників — по одному з кожного коліна. Повернувшись, десятеро з них почали в лавах Ізраїля сіяти паніку, мовляв, ми не зможемо подолати їх. Лише двоє — Калев та Ісус Навин (син Нуна) — мислили дещо по-іншому. Вони сказали: “Земля, що нею переходили ми, щоб розглянути її, — земля ота вельми добра. Коли Господь милостив нам, то він приведе нас у ту землю і дасть її нам: то бо земля, що справді тече молоком та медом. Тільки проти Господа не бунтуйтесь і не полохайтесь людей тієї країни, бо вони для нас, мов хліб. Захисту в них немає, а Господь з нами: не лякайтесь їх” (Чис. 14, 7 — 9).

Через те Господь сказав до Мойсея: “Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, (поклявся) вас оселити, — крім Калева, сина Єфунне та Ісуса Навина” (Чис. 14, 30). Не ввійшов і сам Мойсей через сумнів, якому піддався, лише за Божим повелінням настановив Ісуса Навина, що зростав при ньому, провідником народу і фактично воєначальником. Адже ізраїльтян ще очікувала священна війна за землю. Ісус у ній виступав лише видимим лідером, а насправді провадив її Бог.

Він каже до свого народу: “Не за твою праведність і не за правоту твого серця ти входиш у їхню землю, щоб зайняти її, а за беззаконня тих народів Господь, Бог твій, проганяє їх перед тобою” (Втор. 9, 5). А щоб вони не перейняли лихих звичаїв ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та евусіїв, наказує: “Їх мусиш приректи на цілковите знищення” (Втор. 20, 17).

Таке завдання постало перед Ісусом Навином. Сам Бог говорить про нього як про “чоловіка, що має духа в собі” (Чис. 27, 18), і після смерті Мойсея промовляє до нього, даючи вказівки, як провадити Ізраїль. В їхній основі — заклик: “Лише будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за законом, як наказав тобі Мойсей, слуга мій” (І. Н. 1, 7). “Ісус Навин наповнивсь духом мудрости, бо Мойсей поклав був на нього свої руки; тож і слухали його сини Ізраїля і чинили, як заповідав Господь Мойсеєві” (Втор. 34, 9).

Ісус спершу посилає розвідників до найбільшого міста землі, яку Бог наказав їм зайняти, — Єрихону. Завдяки блудниці Рагав, котра пізніше приєднається до вибраного народу, вийде заміж за ізраїльтянина та фігуруватиме в родоводі Ісуса Христа, розвідники врятувалися від місцевих мешканців.

За наказом Ісуса ізраїльтяни перейшли Йордан. Коли в ріку вступили священики, котрі несли ковчег завіту, вона в чудесний спосіб розступилася і пропустила народ. Перед Єрихоном з’явився Ісусові начальник Господнього війська, проголосивши місце, де той стояв, святим. Через те цей фрагмент з Книги Ісуса Навина читається на Вечірні Собору Архистратига Михаїла (8 листопада) та переспівується у літургійних текстах, присвячених безплотним силам.

Здобуття укріпленого Єрихону — ще одне чудо, яке показав Бог народові під проводом Ісуса Навина. Щоб не величалися вони, буцімто місто впало завдяки їхній військовій вправності, Бог наказав шість днів процесійно обходити Єрихон з ковчегом завіту та сурмами. Після обходу сьомого дня священики засурмили, народ гукнув, і мури Єрихону впали.

З Божою допомогою здобув Ісус і інші стратегічно важливі пункти — Аї та Гівеон. Під час запеклої битви за останній “зупинилося сонце, і став місяць, аж доки народ не помстився над ворогами” (І. Н. 10, 13). Врешті земля ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та евусіїв була завойована. Ісус Навин розділив її між дванадцятьма колінами Ізраїля, після чого зібрав їх усіх у Сихемі.

В Сихемі народ відновив союз з Богом, прирікаючи йому вірність. Ісус Навин виступив при укладенні цього союзу посередником: “Тож бійтесь Господа й служіть йому щиро та вірно й усуньте геть богів, яким ваші батьки служили по тім боці ріки та в Єгипті, і служіть Господеві” (І. Н. 24, 14). Народ поклявся дотримуватися цього, але надовго його не вистачило. Перше, в чому ізраїльтяни проявили непослух Богові, це те, що вони залишили живими декого з народів завойованої землі. Пізніше ті стануть спокусою для народу, який перейматиме їхні культи та морально злу поведінку.

Сихемський союз став останньою місією, яку Бог доручив здійснити Ісусові Навину. “По цих подіях помер Ісус Навин, слуга Господній, маючи віку сто десять років. І поховали його в землі його спадкоємства, в Тімнат-Сераху на Ефраїм-горі” (І. Н. 24, 29-30).

Невипадково воєначальник ізраїльського війська має таке ж ім’я, як і Спаситель. Окрім того, що ім’я Ісус (Єшуа) є доволі поширеним серед вибраного народу, воно дослівно означає “Бог спасає”, що неодноразово справдилося в подіях Книги Ісуса Навина. А сам провідник народу для християн став прообразом Ісуса Христа, котрий очолює боротьбу проти гріха та смерті і вводить вірних в Обіцяну землю — Небесний Єрусалим.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.