Християни зібралися в Києві поговорити про відповідальність за майбутнє

Про християнські цінності в політиці, скандинавський досвід успіху, кризу наративів українських Церков після Майдану, про мрії і дії говорили релігієзнавці, політики і релігійні лідери під час круглого столу «Християнська відповідальність за майбутнє», який відбувся 2 жовтня в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди.

Осінній Київ зустрічає колишнього премʼєр-міністра Норвегії Кьєлл-Магне Бондевіка (Kjell Magne Bondevik) вже не вперше. І цього разу програма візиту політика з 42-річним стажем вкрай насичена: зустріч з українськими колегами-парламентарями та з лідерами головних релігійних спільнот (християни, мусульмани, юдеї), участь у круглому столі «Християнська відповідальність за майбутнє» та виступ на міжнародному форумі «Місія в професії».

2 жовтня в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди для громадського обговорення зібралися релігієзнавці, політики, віряни. Залучення людей різних конфесій та сфер діяльності надало дискусії обʼємного звучання. Організатори – Українська асоціація релігієзнавців, Асоціація «Духовне відродження», Інститут релігійної свободи – вибрали вдале місце: академічна установа (колись – семінарія) знаходиться в центрі столиці, поруч з сакральними Софійським та Михайлівським соборами, із Майданом, Європейською площею з Українським домом (за радянських часів – музей Леніна).

«I have a dream»

Модератор зустрічі, Людмила Филипович (Українська асоціація релігієзнавців), на початку зустрічі закликала учасників помріяти, проаналізувати, що ми робимо сьогодні і що можемо ще зробити, щоб закласти сильний фундамент омріяного майбутнього.

Українці духовні, але живуть погано – пояснює витоки теми Михайло Черенков (УКУ, Асоціація «Духовне відродження»). Успішний досвід Норвегії допоможе імплементувати християнські цінності в життя. І взагалі, чи наважуємося ми мріяти про краще майбутнє? Бо без мрії зміни не починаються. Тож маємо знову навчитись мріяти, обʼєднатись навколо цього і працювати.

Україна має величезний християнський потенціал, підтверджує слова колеги Олександр Заєць (Інститут релігійної свободи). Кожний вірянин покликаний не тільки відповідально прожити своє життя, але й змінювати суспільство. Релігійний фактор був дуже важливий під час Революції Гідності, без нього не було б такого Майдану.

Кьєлл-Магне Бондевік найперше подякував усім, хто прийшов. Він коротко розповів про себе. Вивчав теологію в Осло, почав дуже рано займатись політикою в лавах Християнсько-демократичної партії Норвегії. У віці 26 років його обрали до парламенту. Впродовж двох строків обіймав посаду премʼєр-міністра. Після відходу від політики став президентом Центру миру і прав людини (Oslo Centre for Peace and Human Rights). Окрім цього, гість є лютеранським пастором.

Віра і політика: стійка сполука

В контексті обговорення християнської відповідальності за майбутнє, К.-М. Бондевік розповів про церковно-державні відносини в Норвегії. Домінуючою там є Лютеранська Церква. Колись її заснував король, через що традиційно зберігався міцний звʼязок між владою і Церквою, аж поки в останні 2–3 роки лютерани забажали більшої незалежності, а інші релігійні спільноти – рівноправʼя.

У дослідницькій та політичній діяльності Бондевік задавався запитанням, чи існує звʼязок між політикою і вірою. Релігія і віра – щось дуже особисте (personal), але це не означає, що лише приватне (private), наголошує спікер. Політику і віру поєднує три моменти: християнське бачення людського буття, покладений Богом на людину обовʼязок піклуватись про усе сотворене і сам Ісус із Його найпершою заповіддю любові. З цього випливають конкретні політичні наслідки в царині прав людини, екології, соціальної, економічної, міжнародної політики, солідарності. Крім того, спільність цих принципів у основних релігіях може стати мобілізуючою силою для миру і примирення.

Лютеранський пастор також застеріг церковних лідерів про небезпеку заполітизованості. Релігія і політика – різні речі, християни мають бути обережними і не заходити занадто далеко в політичні справи.

Демократія по-християнськи

Неурядові громадські організації, які працюють в різних сферах (релігійні, соціальні, правові, екологічні і т.п.), сприяють процвітанню суспільства, зазначив скандинавець. Тому що демократія – це не лише вибори і політики, які керують країною; вона обʼєднує людей на місцевому рівні, в тому числі через НГО. «Я заохочую усіх вас, християн, церкви і організації бути активними у вашій країні, – сказав Бондевік. – Це дуже важливо. Багато християн у Норвегії беруть участь у громадському житті, поділяючи спільні цінності, такі як гідність людини, захист життя та навколишнього середовища, солідарність і примирення між етнічними та іншими групами».

Нардеп і політвʼязень Віктор Романюк погоджується у тому, що зростання суспільства може відбутися тільки на рівні зростання громад.

Християнські цінності допомагають політикам приймати добрі рішення, каже Бондевік. Мораль, етика мають лежати в основі, на яку надбудовується закон, державні інституції. Добрий уряд також розбудовує інклюзивне суспільство. В африканських країнах є такий підхід, що переможець після виборів отримує все. Але це незлагода. Демократія – це ділитися владою і співдіяти з меншинами.

Свій виступ колишній премʼєр-міністр завершив цитатою Мартіна Лютера Кінга: «Люди ненавидять одне одного, тому що вони бояться одне одного. Вони бояться, тому що вони не знають одне одного. І вони не знають одне одного, тому що часто є розділені поміж собою». Тож аби бути разом, вчимося краще знати одне одного – це вихідна точка для примирення і миру, побажав присутнім Кьєлл-Магне Бондевік.

Криза наративів

У другій частині круглого столу прозвучали запитання, коментарі та виступи інших експертів.

Православний філософ і релігієзнавець Юрій Чорноморець розгорнуто проаналізував вітчизняне релігійне життя після Майдану. «Те, що ми бачимо сьогодні – це певна загальна криза українського християнства, яку я назвав би кризою наративів, історій, які Церкви розповідали про себе». Фактично жодна з конфесій не наважується взяти відповідальність за розвиток країни, стати ідейним флагманом, не пропонує обʼєднавчої візії майбутнього розділеному суспільству.

Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом з вірянами в усіх регіонах досі не визначилася: вона укорінюється чи є чуждою для українців силою? Унікальна Майданівська проповідь європейських цінностей Українською Греко-Католицькою Церквою змінилося розгубленістю. Протестантів вважали найвідкритішими християнами, натомість великі Церкви і церковні організації часто бояться такої народності і зайняті розбудовуванням власних структур. УПЦ Київського Патріархату ж стало займає активну патріотичну позицію. «Це просто українське місцеве чудо, – говорить Чорноморець. – Наші релігієзнавці хотіли бачити оновлене православʼя, але не сподівалися, що воно буде в КП, думали, що це уламок МП, тільки український. Проте замість засилля єрархізму, бюрократії, ритуалізму є жива церква, яка не боїться брати відповідальність на себе».

Релігієзнавець вважає, що ми знаходимось в точці біфуркації, невизначеності, коли усе старе зникло. Але криза великих Церков – це і шанс для малих ініціатив і груп, час давидів і нових лідерів, які могли б узяти відповідальність на себе і вийти на битву з голіафами корупції, нереформованості тощо.

Приниження породжує екстремізм

Відповідаючи на запитання Людмили Филипович, як розмовляти із політичними та релігійними радикалами, Кьєлл-Магне Бондевік відмітив, що це не просто. «Перше, коли я зустрічаюся з ними, то намагаюся слухати, що вони говорять, зрозуміти, в чому полягає їхня головна ідея. Потім я питаю в них про пріорітети, інтерес, чого вони хочуть досягти. Наприклад, незалежності, самовизначення, поваги до їхньої країни. І якщо знайти спільний інтерес, то, можливо, вони також зрозуміють інших і рахуватимуться у боротьбі за нього».

На екстремів і навіть терористів може перетворювати відчуття приниженості, розпач і спротив. Схід, ісламський світ відчуває, що ми, Захід, дивимося на них зверхньо, ставимося до їхньої релігії і культури як до другокласної. Потрібно говорити на рівних, шукати спільний інтерес – це може бути вихідною точкою досягення радикалів.

Не умовний консенсус

Філософ Олена Панич запитала, що допомагало Бондевіку досягати консенсусу в коаліції у парламенті. «Є три умови, – починає рахувати спікер. – Довіряти одне одному, виявити, що в нас є спільний інтерес і бути готовими до компромісу. Але ніхто не має залишитись по тих перемовинах лише переможеним або лише переможцем».

Бондевік підкреслює важливість консенсусу, довготривалих домовленостей у суспільстві щодо найважливіших питань. Так, християнська відповідальність в цей час викликів для України – встановити мир на сході і перемогти корупцію.

Єпископ церкви «Нове життя» Анатолій Калюжний вважає, що коли Церква стає просто традицією, формою без глибокої моралі, вона не може ефективно впливати на суспільство. Страшенна корупція при 85% віруючих говорить про те, що християнські принципи не працюють. «Говорити, що треба бути чесним – одне. А зробити так, щоб люди твоєї громади перестали давати хабарі, маніпулювати, були чесними – це зовсім інше. Ми повинні обʼєднатися сьогодні не на підставі теології або якоїсь доктрини, але на євангельських принципах! І нехай Бог нам допоможе!»

Сума особистих відповідальностей

Професор журналістики Алла Бойко закликає депутатів і представників різних Церков створювати власні медіа для розповсюдження правди. «В умовах війни іде хвиля ворожої пропаганди, яка ще й ховається за релігію: із 353-ти періодичних видань при УПЦ (МП) майже половина спрямована на формування «русского мира» і, як своєрідний посередник, часто транслює величезній аудиторії вразливих людей – віруючих – те, що нібито сказав Бог. Це маніпулювання треба припинити. Ми ніколи не побудуємо український світ, поки та страшенна пропагандистська навала буде отруювати наше суспільство».

Скептично налаштований протоєрей УПЦ (МП) Георгій Коваленко: «Ми постійно говоримо про якусь Церкву і якусь державу. Хочемо покласти відповідальність на інституції, яких не існує. Держава – це не тільки клєрки, це усі ми. І Церква – не тільки клірики, це усі ми. Тільки сума особистих, персональних відповідальностей може дати відповідальне суспільство. Іншого шляху, напевно, в принципі не існує». Він піднімає проблему внутрішньої секуляризації Церкви, яка вразила багато українських конфесій. «Як може зʼявитися християнська демократія в суспільстві, яке фактично повністю пронизане порушенням Божих заповідей?»

* * *

Три години інтенсивного обговорення в залі Інституту філософії в Києві непомітно добігли кінця. Наостанок Кьєлл-Магне Бондевік закликав християн усвідомлювати свою відповідальність за суспільство і брати її на себе. Нагадав, що етика і мораль – необхідний базис, щоб подолати корупцію і здійснити добрі зрушення. Гість з Норвегії побажав українцям досягнути навіть більшого і кращого майбутнього. Тим не менше, залишилося враження, що християни не мають чіткого уявлення що конкретно робити далі разом. Вкотре зібралися в доброму екуменічному товаристві, озвучили ті ж самі проблеми і... розійшлися. Кредит довіри суспільства до християн як дієвої сили без запропонованої ними чіткої візії майбутнього (а мрій без дій недостатньо) може закінчитись, поховавши під завалами сподівання українців жити по-європейськи. Звинувачувати в невдачах і бездіяльності виключно лише церкви теж було б несправедливо. Хоча, якщо точка біфуркації занадто затягнулася, можливо, це не невизначеність можливостей, а банальна смерть.

Ольга РИБАЧУК