Християнська етика у школі: скасувати не можна залишити

Марія ЛУТЧИН

Право вибору

В українських школах є факультативні курси: “Основи християнської етики”, “Християнська етика в українській культурі”, “Біблійні історії та християнська етика”. В Івано-Франківську такі предмети читають у всіх навчальних закладах. Діти відвідують їх за бажанням: якщо батьки не хочуть, щоб їхня дитина слухала такий урок, вони пишуть відмову.

Та з 2022 року усі 5-ті класи вже навчатимуться за новими модельними програмами Нової української школи (НУШ). І у них, станом на зараз, немає цих дисциплін, хоча попередньо програми морально-духовного спрямування пройшли профільну комісію міністерства і отримали схвальний відгук.

“Наразі затверджено модельні програми. Їх є 75. Всі програми готує Інститут модернізації змісту освіти – це та інституція, яка впроваджує пілотування НУШ. Ці три програми – “Основи християнської етики”, “Біблійна історія та християнська етика” й “Християнська етика в українській культурі” – успішно пройшли комісію з етики та курсів морально-духовного спрямування так само, як і інші програми, які зараз є в переліку. Але їх немає у наказі. І чому так сталося, ніхто не знає”, – говорить заступниця директора міського департаменту освіти і науки Наталія Микула.

Посадовиця пояснює, що у законі про повну загальну середню освіту йдеться, що кожен навчальний заклад має право вибирати освітню програму, тобто ніхто не змушує обирати саме ці чи інші предмети.

“Ніхто не спонукає до примусового вивчення християнської етики усю країну. Але і не позбавляйте права вибору ті навчальні заклади, які б хотіли цієї програми. Просто варто залишити їх у переліку, і якщо якась школа захоче, то обере їх, а якщо не захоче – то не обере, і ні міністерство, ні департамент не мають на це впливу. Завдання Міністерства освіти і науки – дати доступ до програм, щоб навчальний заклад мав право вибору”, – говорить Микула.

Звернення до міністерства

У навчальних закладах Івано-Франківська курс християнської етики читається з 1992 року. Напрацьована солідна матеріальна база, створені навчальні кабінети, є вчителі. Відтак департамент освіти і науки надіслав листа до Міносвіти та науки з клопотанням доповнити програму трьома дисциплінами. Адже вони пройшли успішну аналітику на комісії і не є забороненими. «Позиція Івано-Франківська така: якщо програми пройшли комісію, інститут їх допустив, то, будь ласка, не забирайте у нас право вибору”, – говорить Микула.

Освітянка визнає: дійсно, питання викликає дискусію у суспільстві і є спірним, та на уроках не нав’язують конкретне віросповідання і не закликають до зміни поглядів, а вчать, у першу чергу, добра та прищеплюють моральні цінності.

“Не розумію цього ажіотажу. У нас в територіальній громаді 53 заклади середньої освіти, і в кожному читаються основи християнської етики. Можливо, з усіх назбирається 1% батьків, які написали заяву про відмову, – пояснює Наталія Микула.

Говорять батьки

Питання християнської етики у школі – дуже делікатне. Батьківська спільнота роками не може дійти до спільної думки, чи потрібен урок, на якому замість навчання діти роблять домашнє з інших предметів і просто гають час. І якщо він таки має бути, то у якому вигляді.

Так, франківка Анна-Сабіна Ружицька переконана, що немає нічого страшного у таких навчальних дисциплінах, і є прихильницею того, щоб їх залишили у школі.

“Більшість українців – християни, хто би там що не казав. З повагою та шаною ставлюся до інших релігій і віросповідань. Але я за те, аби цей предмет був. Скажу з власного досвіду, мене виховували на християнських засадах, пізніше я багато чого переосмислила самостійно, але багато з того, чому мене вчили, залишила і керуюся цим у житті”, – говорить жінка.

Голова ГО “Мами Прикарпаття” Мар’яна Вершиніна вважає, що християнська етика у такому форматі, як викладається зараз, коли батьки пишуть відмови, не повинна бути. Має бути якась альтернатива, а християнською освітою дітей повинні займатися релігійні спільноти при церквах.

“Звичайно, у школі має бути предмет, який би виховував. Але ми маємо зараз говорити ще й про необхідність вивчення фінансової грамотності, культури самообслуговування і так далі”, – пояснює жінка.

Натомість франківка Ліля Семенюк – серед тих, хто пише відмову від відвідування дитиною уроку християнської етики. Жінка переконана, що школа – світський заклад, а віра – справа сімейна.

“Це не тільки порушує свободу віросповідання, а й часто сам предмет викладають дуже неетичні педагоги”, – говорить Ліля.

За добровільний вибір виступає і Світлана Бондарчук. Мама каже, що велику роль у викладанні відіграє саме фаховість вчителя та його підхід до роботи.

«У нас у попередній школі з вчителем цього предмета не склалось, тому син не хотів відвідувати ці уроки. Якби справді було більше кваліфікованих педагогів, то діти й батьки інакше ставились би до цього предмета. Коли ще я вчилась, то у нас його викладала монахиня. Вона багато з нами розмовляла на різні теми. Було цікаво. А в університеті схожий предмет викладав мусульманин, тому всі з задоволенням відвідували пари», – пояснює жінка.

Про цінності й координати

В Українській греко-католицькій церкві позитивно ставляться до вивчення таких дисциплін у школі, але наголошують, що це має бути без нав’язування і переваг конкретного віросповідання.

Як каже отець Володимир Містерман, наша країна побудована на християнських цінностях, тому зараз нерозумно забирати ці дисципліни з програми. «Це як вибивати собі ґрунт з-під ніг. Україна завжди ціннісно і ментально належала до Європи, і вона завдячує розвитку освіти і науки саме християнському корінню. А забирати уроки із вивчення свого минулого – це злочин проти державотворення», – вважає отець.

Священнослужитель зазначає, що дійсно у цих питаннях хтось апелює до Конституції і до положень про те, що церква відділена від держави, але у цьому випадку мова йде про цінності.

“Тут про правдивий патріотизм, батьківщину, інститут сім’ї. Тут про те, хто ми є, і про нашу ідентичність,” – пояснює отець Володимир.

А у Церкві християн віри євангельської акцентують, що уроки духовно-морального спрямування потрібні і займатися ними мають не поодинокі активісти християнських спільнот і громадських організацій, а широкі кола суспільства, у тому числі й заклади освіти.

«Програма має бути спрямована на виховання в учнів поваги до свободи совісті, релігійних і світоглядних переконань інших людей, здатності до співжиття в полікультурному та поліконфесійному українському суспільстві», – говорять у Церкві.

Християнство – більше, ніж етика

Експерти з богослов’я вважають, що у шкільній навчальній програмі має обов’язково бути предмет світоглядного спрямування. Та, головним чином, питання тільки у тому, яким він має бути, як його викладати.

«Здавалось би, християнська етика – це про цінності, культуру, релігійне виховання, і чому б її не вчити у школі, а особливо, коли зараз мова йде про таке знецінене молоде покоління. Та потрібно говорити про те, яким є зараз цей предмет. Я неодноразово відвідував студентську практику з цього предмета. І що я бачив: цей предмет радше відштовхував від християнства як такого, особливо старшокласників. По-друге, було виразно помітно, принаймні мені як спеціалісту, конфесійну заангажованість викладача предмета», – говорить кандидат філософських наук, завідувач кафедри богослов’я та суспільствознавчих дисциплін УКД Олег Савчук.

Відтак науковець категоричний: предмет із назвою «Основи християнської етики» в загальноосвітній школі не потрібен. Втім, підкреслює, потрібен якийсь інший предмет. І, перш за все, він повинен мати якусь ширшу назву. Бо обмежувати будь-яку релігію, у тому числі й християнство, тільки етикою неправильно, оскільки це не розкриває повною мірою її суті.

«Я не знаю, чому і хто вирішив, що у християнстві найважливіше – етика. Я переконаний у тому, що християнська етика не є чимось оригінальним порівняно з етикою інших релігій… Це така річ, яка не розкриває християнство як релігію повною мірою. Християнство – це більше, ніж етика. Це частина цивілізації, культури, мистецький феномен, явище, яке впливає на спосіб життя, побут. Особливо у Галичині. І цим треба користуватися», – додає Олег Савчук.

Якщо ж дотримуватися положень Конституції та принципу відокремлення церкви від держави, то потрібно говорити про релігії у множині і у такий спосіб виховувати релігійну толерантність та відповідати на дражливі питання стосовно гендеру і так далі.

«Питання, у якому висвітленні предмет подавати, яким він має бути. Але я точно знаю, що він не має бути факультативом: або йти відповідально до кінця і вносити його у шкільну програму, щоб учні були вмотивовані, або просто церкви мають взяти на себе відповідальність. Якщо вони хочуть конфесійно забарвленого викладу, то ні один закон не заважає церкві займатися цим у рамках парафіяльних освітніх програм», – говорить фахівець.

Як приклад він наводить навчання у Франції, де у школах вивчають дисципліну «Релігійне мистецтво», тобто яким чином мистецтво і релігія вплинули на європейську культуру і цивілізацію.