Блог о. Богдана Огульчанського
завдання: начебто виконувати імператив Євангелія і водночас перекривати супротивнику засоби конкуренції... Але цитовані слова Євангелія не дають підстав для лукавства. Христос вимагає не «любити» дистанційно, а саме чинити добро. Добро ворогу-супротивнику.
Вітання 1 (14) жовтня з Покровою збігається з провіденційним благословенням Словом Божим, яке у східних Церквах читалося в цю неділю на Літургії (Єв. Від Луки 6, 31-36). В останніх двох віршах йде мова про основний принцип ставлення до супротивника-ворога: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (пер. І. Хоменка).
Слово «ворог» в контексті невійськовому можна розуміти як «супротивник»; в ширшому розумінні – це той, хто своїми діями, життям перешкоджає тобі діяти, як ти вважаєш необхідним. Для «канонічної» церкви в Україні основний противник протягом 25 років очевидний – церква «неканонічна».
Якщо так, постає завдання: начебто виконувати імператив Євангелія і водночас перекривати супротивнику засоби конкуренції. Можна казати, що ми «їх усіх любимо», але насправді – топити конкурента всіма можливими способами інформаційної війни та владним ресурсом. Але цитовані слова Євангелія не дають підстав для лукавства. Христос вимагає не «любити» дистанційно, а саме чинити добро. Добро ворогу-супротивнику. В наших реаліях минулих десятиліть – можна було не демонструвати цілковите відчуження, а хоча би спробувати реалізувати спільні просвітницькі чи соціяльні проєкти.
Але «православ'я» через амбразуру (і це класичний багатовіковий Moscow-style) бачить іншого, який не такий, як ти, тільки у біло-чорному форматі. Замість відкритої, простягнутої руки до нього, про що чуємо у Євангелії - острах осквернитися від єретиків чи розкольників. При цьому від розкольників – найгірше. Це суть амбразурного мислення – страх чужого, цурання можливости іти назустріч, на реальний компроміс.
Ті, хто вдумливо слухає Євангеліє, яке читається в «канонічних» храмах церковнослов’янською, міг почути, як цією мовою звучить кінець фрази: «яко Той (Бог) благ єсть на БЕЗБЛАГОДАТНИЯ і злия» (це відповідник сучасного «невдячні»). Отже, Бог точно благістю надолужує «благодатність» чи «безблагодатність» іншого. І виміряти чужу «безблагодатність» не дано ні мирянці, ні архиєрею. Варто нагадати: мулька про «безблагодатність розкольників» за ці 25 років не була проголошена жодним синодальним чи соборним рішенням і залишається на рівні біляцерковної міфології…
