Днями побачила світ чергова індивідуальна монографія академічної релігієзнавиці Ольги Недавньої «Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси». Електронна версія праці оприлюднена на сайті Великої української енциклопедії! А оскільки я мав честь бути її рецензентом, то тут викладаю текст своєї схвальної рецензії.

РЕЦЕНЗІЯ
на індивідуальну монографію
кандидата філософських наук Недавньої Ольги Володимирівни
“Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я
та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси”.

Для своєї індивідуальної монографії “Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси” Ольга Недавня обрала тему дещо несподівану для академічного релігієзнавства, а зміст написаного ще оригінальніший, ніж обіцяє назва. Оскільки навіть не всі кияни знають про ті явища, які авторка описує й аналізує, то тим цікавішим постає їхнє відкриття. Так, у праці читачі зустрічаються з контрфорсами та оберегами духовної ідентичності творців київських традицій, і пані Ольга послідовно розкриває як і чому ці традиції працювали і працюють на україноцентричність, як корелюють релігійні уявлення та ментальність їхніх носіїв.

Предмет дослідження – міждисциплінарний. Але знайомство з монографією засвідчує, що застосовані опції його розгляду міг задіяти, напевно, тільки релігієзнавець, який при цьому володіє історіософським баченням та чутливий до актуалізації проблематики. Тож перед читачем розгортаються не просто описи київських традицій, які історично склались, а аналіз живого їхнього продовження, студіювання особливостей сучасної злободенної народної творчості.

Цінністю праці О. Недавньої є вибір нею соціального ареалу досліджень. Науковиця представляє читачам передусім ті традиції, які, слід зважити, нечасто потрапляють в дослідницьке поле, причому не лише релігієзнавців, але й етнографів, фольклористів, культурологів, істориків та краєзнавців. Адже частіше науковці звертаються до вивчення тих традицій, зокрема релігійних, котрі збереглися та відомі ширше, а це – традиції, вироблені переважно у сільському побуті. Натомість авторка на основі унікальних джерельних київських матеріалів реконструює, аналізує, впроваджує у видноколо наукового дискурсу міську народну творчість, і це, зокрема, визначило здобуття наукової новизни її дослідження.

Основна частина монографії починається з періоду, який, мабуть, був одним із найбільш затінених у студіюванні подібної тематики. Зважаючи на той факт, що релігійно-звичаєві традиції та київські легенди і перекази за часів Києва як столиці радянської України від ІІ Світової війни і до здобуття Української Незалежності досі не були у фокусі вивчення релігієзнавців та рідко згадувались в публічному просторі, праця О. Недавньої якраз відкриває широкому загалу малознаний дослідницький пласт – протестне до радянського офіціозу побутування релігійно-звичаєвих традицій, переказів про релігійних та міфологічних персонажів, що стали героями ігр, вистав, ворожінь тощо. У двох наступних розділах дослідниця аналізує розвиток релігійно містких традицій та явищ міської культури в сучасності, слушно виводячи їх на передній край уваги науковців. Адже актуальність вивчення використання релігійних сенсів, наративів, мотиваторів зростає в міру того, як вони “просолюють” різні види сьогоднішньої народної творчості, починаючи з відроджених традицій і до Інтернет-мемів, коли всі вони стають зброєю психологічного захисту та інформаційного наступу українців в ситуації війни Російської Федерації проти України. Авторка переконливо показує, що відповідні локальні київські явища розростаються до всеукраїнських масштабів і далі, посередництвом всесвітньої Інтернет-мережі.

О. Недавня продемонструвала новаторський підхід як у підборі об’єктів дослідження, так і в структурі й оформленні монографії: від доцільної побудови передмови з поясненнями свого авторського підходу, особливостей вживаної термінології та залучених джерел-свідоцтв до післяслова з концептуальними висновками і посиланнями на свої праці, які доповнюють розкриття представленої проблематики. У “Додатках” авторка розмістила англомовні свої статті, присвячені розглянутим питанням, що, переконаний, послугує залученню читачів-англофонів (рекомендую провести для цього необхідну промоцію). А фото-ілюстрації допомагають висвітлити нюанси здійснених дослідницею спостережень.

Особливо слід відзначити вдало застосований авторський стиль викладу. Монографія читається легко, захопливо, можна сказати – на одному диханні. Відчувається, що праця написана з палким дослідницьким завзяттям, інтересом, з любов’ю до своєї праці, до свого рідного Києва, своїх предків старокиївського роду, яких вона вдячно згадала у присвяті, а також до всіх, хто захищав і захищає Київ та всю Україну – на землі й у Небі. Насамкінець відмітний позитив монографії полягає ще й тому, що дослідниця не тільки аналізує, не лише описує давні київські традиції, звичаї й обряди – вона у такий спосіб їх зберігає для прийдешніх поколінь.

Авторці вдалося заявити про себе як про самостійного, допитливого, креативного науковця високої фахової кваліфікації, здатного братись за непросту у виконанні тему та представити її захопливо для читачів – як колег по релігієзнавчому цеху, так і ширшому загалу. Монографія кандидата філософських наук Недавньої Ольги Володимирівни “Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси” є, поза сумнівом, ґрунтовним дослідженням. Монографія варта того, аби її текст був оприлюднений. Тож як рецензент рекомендую її до друку.

Рецензент –
Павло Павленко,
доктор філософських наук,
провідний науковий співробітник
відділення релігієзнавства
Інституту філософії імені Г.С. Сковороди
НАН України.