Образ “Спас – Виноградна Лоза” є глибоко символічним і представляє Спаса після Воскресіння, акцентуючи на Його жертві та таїнстві Євхаристії. Цей сюжет розкриває текст Євангелія від Івана “Я – істинна Виноградна Лоза, а Отець мій – Виноградар” (Ів. 15:1), “Я – Лоза, а ви – пагони. Хто перебуває в Мені, і Я – в нім, той приносить багато плоду” (Ів. 15:5).
Іконографія образу “Спас – Виноградна Лоза” унаочнює містичне перетворення крові Христа у вино. Христос зображений у червоному плащі (інколи плащ лежить на саркофазі) та пов’язці на стегнах, сидячи на саркофазі. З Його пробитого ребра виростає галузка з гронами, яка обвиває поперечину хреста та опускається додолу, де Христос витискає з неї кров у чашу. Чашу інколи підтримує ангел чи ангели. На тлі зображають знаряддя страстей: колону, біля якої бичували Спаса, мотузки, цвяхи, молоток, терновий вінок, кліщі.
Різними є варіанти назви цього зображення. В літературі трапляються такі окреслення, як: “Спас – Виноградна Лоза”, який ми пропонуємо, “Христос – Виноградна Лоза”, “Христос – Виноградар”, “Христос – Лоза Істинна”, які є синонімічними. На самих пам’ятках підписи зустрічаються вкрай рідко. Лише на одній іконі зі збірки Національного музею у Львові ім А. Шептицького (НМЛ) нам вдалося віднайти напис “Источник Жизни”, уміщений перед вкладним текстом (пам’ятка 1741 р. з церкви Собору Богородиці с. Полонична Кам’янко-Бузького р-ну на Львівщині).
Хоча мотив виноградної галузки з гронами як символ Євхаристії в сакральному мистецтві відомий з ранньохристиянського періоду, образ “Спас – Виноградна Лоза” у варіанті, представленому на іконах в експозиції, виникає доволі пізно. В українському мистецтві ця іконографія з’являється орієнтовно у 1670-х рр. Чи не вперше зображення стає відоме за гравюрою в Акафістах 1674 р. друкарні Києво-Печерської лаври. У галицькій гравюрі цю тему розвиває Никодим Зубрицький. Відомі дві його гравюри: одна – 1691 р. – для титульного аркуша Служебника, виданого у Львові в друкарні Ставропігії, друга – 1699 р. – для Акафісту цієї ж друкарні. На першій гравюрі чашу, у яку стікає кров Спаса, тримає апостол Яків – перший єпископ Єрусалимський, що підкреслює Літургійне, Євхаристійне значення образу і акцентує на становленні Церкви Христової.
В українському іконописі образ “Спас – Виноградна Лоза” набуває особливої популярності у XVIII ст. Такі взірці трапляються у Галичині, Волині та Центральній Україні, що свідчить про швидке розповсюдження теми. Це, зокрема, пояснюється впливом культури бароко із її алегорично-символічними композиціями, які нерідко вимагали складного богословського тлумачення і глибокого знання біблійної історії.
Тоді ж поширюються образи “Христос у Точилі”, “Христос у чаші” та інші, також пов’язані з Євхаристійною жертвою Спаса. У ХІХ ст. образ “Спас – Виноградна Лоза” вже зустрічається рідше, здебільшого у творах народного іконопису – зокрема у хатніх іконах, розповсюджених на всій території України.
Образ “Спас – Виноградна Лоза” не входив до системи іконостаса. Його уміщували у бічних вівтарях, на дверцях напрестольного кивоту чи проскомидійника, на двобічних іконах і, можливо, на запрестольних. Крім ікон та гравюр, цей сюжет зустрічається у зображеннях на літургійних тканинах – покровах на Святі Дари (переважно, покрівцях на чашу), що пояснюється символікою зображення.
Збірка ікон “Спас – Виноградна Лоза” Національного музею у Львові налічує 23 пам’ятки останньої чверті XVII–ХІХ ст. П’ять з них – датовані. Більшість зразків (18) відноситься до першої половини XVIIІ століття.
До давніших зразків слід віднести пам’ятку невідомого походження, яка надійшла із Музею Ставропігії. Зображення виконане декорованою рельєфною різьбою на дошці у формі медальйона. Твір, можливо, був завершенням вівтарика. За манерою різьби та стилістикою виконання його відносимо до 1670-х–1680-х рр. Таким чином, це – чи не найдавніший український іконописний приклад у цій темі, який сформувався під впливом київської гравюри “Спас – Виноградна Лоза” 1674 р. Тут Христос зображений зверненим вліво. У цьому ж положенні представлений Спас на іконі з Монастирка, яку також можна датувати кінцем XVII ст. Ця ікона виділяється тим, що у Спаса зображене пробитим ліве ребро, що не відповідає усталеній іконографії.
У XVIII ст. і пізніше ікони “Спас – Виноградна Лоза” часто повторюють варіант, відомий за другою гравюрою Н. Зубрицького (з Акафістів, Львів, 1699 р.). Такого типу найдавніша датована ікона “Спас – Виноградна Лоза” 1721 р. з церкви у Синевідську Нижньому на Сколівщині. Пам’ятка виділяється умовним зображенням виноградника на тлі, що пов’язане з євангельською притчею про робітників на винограднику (Лк. 20:9-18). Згідно з богословським тлумаченням цієї притчі і вище згаданими цитатами з Євангелія від Івана, Бог Отець є Виноградар, Христос – Лоза, а християни – пагони. Цитата євхаристійної молитви на освячення Дарів, уміщена справа на тлі, підкреслює зв’язок образу з Літургійною жертвою. Слід зауважити, що такі написи інколи трапляються на іконах “Спас – Виноградна Лоза”. До прикладу, євхаристійна молитва наведена також на іконі 1741 р. невідомого походження, що надійшла із колишнього Музею Богословської академії у Львові.
За художнім вирішенням, виразністю та образністю виділяються три ікони “Спас – Виноградна Лоза” 1730-х–1740-х рр., намальовані в одній майстерні, яка, ймовірно, локалізувалася в Острозі на Волині. Ці ікони мають також більший розмір, ніж інші твори. Індивідуальний почерк цих майстрів вирізняють характерні обличчя світлої карнації, з правильними рисами; твори декорує посріблене тло з гравійованим рослинним орнаментом (мотив – листя аканта). Ікони “Спас – Виноградна Лоза” цієї майстерні, які знаходяться також і в інших музейних та приватних збірках України, подібні й іконографією. Однотипними зображеннями позначені дві ікони з церкви св. Юрія у Бродах на Львівщині та Поділля. Дещо інший варіант демонструє ікона цієї ж майстерні з Троїцької церкви в Озерній на Тернопільщині. Тут Христос зображений у бароковому S-подібному русі. Він обома руками розкриває рану на грудях, з якої тече кров у чашу, що в руках ангела. У правій частині композиції – інший ангел з чашею, яку тримає під виноградним гроном. На усіх іконах цієї майстерні зліва за саркофагом – фрагмент будівлі, яку можемо трактувати як гріб Христовий, а також — як церкву Воскресіння на місці гробу Господнього в Єрусалимі. Ікона з Озерної також виділяється декоративним бічним обрамленням із поліхромією (збережена права частина). Подібне обрамлення має також двобічна ікона “Богородиця з Дитям” / “Коронування Богородиці” зі збірки НМЛ цієї ж майстерні.
Виняткова за іконографією ікона першої половини XVIII cт. з церкви Собору архангела Михаїла с. Ясениця Замкова Старосамбірського р-ну на Львівщині. Якщо ікони XVIII ст. здебільшого мають прямокутне вирішення (по вертикалі), чи наближене до квадрата, то дана пам’ятка значно видовжена по-горизонталі. Це зумовлено тим, що у правій частині композиції представлено умовний краєвид, на тлі якого – дві постаті, одна з яких – з кошиком у руках. Аналогічні композиції нам не відомі. Можливо, це зображення також є своєрідною інтерпретацією притчі про робітників на винограднику. Христос, на відміну від усталеного взірця, тут сидить не на саркофазі, а на престолі з бароковими вигнутими ніжками. Умовне золоте (чи сріблене) тло, як на більшості творів, відсутнє, а вся сцена зображена на тлі пейзажу.
Інший приклад іконографії подає твір із церкви Введення Богородиці с. Молдавсько Турківського р-ну на Львівщині, що атрибутується Марку Шестаковичу, маляру Домажирському. Відомий комплекс ікон цього майстра, деякі з яких підписні, що й дозволяє датувати їх 1720-ми – 1730-ми рр. Трактування постаті Христа на іконі Марка Шестаковича близьке до ікони невідомого походження того ж часу. Обидві пам’ятки — спрощеної іконографії (без зображення ангела).
Дві ікони “Спас – Виноградна Лоза”, представлені в експозиції, є двобічні. Одна з них, очевидно, процесійна (походження невідоме) і зверху має декоративне різьблене поліхромоване обрамлення, увінчане короною. Друга – 1774 р. – з церкви у Яворові Львівської обл. Вона восьмигранної форми. Очевидно, ікона висіла у храмі стаціонарно (над тетраподом). У другій половині XVIII ст. на іконах не спостерігаємо нових інтерпретацій цього образу, вони повторюють усталені схеми, що, зокрема, підтверджують дві згадані пам’ятки.
Пам’ятки ХІХ ст. у збірці НМЛ представлені хатньою іконою “Спас – Виноградна Лоза” з Буковини, виконаною у манері народного іконопису на склі. Ікони цього типу позначені площинністю виконання, насиченим колоритом, декоративністю: у їх композицію майстер активно вводить орнаментування (стилізовані зірки на темно-синьому тлі, спосіб трактування саркофага з поземом, що творять різнобарвний килим).
Українські ікони “Спас – Виноградна Лоза” засвідчують особливу їх популярність у період бароко. У західноєвропейському мистецтві ця тема не мала такого поширення, як в тогочасному українському іконописі. Отож, можна стверджувати, що в українській бароковій культурі витворилися специфічні образи та сюжети християнського мистецтва з виразними прикметами національного стилю, одним із яких є “Спас – Виноградна Лоза”.