Іконографія Старозавітньої Трійці: стати ближче до Бога-Отця, Сина і Святого Духа
Ще у IV столітті зі встановленням Першим Вселенським собором Нікейського символу віри, більш відомого для нас як “Вірую...”, був прийнятий тринітарний догмат про триєдиного Бога рівноправного у трьох іпостасях: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. У Святому Письмі ми не знайдемо згадок саме про Пресвяту Трійцю, але також у Біблії про Бога сказано як про єдиного, тобто такого, що об'єднаний, цілісний у собі. Навіть в Книзі Буття Бог говорить про себе у множині; “І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою...” (Бут. 1, 26). У Новому Завіті знайдемо безліч благословень з іменами Божих іпостасей. Наприклад, “Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Мт. 28, 19); або: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь” (2 Кор. 13, 13).
Богослов’я про Пресвяту Трійцю, а тим більше внутрішньотроїчні стосунки — є одними з найбільш складних питань на шляху теоретичного пізнання Бога. Згадаймо тільки, скільки суперечок свого часу викликало питання про походження Духа Святого і від Сина, більше відоме як питання про Філіокве (Filioque).
Цікаво, що на такому потужному дискусійному тлі, розвинулася іконографія Старозавітньої Трійці, яка у неймовірно простий спосіб підводить до розуміння відповідей на складні богословські питання. Принаймні, у пересічного християнина, який дивиться на ікону Пресвятої Трійці ніколи не виникне запитання, хто з трьох ангелів має більшу владу, адже вони завжди майже ідентичні. Джерелом цієї іконографії є розповідь у Старому Завіті про зустріч Авраамом і Саррою трьох подорожніх, які в часі гостини заповідали народження первістка у немолодої пари (Бут. 18, 1-15). Далі розглянемо детальніше історію іконографії цього сюжету, а також звернемося до зразків цієї ікони в українському сакральному мистецтві давнини і сучасності.
Історія іконографії Пресвятої Трійці
Головною перепоною, чому у часи іконоборства уникали прямого зображення Бога, є уривок з Євангелія від Івана (1, 18): “Бога ніхто ніколи не бачив...”. Втім, шанувальники ікон перемогли, бо сказали, що Господь забажав воплотитися в Ісусі Христі, який став людиною, а отже Ісуса можна зображати, бо Він був серед нас. А як же ж з Пресвятою Трійцею: Богом Отцем, Богом Сином і Богом Духом Святим? Чи можна їх зустріти на одній іконі? Можна, але не всім відповідають прямі зображення.
У сакральному мистецтві існує кілька видів зображення Пресвятої Трійці, але всі вони є непрямими. Ще з часів ранньохристиянського мистецтва Пресвяту Трійцю зображали знаково-символічно. Одним з найбільш вдалих пояснень суті Пресвятої Трійці, за легендами, зробив св. Патрік, який розповів містично-войовничим кельтам про внутрішньотроїчні стосунки на прикладі трьохпелюсткової конюшини. Тому цього святого часто побачимо з листком конюшини в руці.
У давньому сакральному мистецтві усталився непрямий образ Пресвятої Трійці як Етимасії (з грец. “готовність”) — Престола уготованого з Євхаристійною Чашею, кодексом, птахою і хрестом. Можуть бути й інші додаткові предмети чи знаки, як наприклад, знаряддя страстей, золотий вінець, обрус, сувій Апокаліпсиса з печатями, агнець чи монограма ІС ХС. Етимасія символізує уготований престіл для другого пришестя Христа. Відтак, Євхаристійна Чаша є алюзією до Тайної Вечері та встановлення Христом Таїнства Євхаристії, тобто вказує на самого Христа. Кодекс означає Закон Божий та Заповіді Бога Отця, які єврейський народ отримав від Мойсея і які Христос потвердив та розширив в розумінні, навчаючи. Птаха асоціюється з Духом Святим, який ширяв понад водами у час сотворення світу (Бут. 1, 2), з’явився в образі голуба, несучи оливну гілку для Ноя (Бут. 8, 11), показався на небі у час Хрещення Христа (Мт 3, 15) та зійшов вогненними язиками на апостолів в час П’ятидесятниці (Ді. 2, 3). Престіл накритий обрусом вказує на цінність та священність місця, яке приготоване для Бога і в якому править Господь. До того ж, тема престолу неодноразово виникає в Біблії: “Ти... возсів на престолі, Суддя справедливий... А Господь повік перебуває, Він Свій престол приготував для суду.” (Пс. 9, 5 і 8), та “Твердо стоїть престол Твій з давніх давен, Ти єси споконвіку” (Пс. 92, 2).
Позаду престолу можуть бути предмети страстей Христа — копіє, палка з губкою оцту на кінці, хрест з терновим вінком на ньому.
В іконописі Етимасія часто виступає як самостійний обрав в монументальних розписах храму (передвівтарна арка, купол храму, підкупольний простір), але також її можна побачити як один із центральних елементів в іконі Страшного Суду.
У пізньовізантійський період престіл застеляють багряним, червоним полотном, що більше спонукає до роздумування над Страстями Христовими. Цікаво, що таке зображення Етимасії міститься на звороті Вишгородсько-Володимирської ікони Богородиці, де це особливо підсилює богословське навантаження іконографічного типу Богородиця Елеуса (Замилування).
Пізніше розвивається іконографія Старозавітної Трійці або Гостинності Авраама, джерелом якої є старозавітня історія про прийняття Авраамом та Саррою трьох подорожніх, Божих посланців (Бут. 18, 1-15).
Ікони Старозавітньої Трійці зазвичай є прямим відображенням подій, описаних в книзі Буття. За столом сидять три ангели, на задньому фоні видніється мамрійський дуб та будинок (намет - у Старому Завіті) Авраама, з якого може визирати Сарра. У деяких іконах побачимо Авраама та Сарру при столі у значно зменшених пропорціях по відношенню до Божих посланців. Інколи можна зустріти лаконічну композицію, де зображена тільки трапеза осіб Пресвятої Трійці, які об’явилися людині у вигляді трьох подорожніх. На цьому варто наголосити, адже ікони Старозавітньої Трійці не можна вважати прямими зображеннями Пресвятої Трійці, а тільки метафоричними, котрі допомагають молільнику увійти в глибше спілкуваня з Триєдиним Богом.
Цей іконографічний тип трапляється в мистецтві з ІV століття у розписах катакомб Віа Латіна в Римі, а також у всесвітньо відомих мозаїках Санта Марія Маджоре в Римі (V ст). Часто зображені подорожні були ізокефальними — однакове вбрання, однакові пози та поворот голови.
Окрема ікона Старозавітньої Трійці з трьома головними фігурами ангелів поступово набуває популярності у ХІV столітті. Тоді ж з трьох ангелів особливо вирізнявся центральний, який хрещатим німбом і благословляючою десницею над чашею був схожий на Христа за іконографією. Пізніше ангели поступово стають рівними між собою, без акцентування на тому, де може бути серед них Христос. Це пов’язано з тим, що іконописці почали буквальніше зображати історію про зустріч Авраама і Сарри Бога в особі трьох ангелів. Але, як можемо пересвідчитися, маляри продовжували виділяти, якщо не всі особи Пресвятої Трійці, то уособлення Ісуса Христа в ангелі — дуже часто.
Найбільш відомим прикладом ікони Старозавітньої Трійці у світі є робота, якій приписують авторство Андрія Рубльова. У цій статті ми не беремося детально досліджувати правдивість авторства і походження цього шедевру іконопису, довкола чого існує безліч дискусій різних наукових шкіл. Нам цікаво коротко розглянути мистецькі особливості твору.
Отже, композиція ікони напрочуд витончена та лаконічна. Головна увага зосереджена на постаті трьох ангелів, які мають однакові лики, але своїм вбранням наводять асоціації до Бога Отця (лівий ангел, золотий гіматій), Бога Сина (центральний ангел, багряний хітон, синій гіматій, золотий клавдій), Бога Духа Святого (правий ангел, зелений хітон). До того ж, постаті двох крайніх ангелів ніби утворюють чашу, в якій розміщений центральний Божий посланець, що вказує на нього як на Агнця Божого, принесеного у Євхаристійну жертву. Зрештою, центральний ангел благословляє чашу на столі, що теж можна сприйняти як алюзію до благословення хліба та вина під час Тайної Вечері та встановлення Христом Таїнства Євхаристії.
Хоча відомий російський вчений, який розвинув у своїх працях богослов’я ікони, Павло Євдокімов, визначав Божі іпостасі в цій іконі не за кольором одягу, а за місцем положення та атрибутами. Наприклад, Бог Отець знаходиться в центрі, бо над ним видніється дуб у Мамре, який також співвідносять з біблійним деревом життя. Праворуч від Отця сидить Бог Син, який вказує посохом на будівлю, що є символом Церкви Христової. Дух Святий зображений на фоні гори, що в юдейській та християнській традиціях символізують зустріч з Богом (детальніше про це ми говорили в статті про іконографію свята В’їзду в Єрусалим).
Обернена композиція ікони, в якій центральною точкою поєднання всіх ліній є сам молільник, запрошує глядача до співучасті у божественній трапезі та житті Пресвятої Трійці.
Ще пізніше з’являється так званий іконографічний тип Новозавітньої Трійці, який вважається неканонічним, проте водночас дуже поширений в храмах початку ХХ століття. Неканонічним цей образ вважають тому, що на ньому зображений Бог Отець, прямі зображення якого були неприпустимими навіть для іконопочитателів свв. Івана Дамаскіна та Теодора Студита. Вони користувалися вже згадуваним нами біблійним уривком “Бога ніхто ніколи не бачив” (Ів. 1, 18), але мали на увазі, що саме Бога Отця ніхто ніколи не бачив. Також, на їхню думку, зображення Бога Отця як людини могло провокувати на думку про Його предвічну чоловікоподібність, чого ми стверджувати не можемо. Втім, з часом іконописці таки забажали “показувати” Бога Отця, спираючись на образ Ветхого Деньми, який насправді є образом Ісуса Христа як особи Пресвятої Трійці. Ці питання обговорювали ще на Сьомому Вселенському Соборі, а потім дискутували і в процесі наступних соборів Католицької Церкви та деяких Православних Церков.
На нашому сайті ви знайдете статті про іконографію свят, які також є промислительними (асоціативними) образами Пресвятої Трійці - це свята Богоявлення, Преображення та Зіслання Святого Духа. Де в іконі Богоявлення Пресвята Трійця представлена у постаті Ісуса Христа, відкритому сегменті неба та голубі чи променями, що сходять на Спасителя; в іконі Преображення теж присутній Христос, відкритий сегмент неба чи хмара; в іконі Зіслання Святого Духа побачимо відкритий сегмент неба та промені до кожного з апостолів чи язики полум’я, а також інколи буде порожнє центральне місце для Христа, друге пришестя якого очікували апостоли.
Особливості української іконографії Старозавітньої Трійці на прикладі вибраних ікон
На початку слід сказати, що українським іконам загалом властива яскравість та свіжість кольорів. Лики святих переважно з рум’янцем, напрочуд людяні та живі. Не оминає українську ікону і національна символіка чи вбрання (вишиті обруси, одяг, який відповідає часу написання ікони), а також рідні пейзажі (нерідко в іконах можна побачити вершечки карпатських гір чи властиву міську архітектуру). Усе це ще більше наближує ікону до людини та, можна сказати, певним чином надає їй більш свіцького характеру. На думку дослідниці Світлани Василевської, це пов’язано з тим, що українські ікони переважно були створені народними малярськими осередками.
Найдавнішою іконою Старозавітньої Трійці в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові є експонат невідомого походження початку ХVІ століття. Ця ікона унікальна тим, що на передньому плані ми бачимо одночасно Авраама та Сарру, які прислуговують подорожнім. Їхні фігури значно менші за ангелів, напів приклонившись, вони припідносять дари і воднораз їхні постави ніби висловлюють молитву, благання. Тут фігури явно подібні до фігур Адама та Єви в іконі Зішестя в Ад, коли Христос розбиває двері Аду і буквально витягує звідти прабатьків.
Ангели знаходяться вище, ніби возсідаючи на престолах. Усі троє благословляють підношення та службу чоловіка і дружини, ніби водночас звіщаючи їм про народження первістка Ісаака. Ангел посередині благословляє, але водночас вказує на себе, що можна потрактувати як вказівку на Воплоченого Бога Ісуса Христа.
Стіл та наїдки на ньому зображені дуже лаконічно — кругла чаша і один ніж. Натомість цікаво звернути увагу на мамрійський дуб, крона якого виразно розділена на три частини - натяк на три Божі іпостасі. Ліворуч від дуба бачимо гору, яка має виразний відтінок алізарину у поєднанні з білилами, що трапляється досить рідко у візантійському іконописі, проте є однією з характерних рис давньої української ікони.
Представлена ікона Старозавітньої Трійці другої половини ХVІ ст. походить з храму Пресвятої Трійці у с. Потеличі, розібраного у 1930-х роках. Робота вирізняється майстерністю, як композиції, так і рисункових ліній, а також рельєфу та оздоби, що свідчить про високу вправність автора. Передній план, як і майже увесь простір ікони, займають три ангели, кожен з яких має відмінний одяг, як і кольори крил. Особливо виділяється центральний ангел, який має рожеві (алізаринові) крила, а також охристий клавдій — золота вертикальна стрічка на хітоні (сорочці), що в античні часи вказувала на приналежність до вищого класу та навіть царської родини. Також ангел благословляючим жестом вказує на себе. Усі ці ознаки (клавдій та жест благословення на себе) збігаються з особливостями іконографії Ісуса Христа. Як ми вже казали, зазвичай центральний ангел в іконах Старозавітньої Трійці асоціюється з особою Ісуса Христа.
Варто звернути увагу на виразну обернену композицію в цій іконі, де лінії перетину сходяться на глядачеві, який, завдяки такому прийому, стає співучасником ангельської трапези. До цього зрештою і кличе християнство — бути співучасником Царства Небесного.
На задньому плані бачимо подружжя Авраама і Сарри. Їхні руки покриті тканиною — у єврейській традиції святі речі брали покритими руками. Зараз відголосок цього звичаю можемо спостерігати в римо-католицькому обряді Адорації — Поклоніння Найсвятішим Дарам.
Ми згадували про більш лаконічні образи ікон Старозавітньої Трійці, в яких більший акцент зроблений саме на трапезі трьох ангелів, а Сарра та Авраам відсутні. Прикладом такого типу є ікона 1570-х років зі с. Наконечне Львівської області, де три ангели розміщені в уявному рівносторонньому трикутнику, що теж є символом Трійці, на круглому столі (знак рівності та нескінченності) перед ними лежать три ножі, але одна чаша, що може наводити на думку про єдиного Бога у трьох особах. Центральний ангел має хітон багряного кольору і синій гіматій — символи божественної природи Христа і прийняття Ним людської природи в рівній мірі. Це, до речі, єдиний ангел з трьох, який благословляє. Він також має яскраво виділені червоні крила. Ангел ліворуч має червоний гіматій, а праворуч - темно-зелений. Не беремося розрізняти, хто, за задумом іконописця, тут міг бути уособленням Бога Отця та Бога Духа Святого, тільки скажемо, що червоний колір символізує царську і божественну природу, а зелений прийнято в сакральному мистецтві вважати кольором Святого Духа Утішителя. Ці два ангели ведуть між собою розмову, а центральний ніби контактує з молільником.
Мамрійський дуб тут розміщений на горі, котра звикло вважається в іконографії місцем зустрічі з Богом. Приваблює в цій іконі пропрацьований рослинний позем та сміливість тонких і чітких ліній білила, які створюють особливий ефект таворського (божественного) світла в іконі. Привертає увагу майстерно виконаний орнамент на рамці ковчегу за допомогою наливу ґрунту по левкасу.
На іконі Старозавітньої Трійці зі с. Троянівка Маневицького району ХVІІІ століття головними фігурами є три ангели, розміщені в уявному еліпсі. Цікаво, що всі три ангели благословляють глядача і дивляться на нього у ледь помітному напівоберті голови. Лики подібні, з незначними відмінностями, спокійні, з легким рум’янцем. У руках Божих посланців бачимо посохи — символи влади та водночас атрибут земних мандрів. Зодягнені вони в однакові хітони сріблястого кольору та в золотисті гіматії, що вказує на небесне походження гостей. Лінії одягу майстерно гравійовано, що надає постатям особливої об’ємності. Трішки виділений ангел по центру — знаходиться вище, його крила більше розгорнуті. Стіл обставлений досить багато - столове начиння, хліб, овочі, фрукти, серед яких виноград — символ Причастя. Бачимо, що на столі є ножі та виделки, чим не користувалися в той час звичайні люди. Загалом у Старому Завіті достаток - це ознака благословення Господнього, Божої прихильності до певного дому та сім’ї.
Постаті ангелів значно більші від Авраама, який стоїть навколішки при столі зі схрещеними на грудях руками - символ покори та зосередженого слухання. Цікаво, що він дивиться на ангела з відкритими ногами в легких сандалях, бо в історії з Книги Буття Авраам пропонував подорожнім вмити ноги. Можливо, на це і хотів натякнути автор, а можливо це просто була частина гармонійної композиції. Хоч деякі мистецтвознавці в цій деталі (відкриті стопи ангелів) вбачають символ входження Бога у світ Ним сотворений.
Сарра знаходиться на далекому задньому плані, дивиться на мамрійський дуб та прислухається до розмови, поклавши праву руку на серце. Зауважимо, що дуб розлогий і має багато плодів, що теж може наводити алюзію на розмову ангелів, які пророкували майбутню вагітність у подружжя похилого віку. З людської точки зору це може видаватися неможливим, але у Бога все можливо (Мт. 19, 26).
Народного забарвлення іконі додає одяг людей: Авраам має червону свиту та сині просторі штани, а Сарра - червону сорочку, синю спідницю з білим фартухом та хустину (плат) на голові.
Зовсім іншою у порівнянні з попередньою є волинська ікона Старозавітньої Трійці ХVІІІ ст. зі с. Смолигів Луцького району. Усі три ангели дуже динамічні, відмінні та повернуті до Сари. Ангел посередині помітно виділений і вказує пальцем на небо, що означає, що він звіщає Боже слово і є його посланцем. Ще більше в цьому переконуємося, зауваживши золотий трикутник в мамрійському дубі, що є давнім символом Бога у дохристиянські часи. У християнстві ж рівносторонній трикутник символізує Триєдиного Бога. Ангел праворуч дивиться на трикутник, але вказує лівою рукою на Сарру, що можна трактувати як звістку про її майбутню вагітність. Ангел праворуч схиляється ближче до Сарри та робить жест підношення молитви до Господа. Усі троє тримають жезли, а їхні крила піднесені вгору, ніби готові до злету - знак, що вони зі світу небесного, постійно діючі динамічні сили і духи Господні. У той самий час вони приймають служіння людей - один з ангелів тримає рукою людську їжу.
Цікаво, що на цьому зразку ангели сидять по один бік стола, ніби на рівні, але водночас виразно видно центрального ангела. Дивно, що прямокутний стіл має три ніжки, що теж можна протрактувати я натяк на “триєдність” Бога. Ефект підсилюють три хліби, три потири (кубки), три ножі і три тарілки на столі. Ближче до краю побачимо дві ложки і два хліби, які, на думку С. Василевської, можуть символізувати єдність двох природ Ісуса Христа - божої і людської.
Сарра, до якої в цій іконі так багато уваги, напрочуд статна і нерушима, мов стіна будівлі, на фоні якої вона стоїть. Символічно, що на таці вона тримає саме рибу, що, як ми вже знаємо з попередніх статей, є ранньохристиянським символом Ісуса Христа — “риба” з грецької — це криптонім “Ісус Христос, Син Божий, Спаситель”.
Навіть Авраам усім єством звернений до Сари, залишаючись навколішки після вмивання ніг гостям, свідченням чого є дзбанок навпроти. Окрім звичної єврейської традиції, цей обряд для християнина наводить алюзію до вмивання ніг апостолам, яке перед Тайною Вечерею зробив Ісус Христос.
Отже, не важко зауважити, що ця ікона є напрочуд “матріархальною” та підносить жінку та її роль і участь в Божому плані. Це гарне свідчення для тих течій, які стверджують, що християнство нібито принижує роль жінки у різний спосіб.
В модерному українському мистецтві початку ХХ століття можна зустріти різні інтерпретації Старозавітньої Трійці, об’явленої Авраамові. Такі зразки можуть ілюструвати і ангелів, і юнаків з різними атрибутами на та різному фоні. Наприклад, на використаному нами зразку ангели одягнені в модерні архиєрейські ризи, які віддалено нагадують задум відомого європейського художника Анрі Матісса, який одним з перших в Європі почав експериментувати з дизайном священичого одягу. Зрозуміло, що в цьому зразку історія про гостинність Авраама використана дуже опосередковано.
Серед сучасних зразків української ікони привертає увагу робота мисткині Іванки Демчук, випускниці Львівської національної академії мистецтв. Ця ікона цікава як “повітряністю” композиції, так і легкістю фігур. Присутні тільки три ангели з посохами, які сидять на престолі, обведеному незвичайно тонкими червоними лініями. На столі перед ними чаша зі жертвоприношенням, яку вони благословляють. Голови всіх похилені в пошані над таїнством, яке між ними відбувається. Ця ікона лаконічна не тільки кількістю елементів, але й у кольоровій гамі, в якій домінують тільки білий та червоний кольори з їхніми відтінками. Одяг ангелів зливається з фоном, що наштовхує на роздуми про освячення їхньою присутністю цілого простору, подібно до того, як Божі енергії, Його сили освячують нашу повсякденність та рутину. Ця ікона допомагає зрозуміти, що Бог не живе десь далеко, на небі, окремо від нас, надсилаючи тільки вказівки і вимоги. Господь співживе і співдіє з нами в усьому, освячуючи кожне буття своїм буттям предвічним.
Фото взяті з мережі Інтернет та сайтів volyn-kray-mus.at.ua і icon.org.ua
Використана література та ресурси:
- Janochа Michał, Ks. Ukraińskie i białoruskie ikony świąteczne w dawnej Rzeczypospolitej. Problem kanonu, Warszawa: Neriton, 2001;
- Василевська Світлана, Ікони “Старозавітна Трійця” ХУІІІ ст. з колекції Музею волинської ікони // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 217-221;
- Іштван І. Ікона і літургія / Переклав з угорської о. Ласло Пушкаш. — Львів: Свічадо, 2009;
- Евдокимов П. Искусство иконы. Богословие красоты. Фонд «Христианская жизнь», 2007;
- Жолтовський П. Художнє життя на Україні в ХУІ-ХУІІІ століттях. - К., 1983;
- Креховецький Я. Богословія та духовність Ікони. - Львів: Свічадо, 2002;
- Міляєва Л., Логвин Т. Українське мистецтво ХІУ - першої пол. ХУІІ ст. - К.,1963;
- Овсійчук В. Оповідь про ікону. – Львів: Інститут народознавства, 2000;
- Овсійчук В. Українське мистецтво ХУІ - перша половина ХУІІ століття. - К.,1985;
- Одна з найдавніших в Україні ікон Святої Трійці зберігається у Львові // Гал-інфо;
- Откович В. Народна течія в українському іконопису ХУІІ-ХУІІІ століть. - К.: Науково думка, 1990.
Від редакції: Якщо Вам сподобалася ця стаття і Ви б хотіли читати наступні статті цього автора чи на подібну тематику, або загалом підтримати якісну релігійну журналістику — запрошуємо Вас стати меценатом РІСУ. Це зробити досить просто за цим посиланням!