Подія першого привселюдного об’явлення Ісуса Христа світу вказує не тільки на історичну подію в християнській історії спасіння, але й містить в собі потужну круговерть символів і алюзій, що можуть допомогти увійти в глибоке молитовне споглядання не тільки «магістру з богослов’я», але й неофіту, людині, яка щойно об’являє для себе Євангеліє як справді Благу Вість.
Іконографія свята Стрітення повністю тримається на Євангелії від Луки, оскільки там описаний головний сюжет – зустріч старця Симеона зі Спасом.
Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення..
(тропар Стрітення, гл. 1)
Цю подію чоловік очікував, згідно з Біблією, близько 300 років. Більше про історію та походження свята Стрітення ви можете прочитати у наших матеріалах. Ми ж поговоримо про іконографію.
Найдавніше зображення празника походить з близько 440 року і збережене до наших днів у Римі, в базиліці Санта Марія Маджоре. Існує декілька основних варіантів ікони Стрітення: симетрична – коли в центрі стоять Симеон і Богородиця з дитям, та асиметрична – коли в центрі фігури Богородиці, Йосифа та Анни, які йдуть до храму з дитям. У книзі ж іконописця подані такі правила щодо писання Стрітення: «У храмі під балдахіном, над яким здіймається купол, стоїть стіл, на ньому – золота кадильниця. Святий Симеон Богоприїмець тримає на руках немовля Христа, який благословляє старця. З протилежного боку стоїть Богородиця, що простягає до Нього руки. Позаду неї Йосиф тримає двох голубів. Біля нього – пророчиця Анна, яка вказує на Христа, тримаючи надпис: «Це немовля створило небо і землю».
Сходи, на яких стоїть Симеон, теж мають свій особливий сенс – вони збереглися і в сучасних храмах, адже святилище, де стоїть престол, де здійснюється Таїнство Євхаристії, теж вище від загальної площі храму, бодай на одну сходинку. Бо ж Царство Господа горішнє, а життя мирське – земне.
Спас може бути і на руках Богородиці, і на руках Симеона. Найбільш символічний апофеоз – коли зображують Марію, яка ще не віддала дитя, і Симеона, який вже майже прийняв його у свої руки. Так, Ісус являється людству як видимий зв’язок, що поєднує Старий і Новий Завіти. Окрім того, рідна мати віддає свого первістка, здавалося б, зовсім чужому незнайомому старцю – Марія віддає Ісуса на жертву людства, уособленням якого є і Симеон зі своїм стражданням-терпінням від власних гріхів.
Після років іконоборства образ Стрітення набув більш-менш сталих рис: Бородиця з дитям, за нею Йосиф та Анна йдуть до сходів храму, де їх уже чекає Симеон. Хоч цей варіант ікони вважається більш поширеним, та вищезгадані символічні образи не втратили своєї популярності, а навпаки – своєю рідкістю і незвичністю ще більше привертають увагу до таїни свята Стрітення.
Поза тим, все ж ніби головною постаттю в іконі є праведний старець Симеон, для якого Стрітення мало особливо важливе значення. Євангелист Лука пише: «А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов ведений Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу Твого люду — Ізраїля”» (Лк. 2, 25-32). Зараз так звану молитву Симеона читають кожної вечірньої служби як згадку про довготерпіння і спасіння, що за ним слідує, й не тільки.
Цікаво ще зауважити, що Симеон пізнав Бога-Сина ще безмовним дитям. Тобто праведнику вже не потрібно було особливо чути слово Боже і сумніватися в ньому, як він засумнівався у Писанні. Він просто повірив, навіть у безмовності. У цьому теж символіка ікони. Позаяк, праведних, та й усіх осіб Святого Письма, завжди зображують із закритим ротом, більше того – із щільно затуленими вустами, що символізує мовчання і смиренність, в яких і є мудрість Божа. Отже, Симеон за стільки років очікування перебував уже в такому стані богонатхненності, що повірив за допомогою одного лиш Духа Святого, що бачить перед собою Спасителя. Тому тут важливо наголосити, що ікона Стрітення – це не просто гарне символічне зображення сюжету з Євангелія, але прямий символ стрітення душі з Богом, душі грішної, душі, що мала сумніви, душі, яка навчилася чекати, терпіти, мовчати, смирятися.
За Марією зображують Йосифа з голубами, яких Богородиця мала принести у жертву за народження дитини. За старозавітною традицією за народження хлопчика ізраїльська жінка мала б приносити на всепалення однорічне ягня та голуба на відпущення гріхів, та якщо родина була бідною, то дозволялося пожертвувати тільки два голуби (Лев. 12, 1-4; 6-8). Отже, читаємо в іконі ці два голуби як нагадування про бідну сім’ю, в якій народився Спас. Втім, Оріген пояснював цих двох голубів у руках покірного Йосифа, що стоїть у тіні, не як пряму жертву, а як Духа Святого, що зійшов на Ісуса під час хрещення.
Наступний персонаж – Анна, яка була праведною жінкою, служила Творцеві постом та молитвою і жила при храмі Єрусалимському. На іконах вона зображується не тільки тому, що впізнала Христа у дитяті, але й на знак того, що своїм способом життя вона заслужила на зустріч з Господом. Зазвичай Анна стоїть з сувоєм, адже вона впізнала пророка і була пророчицею, що сповіщала прихід Христа. Цікаво зауважити, що ім’я Анна означає також «благодать», тобто благодать сповіщала про Спасіння. Анна може стояти як зі сторони Симеона, так і зі сторони Марії.
У Львові ж у Національному музеї ім. А. Шептицького зберігають ікону Стрітення, датовану ХVІ століттям і яка походить зі с. Дальова (тепер Польща).
Список джерел та літератури:
Іванчо Іштван. Стрітення: Серія «Ікона і літургія» / Пер. з угорськ. О. Л. Пушкаш. – Львів: Свічадо, 2001. – 60 с.
Нефедова Надежда. Иконография Сретения Господня / сайт Православие и мир