Серед Богородичних свят «Покров Пресвятої Богородиці» належить до особливо шанованих в Україні. Його традиція бере свій початок ще від часів прийняття християнства і упродовж віків набирала національного підтексту, відповідно до суспільно-історичних обставин.
Князь Ярослав Мудрий, збудувавши Софійський собор у Києві і Благовіщенську Церкву над Золотими Воротами, віддав в опіку Божої Матері увесь руський народ. Від того часу чимало князів здобуло перемогу над численними ворогами, прибігаючи під материнське заступництво Богородиці, як про це йдеться у письмових джерелах.
Особливо шанованою була «Покрова» і за часів козаччини. Запорожці мали на Січі Покровську Церкву, від якої починали свої походи на ворогів. Зазначимо, Українська Повстанська Армія у 1947 р. проголосила день Покрову Пресвятої Богородиці своїм офіційним святом.
Історія цього свята бере свій початок з візантійської історії. Підставою для свята, а також для іконографії його зображення, послужив переказ із Житія Андрія Юродивого про видіння у Церкві у Влахернах, в Константинополі, у якому він бачив Богородицю в оточенні ангелів і святих. Пречиста тримала над людьми свій омофор, захищаючи від нападу арабів, що в той час вторглись у місто. Є версії про те, що Андрій Юродивий був скіфсько-словянського походження. Як невільник, він потрапив у Царгород, де прийняв християнську віру. Перейнявшись словами св. Апостола Павла «Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні» (Кор.1, 4-10), він став нерозумним-юродивим. Ці події за різними версіями датуються по-різному. Найімовірніше, вони відбувались за правління імператора Льва ІV (886-911 рр.).
Андрій зображувався напівнагим, вказуючи на Богородицю своєму учневі Єпіфанію. У центрі на амвоні традиційно зображено диякона Романа Сладкопівця – творця піснесловів на честь Богоматері; поряд ‒ константинопольського патріарха, імператора, інших духовних та світських осіб. Основні іконографічні відмінності полягають у зображенні Богородиці, показаної або у положенні Оранта з двома ангелами, що тримають над нею покров, або з омофором, який тримає сама Богородиця. Значної популярності ця тема набула в українському мистецтві доби бароко, особливо у східноукраїнському малярстві, де вона набирає рис західноєвропейскої традиції ‒ так заного варіанту «Мати милосердя», який в Україні відомий також під назвою «козацька Покрова». Богородиця зображалася на повен зріст, вкриваючи своїм плащем людей різного віку, стану, статі. Серед них часто зображували немічних, хворих, калік, лежачи на першому плані. У таких іконах нерідко вбачається портретна схожість з політичними і духовними діячами того часу. Залюбки на східноукраїнських іконах цього типу зображено козацьку старшину. Історичні особи наділені портретними рисами.
«Покров Богородиці» належить до оригінальних явищ в українському іконописі, оскільки, як ніяка інша тема, вона представлена розмаїттям іконографічно-композиційних варіантів. Найдавніші зображення цієї теми сягають періоду Київської Русі, хоча до початку ХVІІ ст. вони відомі порівняно за небагатьма зразками.
Очевидно, що іконографія Покрови формувалася на київському грунті, де вже з ХІІ ст. споруджували храми на честь цього свята.
Основа сюжету «Покрови» – молитва заступництва Богородиці перед Христом, що є віддзеркаленням культу Богородиці-Заступниці. Найдавніша відома пам’ятка походить з Галичини і датується початком ХІІІ ст. (зберігається в колекції Державного художнього музею України). Вона є однотипною українською іконою на тему домонгольського періоду, бо висвітлює ранній етап формування даного сюжету. Ікона представляє унікальний варіант Покрови, де Богородиця сидить на троні у положенні Оранта, а на її грудях зображений малий Христос. Два ангели тримають над Богородицею покров. У такий спосіб тут ідея Покрови поєднана з ідеєю Боговтілення.
Хронологічно наступна пам’ятка датується кінцем ХV - початком ХVІ ст. Це храмова ікона з Церкви Покрову Богородиці у Рихвалді (тепер с. Овчари, територія Польщі, належить до колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, далі ‒ НМЛ). Дійство, на ній доволі багатолюдне середовище, розгортається у двох ярусах. У центрі вгорі на тлі центральної частини Церкви зображена Богородиця з покровом-омофором, який тримає перед собою на рівні пояса. Богородиця стоїть на хмарці, схиливши голову вліво. Обабіч, теж на хмарках, в аркових обрамленнях стоять ангели з піднятими вгору брунатними крилами та святі в адоративних поставах. Внизу на амвоні – Роман Сладкопівець у червоному стихарі, з розгорненим вгору сувоєм у лівій руці; благословляючим жестом він звертається до духовних осіб, що щільною групою стоять навколо амвону. Зліва від них зображено єпископа, царя і царицю, за ними – жінку у блакитному мафорії і юнака, у групі справа ‒ Андрій Юродивий вказує Єпіфанію на видіння.
Приблизно тим самим часом, що й ікона з Рихвалда, датується ікона зі Святотроїцької Церкви у Річиці, що на Волині (у колекції Рівненського краєзнавчого музею). Вона репрезентує ще один відмінний варіант іконографії покровської тематики. Богородицю показано в положенні Оранта, що подібно до мозаїчного зображення у центральній апсиді Софії Київської. У правому верхньому куті ікони вміщено погрудне зображення Христа. Богородиця показана на тлі архітектури триверхої Церкви, переданої немов би в поперечному розрізі з доволі реалістичним трактуванням окремих архітектурних частин, що, очевидно, відтворюють елементи конкретної будівлі. Так, зокрема, цікаво зауважити, що портал за фігурою Романа Сладкопівця закриває завіса. Це вказує на те, що на той час центральний вхід до святилища ще не було прийнято закривати Царськими Вратами, які увійшли в практику українських іконостасів з другої половини ХVІ ст. Серед дійових осіб привертає увагу рідкісне для цього сюжету зображення трьох святителів – Василія Великого, Івана Златоустого та Григорія Богослова, рівно ж і сценка з Андрієм Юродивим та Єпіфанієм, які вміщені не традиційно на першому плані, а винесені в глибину на «другий план».
Наступні ікони датуються вже другою половиною ХVІ ст. Зауважимо, що саме тоді в українському іконостасі з’являється окремий празниковий ряд, у який увійшли 12 сюжетів основних свят церковного календаря, серед яких однак не було сюжету «Покрову Богородиці». Проте інколи в празникових циклах з’являлися й необов’язкові теми, а тому серед них трапляється і цей сюжет. Раннім прикладом слугує ікона 1560-х рр., що належить пензлю майстра Дмитрія – одного із тих іконописців, чиє ім’я належить до ранніх зафіксованих на українських іконах. Ікона походить з Церкви у с. Дубровиці, що Яворівського району на Львівщині (НМЛ). Дійство на ній розгортається у двох ярусах на тлі подвійної сірої та рожевої стіни з двома вежеподібними спорудами по боках. У центрі верхнього ярусу зображена Богородиця, що стоїть на хмаринці, руки з відкритими долонями зосереджені на грудях. Два ангели на лету тримають над Богородицею білий покров. Внизу у центрі на тлі аркового отвору стоїть на підніжку Роман Сладкопівець, тримаючи у лівій руці розгорнений вверх сувій, вказівним пальцем правиці вказує вгору. Обабіч Сладкопівця показано дві групи людей, що стоять щільними рядами: на першому плані ‒ чоловіки різного віку у блакитних і цеглистих хітонах та гіматіях, ліворуч серед них – Андрій Юродивий в охристому гіматії, накиненому на оголене тіло, правицею вказує на Богородицю. У другому ряді ‒ чотири святителі, а за ними видніються голови чоловіків. Усі постаті в нижньому ярусі показані без німбів.
Ще інший варіант іконографії представлено на храмовій іконі з Покровської Церкви у Медвежій (НМЛ). Майстер ікони з Медвежої зобразив Богородицю Орантою, що стоїть під киворієм на хмаринці, яку з боків підтримують ангели. Киворій у такій іконографічній редакції виконує функцію омофору. Ліворуч і праворуч Богородиці адорують апостоли та Іван Предтеча, показані у півпостаті. У центрі внизу на амвоні традиційно зображений Роман Сладкопівець, зліва – імператор та священнослужителі, праворуч ‒ Андрій Юродивий; він немов припіднятий над землею у пориві захоплення видінням, на яке вказує своєму учневі Єпіфанію.
Ранній тип іконографії «Покрови» ‒ «Мати милосердя», що з’явився в українському малярстві у ХVІІ ст., представляє ікона початку століття з Церкви у Старій Солі на Старосамбірщині (НМЛ). Богородиця «покриває» своїм мафорієм численну юрбу людей, обличчя яких мають виразно індивідуалізований характер. Їхні очі сповнені безпосередніх життєвих емоцій. Анонімний майстер зумів передати настрій кожного персонажа, він також дбайливо відтворив одяг, зачіски та інші атрибути, що відзначають соціальний стан його сучасників. Від постатей у напрямі до Богородиці в’ються білі стрічки з написами-проханнями різного змісту. Зображення подібного типу були поширеними також в українських хоругвах.
У спадщині українського сакрального мистецтва і духовної культури загалом тема Покрову Богородиці займає окреме важливе місце. Вона знайшла своє відображення в обрядах, звичаях, усній народній творчості. Покровська тема, зокрема в іконописі, належить до тих, що, з огляду на своєрідні національні особливості, стоїть в ряді найцікавіших явищ в його історії та заслуговоє на окрему увагу.