Іконографія Вознесіння: бачити Бога перед собою

Джерелами іконографії Вознесіння є тексти Євангелія та Діянь святих апостолів. Найбільш давні зображення, збережені до нашого часу, датовані V століттям

Традиція вшанування дня Вознесіння в Літургії започаткована Григорієм Ніським та Іваном Золотоустим ще у ІV столітті. Про значення і богослов’я цього свята ви зможете прочитати в нашому матеріалі. Ми ж дізнаємося більше про підтекст та історію іконографії цього свята.

Давня традиція

Джерелами іконографії Вознесіння є тексти Євангелія та Діянь святих апостолів. Найбільш давні зображення, збережені до нашого часу, датовані V століттям. Зокрема, найдревнішим прикладом іконографії Вознесіння є вирізьблений фрагмент дерев’яних дверей базиліки Санта Сабіна в Римі. Композиція наповнена ранньохристиянською символікою: Спаситель із сувоєм у лівій руці зображений у колі, що ніби сплетене з лаврових гілок, а з обидвох боків від Нього зображені літери «α» (альфа) й «ω» (омега), які відразу ж направляють до тексту Одкровення Івана Богослова. Господь промовляє: «Я є Альфа і Омега, початок і кінець» (Одкр. 1: 8). Навколо Христа розташовані символи чотирьох євангелистів (лев, орел, бик і ангел), а нижче — небесні світила та двоє учнів, які тримають хрест над головою жінки, що між ними, — це Богородиця. Саме її образ став центральним на всіх іконах цього свята. Варто також відзначити, що зазвичай серед свідків Вознесіння Господа на небеса разом з апостолом Петром зображений і апостол Павло, хоч це і не відповідає тексту Євангелія. Проте таким чином іконописці підкреслюють символічний образ новозавітної єдиної апостольської Церкви, яку також на показано і через Богородицю.

Отже, від початків в іконографії Вознесіння виділяють два типи зображення. Для західного стилю, хоч він і походить з давньоєрусалимської традиції, символічно показано, що Христос ніби постає з гробу, як з овалу, і ступає на схил гори. А Божа десниця підносить Його вгору. Знизу ж стоять жінки-мироносиці. Та згодом цю традицію замінює інша – візантійський тип іконографії, який і дійшов до наших днів. Христос показаний у сяйві слави та в оточенні янголів, а під його покровом, на землі стоять апостоли з Богородицею. Згодом ця ікона починає більш походити на тип Пантократора, Христа Вседержителя. До речі, ця подібність простежується і в тому факті, що спочатку на купольній частині храму писали зазвичай саме Вознесіння, а вже після ХІІІ століття почали там писати Пантократора.

Розпізнавання знаків

І хоч головним персонажем у Вознесінні, безперечно, є сам Ісус Христос, та все ж усі невидимі лінії на іконі сходяться до Богородиці, яка і є, як ми вже згадували, прообразом Церкви. І з-поміж усіх земних осіб німбом осяяна тільки Богородиця, бо вона «благодатна» (Лк. 1, 28), сповнена ласкою, бо співпричасна до Божого життя. Погляд апостолів спрямований вгору, а Марія єдина, яка дивить попереду себе, ніби символізуючи те, що вона вже бачить перед собою Господа, хоч і від апостолів Його ще закриває хмара (Ді. 1, 9).

Цікаво, що в цій іконі можна простежити своєрідну динаміку. Сяйво, в якому перебуває Син Божий, ніби обертається за годинниковою стрілкою. «Важчий» ангел, зображений праворуч, у червоному одіянні тримає ніби диск сонця, а інший – ліворуч, у зеленому одязі – «легший». Апостоли так само спостерігають за рухом: ті, що праворуч, — статичні зазвичай, а руки тих, що ліворуч, піднесені вгору. Христос теж робить динамічний рух – підносить правицю. Таким чином ікона ніби вказує на рух землі – повернення від темряви до світла. Іконописці ще кажуть, що це водночас невидимий рух Церкви, у якій вже присутній Господь, але яка ще чекає на Його другий прихід.

Євангелист Матвій передає слова Христа: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». Христос перебуває у небі, над апостолами, що вказує на те, що Він вже не належить до світу земного, але ніби покровительствує над ним, перебуваючи у вічності, праворуч Отця. Символічно також, що Спаситель зображений не просто в небі, а в хмарі, яка ніби забрала Його. Ще Іван Золотоустий наголошував на тому, на що слід звернути увагу: не колісниця забрала Його, як Іллю, не вогонь. А сповнився знак, поданий через псалмопівця: «Із хмар собі робиш колісницю» (Пс. 103, 3). Одяг Христа уже не червоний хітон (символ божої іпостасі) і синя туніка (символ прийнятої людської природи), а – золотиста тканина, яка додає слави і акцентує на преображенні. Так, Ісус ніби прокладає міст між світом людей, який втілюють апостоли внизу, на землі, і світом Бога, де Він нас очікує.

Руки Христа теж вказують на символи: правицею він благословляє своїх учнів, надає джерело благодаті, а в лівій тримає сувій – вчення Бога, дороговказ життя. Принагідно згадаємо, що св. Юстин Мученик ще близько 160 року використав для розуміння та осягнення таїни Вознесіння Христа таку фразу з псалма: «Послухайте тут і те, як Він пророкував про своє вознесення на небеса! Отак проповідував: Відкрийтеся, ворота небес, отворіться, щоб увійшов Цар слави!»

Спосіб зображення Богородиці спрямовує до декількох символів. Окрім того, як ми вже зазначали, вона – Церква, яка стала «повнолітньою» після Вознесіння та Зіслання Святого Духа. Богородиця –центр композиції, хоч тут мав би бути Христос, адже з ним пов’язано Вознесіння. Та в цьому особливий акцент – Богородиця, Церква вже бачить перед собою Христа. Також її постать показана у молитовному напруженні, адже вона як заступниця молиться за тих, хто ще на землі і шукає Бога, здіймаючи погляд в небо. Богородиця єдина статична постать на іконі, де всі, навіть вічний Бог, перебувають у динаміці.

Ще важливий елемент – серед тих, хто перебуває на землі, тільки Марія має німб, апостоли ж – ні. Це алюзія до наступного великого свята – Зіслання Святого Духа, після чого і апостоли отримали особливий дар боговидіння і богослов’я.

Зрештою, краще скаже литійна стихира на вечірні Вознесіння: «З любови сповнивши тайну, споконвіку закриту від людей, прийшов Ти, Господи, на гору Оливну зі своїми учнями і Матір’ю своєю, що породила Тебе, Творця і Владику всього. Бо треба було, що вона, яка більш усіх по-матерньому спів страждала у Твоїх страстях, втішалася превеликою славою Твого тіла».

Власне, про те, що Христос вознісся саме на небо, свідчать ангели, з яких два перебувають поруч Спасителя на небі, а інші два – біля апостолів. Так вони символізують не просто завершення і повноти діла спасіння людства, але й те, що Царство Боже вже є поміж нами, вже було серед апостолів. Більше того, ті ангели, що на землі роблять руками жести, щоб люди подивилися на небо. Подібне ж промовляємо під час літургії: «Вгору піднесімо серця!». І водночас Христос каже до своїх учнів: «Дана мені всяка слава на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 18-20).

Закінчимо про значення ангелів на іконі піснеспівом з вечірньої: «Ангели Твої, Господи, сказали апостолам: Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Христос Бог, який вознісся від вас на небо, так само прийде, як ви Його бачили, що відходив на небо. Послужіть Йому в святості і правді!».

Інколи позаду апостолів можна побачити чотири дерева, які символізують і чотирьох євангелистів, і чотири сторони світу. Інколи вони містять в собі особливий сакрум, бо показують, що світ небесний і земний існують, взаємодіючи і взаємодоповнюючи, нероздільно. Адже коріння дерев глибоко в землі, проте верхівками вони тягнуться до світла, до неба – бажання до життя, до спасіння.

Давньоруська традиція і спадщина

В іконописній традиції Київської Русі композицію Вознесіння завжди розміщували на куполі храму. Відтак, одне з найдавніших зображень, яке відносять до Х-ХІІ століть, збережене на купольних розписах Спасо-Преображенського соборуМирозького монастиря у Пскові. В іконостасах сюжет Вознесіння з’являється у складі святкового ряду з середини XIV ст. Ікони, як правило, мають єдину композицію: Богоматір у центрі, два ангели, що вказують на небо та дванадцять учнів, які прославляють Христа. Та деталі можуть змінюватися. Цікаво, що на іконі середини XV ст. (Третьяковська галерея), учні Христа не стоять статичними групами, а кожен з них написаний у русі: хто, охопивши голову руками, дивиться в небо, хто активно жестикулює, а хто дивиться вниз.

У псковській іконографії Вознесіння в XVI ст. з’являється нова деталь — у центрі образу на символічному зображенні гори зображується також відбиток стопи Христа. Цей елемент пов’язаний з реліквією, що зберігається на Єлеонській горі (гора Вознесіння) в Палестині. Обриси каменя з відбитками стопи Спасителя також чітко проглядаються на іконі 1542 р. з Нововознесенської церкви Пскова та іконі середини XVI ст., що зберігається в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі.

Що ж до суто київської традиції, то відомою є найдавніша мініатюра Вознесіння з 1397 р., яка була написана в Київському Псалтирі. Оскільки сам Псалтир був переписаний з візантійського оригіналу ХІ-ХІІ століть, то можна припустити, що зображення є копією візантійського зразка, що вказує на відмінність та відділеність від російської школи іконопису.

Ймовірно, що автор-переписувач вніс особливості свого розуміння іконографії цього святаі. Адже ця мініатюра є надзвичайно поетичною, на думку дослідників. Христос сидить в мандорлі-сяйві, яку підтримують чотири янголи. Внизу — Богоматір і апостоли, якімоляться. Тут зображено два тоненькі деревця замість чотирьох. Вони відділяють постать Богоматері від апостолів, роблять композицію більш витонченою. Саме зображення хоч і видається скупим і лаконічним, проте ця простота краще підносить до розуміння і значення Вознесіння. Адже саме це свято, ніби наступний чистий аркуш перед епілогом.

Закінчимо питанням дослідника іконопису Іванчо Іштвана: «Споглядаючи ікону Вознесіння, постає питання: скільки мине часу, допоки апостоли зрозуміють, що означає вознесення Христа?». Допоки зрозуміють апостоли і ми, вірні…

Використані джерела та література:

1. Іванчо Іштван. Стрітення: Серія «Ікона і літургія» / Пер. з угорськ. О. Л. Пушкаш. – Львів: Свічадо, 2001.
2. Київський Псалтир / Україна: історія великого народу
3. Репік Д. Іконографія Вознесіння / сайт храму прп. Сергія Радонєжского УПЦ КП