Інокентій Гізель. Нове видання творів

Період XVI-XVII століття, який справедливо називають добою «українського бароко», в царині історії Церкви, богослов‘я, літератури та загалом української культури є надзвичайно яскравим та багатим на різного роду явища, події та пам‘ятки письменства. Більша частина сучасної української території на той час перебувала в складі Польсько-Литовської держави (з 1569 Річ Посполита), тому процеси, які відбувались в той час у Західній Європі, не могли обійти її стороною. Перш за все тому, що Польща, яка домінувала над литовським та руським населенням Речі Посполитої, була частиною латинського (римо-католицького), західного світу. З іншого боку сама по собі специфіка українських земель завжди включала і включає зустріч: чи то Сходу і Заходу, чи Півночі з Півднем. В середині XVI століття в західному світі повним ходом йшла Реформація. Те, що люди не доотримували в рамках традиційного християнства, чи то Західного чи Східного (у випадку українських земель), дуже швидко заповнювалось тими ідеями, які пропонували реформатори. Проте Собор Римо-Католицької Церкви, який відбувався на півночі Італії в місті Тренто (1645-1663) заклав основу для католицької Контреформації. Попри системні інструменти, до яких вдалась Католицька Церква: посилена катехизація, підвищення морального становища клиру, освіта тощо, потужний імпульс в оновленні Католицької Церкви дало заснування святим Ігнатієм Лойолою нового інституту богопосвяченого життя – Товариства Ісуса (єзуїтів). Завдяки розробленим святим Ігнатієм духовним вправам та новій формі організації і діяльності чернечого інституту, члени Товариства за короткий час стали в авангарді оновлення, поступу та місій Католицької Церкви.

Перший єзуїт на території Речі Посполитої, о. Альфонс Сальмерон, з‘явився тут ще за життя засновника Товариства Ісуса св. Ігнатія. А «ігнатіанська духовність, нові методи освіти й апостольського служіння, практиковані орденом єзуїтів», – за словами архиєпископа Ігоря (Ісіченка): «стали найпромовистішим викликом західної Контрреформації, спрямованим до православної спільноти України»[1]. В українських та білоруських містах відкриваються єзуїтські колегіуми. А діяльність єзуїтів Бенедикта Гербеста та Петра Скарги фактично стали початком католицько-православної полеміки в Україні.

Українська література того часу здебільшого відома власне, як полемічна. Її зародження сягає другої половини XVI століття, а тривали ці словесні баталії протягом цілого XVII ст. Сам період, за словами спершу православного, а пізніше унійного полеміста Мелетія Смотрицького, може бути названий як «війна Русі з Руссю», оскільки після Берестейської унії «лінія фронту» переноситься з межі між латинським та слов‘яно-візнатійським світом в середину самої Київської Церкви. І хоч, як пише український історик-візантиніст Ігор Шевченко, ця полеміка мала «лише поверхневу видимість вченості»[2], проте велась вона з потужним запалом. Теми та аргументи, які циркулювали у XVI-XVII століттях (це були теми, які продовжували стару греко-латинську полеміку, а також були додані нові, як напр. питання календарної реформи) знаходять прямий відгомін і в сучасній українській церковно-полемічній публіцистиці.

Серед масиву української барокової богословської літератури є й частина творів неполемічного характеру. Їх виникнення хоч і спричинене великою мірою згаданою полемікою (внаслідок якої сторони мусіли щораз краще формулювати свою ідентичність: що ж власне відрізняє їх від опонентів), однак з іншого боку – ці праці стали продуктом творчого синтезу східної духовної спадщини Київської Церкви із зразками західної богословсько-філософської думки[3].

Твори о. Інокентія Гізеля (Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т.1-3), які нещодавно побачили світ завдяки праці науковців з України, Італії, Канади, Німеччини, США та Росії є якраз зразками такої неполемічної літератури. За словами упорядників це, перший в Україні проект, який взорується на сучасну європейську практику публікації середньовічних та ранньомодерних філософських і богословських текстів[4].

Інокентій Гізель народився близько 1600 року, згідно з усталеними поглядами походив із прусської протестантської родини, проте згодом перейшов на православ‘я. З такою версією не погоджується упорядник видання Лариса Довга. На підставі нових даних з історії України XVII століття вона запропонувала тезу про походження Інокентія Гізеля з православної родини віленських міщан. Згідно з цією версією саме православне походження Інокентія Гізеля та родинні зв‘язки із Євстафієм Гізелем, колишнім православним полемістом (після 1632 року Євстафій перейшов у протестантизм), сприяли тому, що молодий Інокентій потрапив в оточення Петра Могили. Вже в молодому віці І. Гізель прийняв чернечий постриг, ймовірно у Віленському монастирі, та разом з іншими талановитими молодими людьми був направлений Могилою на навчання за кордон ще до заснування Могилянського колегіуму. В яких саме країнах навчався Гізель достеменно невідомо (ймовірно Німеччина). Св. Димитрій Туптало говорить про навчання навіть «за морем», скоріш за все в Англії. Серед навчальних закладів, де міг здобувати освіту молодий Гізель, називають також Львівський єзуїтський колегіум.

Після завершення навчання Гізель повертається в Київ. Тут він викладає спершу в заснованих Могилою школах, а згодом навчає у Києво-Могилянському колегіумі. Паралельно з викладацькою працею очолює низку монастирів: Гойський Свято-Михайлівський (1640-1642), Дятловицький Спасо-Преображенський монастир (1645-1646), Києво-Братського (1646-1650) та Київського Кирилівського монастиря (1650-1652), з 1652 був ігуменом Київського Пустинного Свято-Миколаївського монастиря. У 1656 році він став архимандритом Києво-Печерської Лаври і залишався ним до самої смерті 18 листопада 1683 року. За час його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 77 видань (більшість з них це були богослужбові та агіографічні праці, проте були серед них також і богословські, морально-дидактичні твори). Цікавий факт в біографії Інокентія Гізеля пов‘язаний з твором: «Синопсис». Зазвичай, через цей твір Гізеля зараховують до активних діячів промосковської орієнтації, проте неможливо проігнорувати й той факт, що в своїй «церковній політиці» Гізель твердо відстоював незалежність Київської митрополії від Московського Патріарха, наполягаючи на підлеглості виключно Константинополю[5].

В Києво-Могилянському колегіумі Гізель читав курс філософії. А з 1646 по 1650 рік був його ректором. На полі науки Інокентій Гізель включився в той процес оновлення Київської Церкви, імпульс якому надав Петро Могила. Усвідомлюючи доволі низький рівень освіти православного клиру, неспроможність «конкурувати» із представниками католицького світу та займати відповідне становище у суспільстві, Петро Могила стимулював засвоєння православною наукою західних зразків мислення та філософствування поширених в католицьких освітніх закладах. Проте це засвоєння відбувалось зі збереженням слов‘яно-візантійського первня Київського християнства.

Твір Інокентія Гізеля «Мир з Богом чоловіку» є яскравим зразком вище названого процесу: синтезу західного схоластичного мислення і східно-християнської традиції. Питання про сутність людини: «Хто я? Звідки я? Куди йду?» в українській бароковій літературі є одним із наскрізних[6]. А «Інокентій Гізель не тільки одним з перших підійшов до питання про сутність людської природи з позиції раціонального осмислення та застосування інструментарію схоластичного філософствування, але й уперше звернувся до створення на засадах православної догматики раціонально осмисленого морального вчення», – пише у вступі до українського видання «Мир з Богом чоловіку» упорядник Лариса Довга[7]. Тому твір «Мир з Богом чоловіку» справедливо називають першою православною систематичною працею з морального богослов‘я.

Перша частина першого тому анонсованого видання містить український переклад (із церковнослов‘янської) твору «Мир з Богом чоловіку». Переклад був здійснений зі стародруку (Київ: Друкарня Києво-Печерської Лаври, 1669 ), який зберігається в бібліотеці ім. В. І. Вернадського. Друга частина першого тому містить факсимільну копію оригіналу. Твір «Мир з Богом чоловіку» складається з трьох частин: 1. Про покаяння в цілому 2. Про покаяльника (яка слугувала для підготовки до Таїнства сповіді та містить детальний моральний аналіз найрізноманітніших сторін життя мирян, священиків та єпископів ) та 3. Про служителя таїнства святого покаяння, або про духівника, що слухає сповіді. Остання частина повинна була слугувати священикам у їхній підготовці до слухання сповідей.

У перший том також включено твір, який хоч і не належить перу Інокентія Гізеля, проте вийшов друком у Києво-Печерській Лаврі за часів його настоятельства. Книга «Наука о тайні святого покаянія» (Київ, 1671) була написана простою староукраїнською мовою, та разом із «Мир з Богом чоловіку» належить до ширшого комплексу морально-дидактичних творів цього періоду. «Наука о тайні святого покаянія» на відміну від «Миру ….» є простішим, популярнішим твором, який покликаний був підвищити як рівень самих духівників у справі сповіді, так і дати можливість простим людям добре підготуватись до тайни покаяння. В анонсованому виданні «Наука…» надрукована в оригіналі староукраїнською мовою, з додатком-словником застарілих слів. Тому цей твір може бути особливо цікавим і корисним філологам та тим, хто цікавиться історією української мови.

І «Мир з Богом чоловіку» і «Наука о тайні святого покаянія» навряд чи можуть бути віднесені сьогодні православними до джерел власного богослов‘я (Наведу тут тільки одне твердження о. Інокентія Гізеля про те, що пересуществлення Пресвятих Дарів на Літургії відбувається в момент слів установлення, як тоді навчала Католицька Церква(Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т.1. – с.146)). Один із панівних напрямків розвитку сучасної православної науки, започаткований о. Георгієм Флоровським під назвою «неопатристичного синтезу», та його продовження «неопаламізм» привели до вкрай негативної оцінки діяльності київського митрополита Петра Могили та його оточення, аж до звинувачень у зраді Православ‘я. Про це також пише у своїй статті ««Мир з Богом чоловіку» в контексті богослов‘я покаяння» архиєпископ Ігор (Ісіченко). Зокрема він зазначає, що ті методи, якими користувався Інокентій Гізель ,«не цілком відповідають стилеві сучасного східного богословствування»[8].

Про певну проблематичність твору Інокентія Гізеля «Мир з Богом чоловіку» для сучасної православної богословської думки пише й інший коментатор видання о. Ярослав Буцьора (Константинопольський Патріархат, УПЦ в Канаді). Проте він не погоджується із панівною на сьогодні негативною оцінкою українського барокового богослов‘я, даною о. Георгієм Флоровським, та заохочує проаналізувати цей період та його спадщину у новому світлі.

Другий том анонсованого видання містить дві частини філософського курсу Гізеля, який він прочитав у 1645-1647 роках в Києво-Могилянському колегіумі. «Трактат про всю філософію» (Opus totius philosophiae) включає фрагменти з «Вступу до логіки», трактати «Логіка», «Про розрізення», «Про універсалії» та «Трактат про душу». За словами упорядника: «Опубліковані тексти є важливим джерелом для реконструкції антропологічних уявлень київських інтелектуалів середини XVII століття, їх розуміння принципів раціонального пізнання, природи людської душі та її здатностей, співвідношення тіла і душі, структури тіла та функцій різних органів»[9]. Текст філософського курсу Opus totius philosophiae надрукований у формі білінгви (містить оригінальний латинський текст з рукописів, які зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського).

У третьому томі видання Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т.1-3 надруковані наукові праці сучасних українських та іноземних вчених про творчу спадщину Інокентія Гізеля. Статті дослідників торкаються як богословського (Архиєпископ Ігор (Ісіченко) «“Миръ съ Богомъ человѣку” в контексті богослів’я покаяння» (с. 133–151), о. др. Ярослав Буцьора «До проблеми покаяння у трактаті “Мир з Богом чоловіку”: богословський аналіз», Лариса Довга «Наука про покуту в українських текстах XVII ст.», Маргарита Корзо «“Мир з Богом чоловіку” Інокентія Ґізеля в контексті католицької моральної теології кінця XVI – першої половини XVII ст.»), так і філософського (Роланд Піч «“Tractatus de Anima” Інокентія Ґізеля у контексті антропологічних ідей Аристотеля та його схоластичних інтерпретаторів», Ярослава Стратій «Інтерпретація проблеми сутності душі та її здатностей у “Трактаті про душу” Інокентія Ґізеля», Микола Симчич «Проблема розрізнень і універсалій у філософському курсі Інокентія Ґізеля», Джованна Броджі-Беркофф «“Мир з Богом чоловіку” як система моральної філософії») доробку Гізеля. Розглядається роль Гізеля в тогочасному політичному житті (Зенон Когут «Вплив політики на Інокентія Ґізеля та видання “Синопсису”: нове осмислення»). Окремо розглядається філологічний аспект «Науки о тайні святого покаянія», яка хоч і не належить безпосередньо Інокентію Гізелю, проте надрукована в даному виданні (Роман Кисельов «“Наука о тайні святого покаянія” (К., 1671) як пам’ятка “простої мови”»).

Том містить книгознавчі розвідки (Наталія Бондар «Історико-книгознавчий огляд видання “Миръ съ Богомъ человѣку” (1669) та його примірників», Анастасія Романова «Коректурний примірник київського видання “Миръ съ Богомъ человѣку” (1699) у збірці бібліотеки Російської академії наук») та детальний перелік збережених примірників твору «Мир з Богом чоловіку» та «Науки…».

Окрім цього слід відзначити, що видання містить дуже ґрунтовний іменний та предметний покажчик. Тритомник буде корисний як тим, хто цікавиться українською богословською та філософською думкою та загалом українською культурою ранньомодерного періоду, так і тим, хто бажає почерпнути з нього практичні поради задля власного духовного вдосконалення.

Твори Гізеля побачили світ завдяки спільним зусиллям Інституту філософії ім. Г. Сковороди, Центру «Спадщина» Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», Товариства дослідників Центральної і Східної Європи, Філологічного факультету Міланського університету та Канадського Інституту Українських Студій. Науковий консультант о. д-р. Іван Музичка (Рим, Італія). Підготовку видання здійснено у рамках цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України «Вивчення пам’яток вітчизняної історико-культурної спадщини та їх актуалізація у духовному житті сучасного українського суспільства».

Італійський історик Бенедетто Кроче слушно зазначає, що історія ніколи не буває чорною чи білою, це не боротьба, де по одну сторону є добро, а по іншу зло. В історії жертви і переслідувачі, як тільки трапляється нагода, відразу міняються ролями[10]. Українська історія боротьби «Русі з Руссю», яка з різними модифікаціями триває по сьогодні, є яскравою ілюстрацією до характеристики історії релігійних конфліктів Бенедетто Кроче. Проте в цій історії є також багато прикладів поступу, а не тільки безрезультатної боротьби. Можна по-різному оцінювати доробок о. Інокентія Гізеля відповідно до сучасних богословських парадигм, проте залишається той факт, що такий твір, як «Мир з Богом чоловіку» мав на меті допомогти духовному зросту та вдосконаленню вірних, священиків та єпископату Київської Церкви. Полеміка XVI і XVII століття (як і сучасна) – це здебільшого полеміка на рівні «голих слів», які не торкались суті справи[11]. Натомість, морально-дидактичний трактат «Мир з Богом чоловіку» прагне зійти до самої суті людини і її стосунків з Богом, використовуючи всі найзручніші на той час засоби філософського та богословського мислення. «Є надія, що нинішня публікація вибраних творів Інокентія Ґізеля зможе бодай частково заповнити цю лакуну і водночас переконає потенційних дослідників у перспективності вивчення ранньомодерної української філософії та богослів’я»[12].

[1] Архієпископ Ігор (Ісіченко). Церковне життя України епохи Бароко / Українське Бароко . – Харків: Акта, 2004. Т.1. - с.91

[2] Ігор Шевченко. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття / авторизований переклад з англійської Марії Габлевич, під редакцією Андрія Ясіновського. Львів: Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії 2001.- с. 161

[3] Український науковець Марія Кашуба виділяє дві форми зустрічі Сходу і Заходу в часи українського бароко: «зударення» й синтезування: «Отож, можемо припустити, що основними суб‘єктами «зударення», протистояння й синтезування в Україні під добу бароко були східний і західний тип культури, елліністичний та римський менталітет, «олександрійсько-біблійна» та «платонівсько-арістотелівська» лінії розвитку філософії. Протистояння і синтез цих елементів, власне, й становили основу філософського світогляду епохи українського бароко, його філософське підгрунтя» (Марія Кашуба. Філософське підґрунтя українського Бароко / Українське Бароко . – Харків: Акта, 2004. Т.1. - с.177-215)

[4] У Львові буде презентовано перше наукове видання творів Інокентія Гізеля - видатного українського мислителя XVII століття

[5] Детальніше про це: Зенон Когут. Вплив політики на Інокентія Гізеля та «Синопсису»: нове осмислення/ Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т3. – с. 9-30

[6] Леонід Ушкалов. Полеміка як чин самопізнання. Мелетій Смотрицький/Від бароко до постмодерну: есеї. Київ: Грані-Т, 2011. - с. 10-32

[7] Лариса Довга. Передмова від упорядника/ Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т1. – с. 9-41

[8] Архиєпископ Ігор (Ісіченко). Мир з Богом чоловіку» в контексті богослов‘я покаяння / Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т3. – с. 133-151

[9] Лариса Довга. Передмова від упорядника/ Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т1. – с. 9-41

[10] Цит. за Archimandrite R. Taft S.J. «The Future of Church»

[11] Леонід Ушкалов. Полеміка як чин самопізнання. Мелетій Смотрицький/Від бароко до постмодерну: есеї. Київ: Грані-Т, 2011. - с. 10-32

[12] Лариса Довга. Передмова від упорядника/ Інокентій Гізель. Вибрані твори в 3-ох томах. Київ-Львів: Свічадо, 2012. Т1. – с. 9-41