Інтерв’ю з о. Русланом Михалківим, духовним отцем Вищої духовної семінарії у Ворзелі
«Хай буде воля Твоя» саме ці слова є девізом життя о. Руслана Михалківа, який є духовним отцем Вищої духовної семінарії Пресвятого Серця Ісуса у Ворзелі.
Отче, розкажіть коротко про свою дорогу до священства. Якою вона була? Як Господь Вас привів служити саме Йому?
Я вже є три роки священиком. Був рукоположений 2007 року в літургійний спомин святого Филипа Нері. Я вирішив бути священиком вже після того як закінчив школу. Родом я з Тернополя. Після закінчення школи я пішов навчатися до Львова на факультет права й на другому році навчання я собі почав думати про якесь особливе служіння, якусь особливу участь у Церкві. Я ще тоді не знав що це значить. Згодом завдяки певним особам, певним обставинам, певним подіям, що це можливо буде священицька дорога. Й оскільки я сам з греко-католицької родини то я думав про греко-католицьку семінарію. А оскільки я родом з Тернополя, то думав вступати до Тернопільської духовної семінарії ім. Йосипа Сліпого. Але Бог так скерував мої дороги й поставив на моїй дорозі відповідних людей, що я закінчив коледж і вступив до Ворзельської духовної семінарії у 2000 році. У 2006 році я був рукоположений на диякона, а 26 травня 2007 року я був рукоположений на священика.
З якого часу Ви є духовним отцем у семінарії?
Після моїх священицьких свячень я служив вікарним священиком в Ємільчино (півтора роки) і майже рік служив у Коростені. А в серпні минулого року єпископ мене призначив духовним отцем до Вищої духовній семінарії у Ворзелі.
Отче, у чому полягає роль духовного отця в семінарії? Адже вона є дуже важлива.
Отець духовний має завдання допомагати в духовному зрості семінаристів. Як християн, допомагати в їхньому особистому розвитку як особистостей, а також допомога при розвитку необхідних рис, здібностей, потрібних для майбутніх священиків. Церква чітко передбачила певні завдання, певні функції та вимоги, які духовний отець має реалізовувати, це з однієї сторони. Але з іншої сторони є така сфера особистого втілення в життя й тому на цьому полягає моя роль, щоб я тут серед тих семінаристів, які тут виховуються на цих наших теренах, дивлячись на відповідні вимоги, потреби, традиції, певні недоліки, щоб я їм допомагав у зростанні. Допомагав їм розвивати добрі риси й допомагав покидати вади.
Отче, скільки на сьогодні навчається семінаристів у Ворзелі?
У семінарії зараз навчається 17 семінаристів з дієцезіальної семінарії. Наша семінарія складається з чотирьох семінарій: це дієцезіальна семінарія, у якій навчаються семінаристи з Київсько-Житомирської, Одесько-Сімферопольської, Харківсько-Запорізької та Луцької діє цезій. А також у ній навчаються семінаристи Отців Місіонерів Вікентія де Поля, Місіонерів Облатів Марії Непорочної та семінаристи неокатехуменальної дороги. Вони мають свої формаційні доми в Києві або під Києвом і кожного дня з понеділка до п’ятниці приїжджають на навчання. Цього року до семінарії вступило двоє семінаристів й один був прийнятий на третій курс.
Ваші побажання для молодих хлопців, які думають про священство?
Щоб я хотів побажати для цих хлопців, які хочуть стати священиками, то в першу чергу, священство це є покликання, це є життєвий стан. Тобто не можливо в собі цю рису сформувати, це є певний дар від Бога і його неможливо від когось вимагати. У священстві єдиною найголовнішою справою є нав’язати контакт з Богом, живий контакт, розуміючи, що Він є моїм спасінням, спілкуватися з Ним і прийняти цей дар покликання як дар від Нього, тобто Його бажання щодо мого життя. А його бажання це найкраще, тому хочу побажати тим, хто хоче стати священиком, чи думає про дорогу священства бути близько з Богом, тому що кожний з нас покликаний бути близько з Богом, незалежно від нашого життєвого стану, чи покликання. А ця близькість, Боже тепло, Його благодать, допоможуть реалізувати й стати на свою дорогу, мати сили, щоб далі нею йти.
Щиро дякую за розмову.
Розмовляла Мар’яна Бєда
