• Головна
  • Моніторинг
  • Ірина, Альбіна і Франциск. Чим Папа розлютив українців і чи почули наш протест у Ватикані...

Ірина, Альбіна і Франциск. Чим Папа розлютив українців і чи почули наш протест у Ватикані

16 квітня, 23:05
Папа Франциск під час Хресної Дороги - фото 1
Папа Франциск під час Хресної Дороги
Джерело фото: credo.pro
А також про те, чому цей скандал став в принципі можливим

Джерело: Тиждень

Попри численні сподівання українців, XIII стояння Хресної Дороги в римському Колізеї у Велику п’ятницю відбулося згідно раніше анонсованого сценарію, за участі двох італійок українського і російського походження. Тим не менше, у фахівців є всі підстави вважати, що у Ватикані почули і офіційну заяву Посольства України при Святому Престолі, і відповідне звернення Апостольської Нунціатури. Саме через Нунція (посла Святого Престолу в Україні) єпископи Римо-католицької Церкви в Україні та Української Греко-Католицької Церкви передали у Державний Секретаріат Ватикану реакції українців на запропонований сценарій Хресної Дороги. У підсумку раніше анонсований текст роздумів XIII стояння прибрали зовсім, жінки йшли у тиші, а всім учасникам Хресної дороги запропонували просто подумки помолилися про мир у всьому світі.

Звісно, ці зміни не виправдали очікувань українців, бо сама ідея поставити під Хрест українку і росіянку в якості символу примирення виглядає абсурдною. Бо ж російська агресія проти України триває: безперервно тривають ракетні обстріли, у мирних містах лунають вибухи і гинуть люди. Головною вимогою української сторони була заміна учасниць. Немає прощення без покаяння, а говорити про примирення ми зможемо лише тоді, коли замовкне зброя — саме на цьому наполягають і українські єпископи, рядові католики і все суспільство.

Але все ж варто поговорити і про текст XIII стояння, який врешті був видалений із сценарію. Згідно першочергового задуму тексти під час Хресної Дороги у Колізеї мали би передати історії, радощі та труднощі сімей, представлених у 14 стояннях. Серед них — молоде подружжя і літня бездітна пара; сім’я, що втратила дитину та багатодітна сім’я; родини з усиновленими дітьми, з дитиною з інвалідністю, ті, хто опікуються хворою матір’ю, вдова з дітьми, біженці та люди, що страждають від війни.

Текст роздумів писали журналісти, надихаючись історіями реальних родин, що переживають різні випробовування, в тому числі і страждання від війни, як у випадку з XIII стоянням. Але українка (за походженням) Ірина після 20 років життя в Італії апріорі не може відчувати війну так, як її знаємо і щоденно бачимо ми. Її слова — написані і вивчені, але не пережиті на власному досвіді, — не мали нічого спільного з переживаннями кожного українця, який досвідчив війну. Росіянка Альбіна, ймовірно, після тих самих 20 років в Італії також не поділяє настроїв, що панують у Росії. І саме тому почуття Ірини та Альбіни — наскільки б щирими вони не були — були б вельми далекі від того, що відчувають їхні співвітчизники. Ну а написані для них слова — це радше авторська фантазія за мотивами телесюжетів, а не рефлексія над реальним досвідом тих, кого зібралися “мирити” у Ватикані.

Первісний текст мав звучати так: «Навколо – смерть. Здається, що життя втрачає цінність. Все змінюється за лічені секунди. Існування, перебіг днів, безтурботний зимовий сніг, забирання дітей зі школи, робота, обійми, дружба… все. Несподівано все втрачає цінність. “Де Ти, Господи? Де Ти сховався? Ми хочемо свого колишнього життя. Чому все це? Якою є наша провина? Чому Ти нас покинув? Чому Ти покинув наші народи? Чому Ти в такий спосіб розділив наші сім’ї? Чому ми втратили бажання мріяти та жити? Чому наші землі стали такими ж темними, як Голгота?” У нас не залишилося сліз. Гнів поступився місцем зневірі. Ми знаємо, що Ти нас любиш, Господи, але ми не відчуваємо цієї любові, й це доводить нас до відчаю. Прокидаємося вранці й протягом кількох секунд почуваємося щасливими, але відразу згадуємо про те, наскільки важко буде примиритися. Господи, де Ти? Промов серед мовчання смерті та поділів і навчи нас творити мир, бути братами й сестри, відбудувати те, що бомби хотіли би знищити».

Не слід пояснювати, що такий текст не відображав того, що переживає сьогодні Україна. І принаймні його режисери Хресної Дороги забрали після протестів українських єпископів та дипломатів. Його замінили на короткий заклик до мовчазної молитви: «Перед обличчям смерті мовчання є красномовнішим від слів. Тож зупинімося в молитовній тиші і нехай кожен у своєму серці помолиться за мир у всьому світі».

Альбіна та Ірина - італійки російського та українського походження - під час Хресної Дороги у Колізеї - фото 91499
Альбіна та Ірина - італійки російського та українського походження - під час Хресної Дороги у Колізеї
Джерело фото: Credo.pro

Варто зазначити, що на відміну від нас італійські медіа та суспільство загалом сприйняли цьогорічну Хресну Дорогу дуже схвально і сценарій XIII стояння зокрема. Ірина і Альбіна встигли дати інтерв’ю італійським ЗМІ, зняти відеоролик про свою дружбу і стурбованість війною. Саме про історію їхньої дружби цілий тиждень перед Великою п’ятницею розповідали під час численних теле- та радіоефірів Італії під оплески місцевої аудиторії. Але хвиля протестів з України не залишилась непоміченою у європейському медіапросторі. Зокрема, були опубліковані заяви посла України при Святому Престолі Андрія Юраша та предстоятеля УГКЦ Святослава Шевчука про недоречність і несвоєчасність таких жестів. Українські католицькі журналісти, духовенство та миряни протягом всіх цих днів намагались достукатись до прихильників такого сценарію і пояснити їм, чому він неприпустимий.

Щоби коротко передати резюме цих виснажливих діалогів, до яких я також пробувала долучатися, просто зазначу, що італійці живуть у власній бульбашці і зовсім не розуміють та не відчувають української трагедії і нашої національно-визвольної боротьби. Так, вони досить приязно ставляться до українських біженців і багато допомагають нам у гуманітарних питаннях, але природу цієї війни вони зрозуміти не здатні і, схоже, навіть не намагаються. У їхній уяві російсько-українська війна — це приватна справа путіна і Зеленського. Італійцям було би легше, якби Україна поступилась своєю цілісністю і склала зброю, і тоді війна завершилась би якось сама собою. Саме з цих фантазій і народилась думка, що обійми українки і росіянки і є отим заповітним «якось». Такої ж помилки припустилися й самі героїні. Ірина і Альбіна ментально є італійками, їхнє життя, побут, середовище спілкування також італійські. І мислять вони тими ж категоріями, що й їхнє оточення, у якому й народився цей скандальний сценарій. Втім, якби авторами та цільовою аудиторією Хресної Дороги у Римі були лише італійці (чи навіть ширше — західні європейці), це був не скандал, а навпаки — історія великого медійного успіху. Бо він відображає той наратив, який (не без допомоги москви) десятиліттями будувався в багатьох країнах Європи.

Але Україна зробила щось неймовірне. Протягом 50 днів війни ми вперто доводимо, що з нами потрібно рахуватися, і що ми є суб’єктом, а не об’єктом міжнародної політики, дипломатії. І ми також є суб’єктом у стосунках зі Святим Престолом. Для ватиканських чиновників це так само незвично, як і для політичних лідерів багатьох країн Заходу, які підтримують нас, але не дають собі клопоту розібратися у істинних причинах цієї кривавої драми і воліють “усіх помирити”. Те, що позиція України прозвучала настільки голосно, здивувало багатьох. Але чому тут дивуватись? У єдності виступили всі: українські римо- та греко-католики, православні і протестанти, навіть представники інших релігій, атеїсти і агностики. Ця солідарність для нас також природна, бо вже 50 днів ми разом торуємо нашу Хресну дорогу.

І про Папу. Найбільшого болю нам завдають ті, кого ми найбільше любимо. Для нас, католиків, вся ця історія не була б настільки болісною, якби ми настільки сильно не довіряли Папі Франциску. Втім, це стосується не лише вірних РКЦ і УГКЦ. Нагадаю, за даними Центру Разумкова, у 2021 році довіра до Понтифіка в Україні сягала 40%. Це у декілька разів перевищує кількість католиків західного та східного обрядів в нашій країні.

Хай там як, я не схильна перекладати всю провину за скандал виключно на Понтифіка. Вірогідність того, що сценарій ХІІІ стояння писав особисто він, мікроскопічна — принаймні для тих, хто хоча б трохи обізнаний у тому, як працює ватиканська “кухня”. І я не впевнена, що він одноосібно міг зупинити бюрократичну машину, котра породила той обурливий сценарій. Це, до речі, наслідки так званої “децентралізації”, котру сам Франциск значною мірою відстоював. Тепер папі Франциску не залишається нічого, окрім як прийняти на себе репутаційний удар у відповідь на нехлюйство його чиновників. Бо українцям не важливо, хто там за що відповідає у Ватикані. Ми всі просто чекали голосу Папи, який стане на захист своїх скривджених дітей.

Але мусимо бути не лише обуреними, але й справедливим: Папа намагається робити те, що треба. З 24 лютого його найближчі співробітники вже тричі відвідували Україну. Та й зараз Кардинал Конрад Краєвський, папський розподілювач милостині, найближчий співробітник Папи Франциска, перебуває у Києві, який й досі обстрілюється ворожими ракетами. Саме кардинал Краєвський вчора разом з Нунцієм йшов і молився Хресною Дорогою у Бородянці, біля зруйнованих будинків і братських могил закатованих українців. Ці жести зрозуміліші нам тут, але менш помітні (і, на жаль, менш зрозумілі) у світовому масштабі. А нам надзвичайно важливо, щоби саме про це Ватикан говорив ще гучніше і ще відвертіше. Так, світлини з прапором з Бучі в руках Понтифіка облетіли цілий світ, але цього недостатньо. Чи почули в Апостольській столиці це наше прохання, буде зрозуміло вже найближчим часом.

Кардинал Конрад Краєвський молиться біля масового захоронення у Бородянці - фото 91500
Кардинал Конрад Краєвський молиться біля масового захоронення у Бородянці
Джерело фото: vaticannews.va