Якщо хтось з материкової частини України виявляв бажання побачити різноманітні мечеті, то він знав відповідь – треба рушати в Крим. Проте цьогьорічні весняні події внесли свої корективи у життя мусульман півострова. Допити, обшуки та навіть вбивства – наслідки, з якими їм зараз доводиться жити. Про історію ісламу в Криму та сучасні виклики розповіла кандидат політичних наук, доцент Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Ельміра Муратова.
Лекція відомого релігієзнавця почалась з періодизації історії ісламу в Криму. Ельміра Муратова ділить її на такі періоди: ісламізація Криму (13-14 століття), іслам періоду Кримського ханства (1443-1783 рр.), перебування в Таврійській губернії (1783-1917), за радянського періоду (1918-1944), в період депортації (1944-1989) та під час відродження сучасного Криму (1990-до сьогодні). Пропонуємо короткий огляд зазначених історичних віх в історії релігійного Криму.
Згадки про появу ісламу в Криму з’являються ледь не від часів життя пророка Мухаммеда, про що пишуть деякі літописці. Наразі відомо, що мусульманські купці та проповідники з Середньої Азії та Ірану потрапили на півострів з 8 століття, перебуваючи там до 12 ст.
Автор хронік Ібн Бібі підкреслює, що ісламізація півострова почалась з 13 століття. Пізніше, в місті Солхат (Старий Крим) цей процес підтримав та продовжив Берке хан. Тоді ж, у 1255 році з’являються перші кримські дервіші, представники суфійського руху бабаі. У 1263 році зводиться перша мечеть.
Будівництво культових споруд продовжив Узбек хан (1312-1340 рр.), під час якого була зведена мечеть в Солхаті. Саме в 2014 році їй виповнюється рівно 700 років з моменту побудови, однак вона знаходиться в аварійному стані та може бути зруйнована, якщо не почати її реконструкцію. В той самий період в Криму поширюється будівництво перших медресе (мусульманських шкіл), руїни однієї з яких досі зберігаються на півострові.
У 1443 році відбувається заснування Кримського ханства, чий золотий вік триватиме аж до 1783 року. При цьому в 1475 році ханство перейде у статус васалітету Османської імперії, що не завадить його розвитку. Разом з подібним політичним рішенням позиції ісламу стали лише міцнішими, а султан виконував роль духовного лідера мусульман.
Саме у цей період іслам стає державною релігією та відбувається процес етногенези кримських татар, коли вони стають одним етнічним утворенням. Водночас іслам виконує роль цементу народу. Масово постають нові інститути – мечеті, медресе; створюється система єрархії служителів – муфтіїв, кадіаскерів (верховні судді з військових та релігійних питань), імамів, хатібів (духовник, що звершує п’ятничну молитву).
В період Золотого віку культура кримських татар сягає нових висот, створюється плеяда відомих вчених. Зокрема, на їхні наукові роботи посилаються провідні вчені Саудівської Аравії і до сих пір, цитуючи праці від XIV століття.
8 квітня 1783 року закінчилась Золота доба Кримського ханства і півострів приєднався до Російської імперії, а вже у 1802 році була заснована Таврійська губернія. Цей період життя Криму ознаменувався утисками кримських татар в економічній та релігійній сферах. Наслідком цього стали дві хвилі еміграції у періоди 1778-1785 рр. та 1859-1861 рр.
Разом з тим в 1794 році було створене Таврійське духовне управління мусульман як основний регулювальний орган.
Проте 19 століття вважається «чорним» для культури та науки кримських татар, коли вони переживали свій занепад. Цю ситуацію спробував змінити Ісмаїл Гапринський (1851-1914 рр.) зі своєї ідеєю розвитку кримських татар. На його думку, значних змін можна було досягти тільки через освіту, а тому він взявся за реформування цієї сфери та стверджував, що мусульмани мають стати прикладом для всіх інших.
Перша світова війна, а пізніше й революція створили нові умови для імперії та Криму. Цей період ознаменувався ще більшими проблемами для кримських татар й мусульман. В 1923 році було створене Народне управління справами мусульман Криму, муфтієм на той час став Ібраїм Гарні.
Основні проблеми стосувались фінансування мусульманських організацій, релігійна освіта при мечетях дозволялась лише з 14 років та за умови оплати батьками учнів. Окрім того, саме в цей період були замінені алфавіти – з арабського на латиницю, а пізніше й на кирилицю.
Представники влади постійно здійснювали тиск на віруючих через оподаткування релігійних громад. Пізніше почали закривати мечеті, разом з цим перестав існувати навчання імамів. До 1939 року курс на закриття мечетей дав свій результат: якщо у 18 столітті їх було 1600 на півострові, то перед Другою світовою їх було тільки 792.
Період німецької окупації Криму став неоднозначним для кримських татар. Саме в цей час були знову відкриті 50 мечетей, створені мусульманські комітети для посилення роботи, газети та журнали, театри тощо.
Результатом такого історичного повороту стала тотальна депортація кримських татар 18 травня 1944 року. В той час на півострові посилився тиск політики атеїзму, а рівень народної релігії перебував на рівні ритуалів.
Ознаками відродження ісламу стало відкриття духовних центрів, відновлення мусульманської спільноти, відбудова та відкриття мечетей, медресе, коранічних шкіл. Свою роль зіграв і фактор політичної мобілізації кримських татар та впровадженням ісламських норм у повсякденне життя.
«Офіційну» структуру ісламу в Криму представляють такі організації: Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) з 1992 року, яке нараховує більше 400 громад; Духовний центр мусульман Криму (2010 рік). «Неофіційний» іслам представлений салафітами, організацією Хізб ут-Тахрір та «Братами мусульманами».
Наразі працюють 323 мечеті (95 з них нові), вісім медресе, близько 80 коранічних (недільних) шкіл та мусульманські благодійні фонди. При цьому сприйняття самого ісламу лишається неоднозначним, хоча більшість ідентифікує себе як мусульман. Дані останніх досліджень свідчать про те, що лише 7,5% кримських татар здійснюють намаз 5 разів на день. Загалом ті, хто його здійснюють хоча б час від часу, складають 22,8%.
Переважна більшість мешканців сприймає іслам радше як культурну традицію (79,5%), а глибоко віруючими себе готові назвати 18% респондентів. Цікаво, що атеїстами себе можуть назвати тільки 0,5% кримських татар – таким чином, про секуляризацію тут не можна говорити. За словами Ельміри Муратової, загальний висновок полягає в тому, що люди лишаються віруючими, але не бачать виконання своєї віри у вигляді здійснення релігійних норм. Важливим чинником є також те, що на відміну від Російської Федерації українська влада фактично не втручалась у справи мусульман. Були тільки поодинокі спроби впливу на громади через паралельні структури, але без системності та жорстокості. Разом з тим, не було й якоїсь політики підтримки чи розвитку ісламу, а тому все залежало від самих релігійних громад.
Після анексії Криму Росією реалії змінились докорінно, підкреслює Ельміра Муратова. Як вона пригадує, першим станом був шок, на зміну якому прийшов страх та невпевненість. Типовими реаліями стали обшуки в мечетях та помешканнях кримських татар, перевірка літератури в медресе та мечетях на «екстремізм». При чому в квартирах та будинках обшуки не завершувались перевіркою лише літератури – невідомі нерідко цікавились на предмет наявності зброї та наркотиків.
Публічними подібні акції стали тільки з вересня, до цього вони робились приховано. Паралельно почався тиск на ДУМК разом з появою Таврійського муфтіяту, який одразу заявив претензію на істинне трактування ісламу. Окрім обшуків та тиску траплялись і випадки викрадення людей. В основному це були молоді кримські татари, деякі з яких були знайдені мертвими зі слідами тортур.
Меджліс став фактично недієздатним після депортації двох своїх лідерів. Ельміра Муратова пригадує, що весь той час кримські татари перебували ніби в паралельній реальності – здавалось, що це от-от має завершитись. На даний момент нова кримська влада оголосила про припинення будь-яких утисків чи перевірок до 1 січня. Зате з нового року мають повністю набути сили закони, що діють в РФ – а це зовсім невтішні прогнози для мусульман півострова.