Історична пам’ять чи юридичне право: баптисти на Волині вболівають за майбутнє старовинної кірхи

Руїни старої кірхи в районному центрі Рожище на Волині стали об’єктом суперечки між протестантами та православними. Храм збудували у ХІХ столітті баптисти, «совєти» — експропріювали і розташували в храмі виробничі цехи. На жаль, негаразди для кірхи не завершились і в часи Незалежності: приміщення переходить у приватні руки, далі використовується не за призначенням. А нині власник вирішує передати його православній єпархії. 

Розквіт протестантизму в Рожищі припадає на 70-80-ті роки XIX століття, до кінця якого в місті з населенням понад три з половиною тисячі жителів було зведено дві кірхи: лютеранську та баптистську. Від першої нині залишились лише згадки та декілька старих світлин. Від баптистської – понівечені стіни, адже в радянський час тут спочатку були казарми, а згодом розмістили вовняну фабрику «Динамо». Власне в мікрорайоні «Вовнянка» і досі, згадкою про радянське варварство й бездуховність, стоїть приміщення сплюндрованого храму. До його фасаду зробили п’ятиметову добудову, що змінила зовнішній вигляд споруди. А в середині, щоб збільшити цехові приміщення — перекриття. На другому поверсі видно: стрільчасті віконця біля підлоги – згадка про храм, в якому, зі слів місцевого пастора Вадима Бандури, свого часу чотири рази на день відбувались богослужіння, на кожне з яких збиралось чи не по тисячі людей.

Після зупинки вовняного виробництва, колишній храм декілька разів змінював власників. Нині це – ТзОВ «Вудленд Україна», лісопильне підприємство, керівником якого є Богдан Колісник, колишній очільник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, одним із співвласників – народний депутат Сергій Мартиняк. Наприкінці 2016-го року споруду передають Волинській єпархії УПЦ КП.

«Дім Божий має бути Домом Божим», — коментує ситуацію прес-секретар Волинської єпархії УПЦ КП Костянтин Марченко. «Власник приміщення – людина православна, тож і передав приміщення єпархії. Баптисти ані до нього, ані до єпархії щодо споруди ніколи не звертались. Єпархія має намір відновити приміщення наскільки це можливо, зараз шукаємо ініціативного священика, який би узявся за таку складну справу. Тут буде православний храм Преподобного Сергія Послушного».

Звісно, баптистська громада вважає неприйнятним таке рішення про майбутнє кірхи. Пастор баптистської громади районного центру Вадим Бандура наголошує: баптистська громада має намір боротись за пам’ятку, адже це — історична пам’ять. Тому звернулись з офіційною заявою від імені ГО «Громадська рада розвитку міста Рожища» до Рожищенської райдержадміністрації за підтримкою: аби посприяли в надані охоронного статусу споруді – пам’ятки архітектури. «Цей храм – один із найстаріших у Рожищі, тож йдеться не про боротьбу за майно, а про збереження історії та архітектури», — каже Вадим Бандура. «Маємо дуже добрі міжконфесійні взаємини в Рожищі. Про майбутнє кірхи я спілкувався із місцевим священиком УПЦ КП, протоєреєм Василем Шняком. Він сказав, що наявного храму прихожанам конфесії в Рожищі достатньо, тож для єпархії УПЦ КП не доцільно вкладати такі значні кошти в реконструкцію цього приміщення. Три місяці тому обіцяв поспілкуватись на цю тему із митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом, проте поки обіцянку не виконав. У наших намірах нас підтримують і громадські організації Рожища, і міська влада, і волинські історики».

Ініціативу надати кірсі нове життя виявляли члени ГО «Мій батьківський дім». Пропонували перетворити її на полікультурний центр і навіть зробили в Луцькому архітектурному бюро проект. Оскільки, вважає голова ГО, колишній голова Рожищенської райдержадміністрації Вадим Дулюк, реконструювати кірху до первісного вигляду неможливо, то тут можна було б розташувати конференц-зал для делегацій, класи для навчання дітей, а також на цокольному поверсі – хостел. Почали шукати можливість залучити грантові кошти для реалізації проекту. Такий центр для Рожищ був би дуже актуальним, адже у місто свого часу було полінаціональним: у ХІХ – на початку XX століття більшість населення становили не українці, а німці та євреї. Перших, колоністів, згодом чекала депортація, а євреїв – масові розстріли в період Другої світової. Згідно з архівними даними, в масових похованнях Рожища знайшли вічний спокій близько 3,5-4 тисяч юдеїв. Проживали на території Рожищенського району і чехи.

Вадим Дулюк наголошує: один із власників приміщення, народний депутат Сергій Мартиняк під час передвиборчого процесу у 2015-му році декларував свої наміри передати приміщення громадській організації «Мій батьківський дім». Чому так несподівано було прийнято інше рішення, він не розуміє. «Ми звертались до власників у 2015-му році з офіційним листом, адже була попередня домовленість. Громадську організацію створювали спеціально для того, щоб займатись кірхою».

Зрештою, юридичних підстав претендувати на споруду ані громада баптистів, ані громадська організація не мають. На все потрібна добра воля і розуміння необхідності зберегти історію – як від власників, так і від Волинської єпархії УПЦ КП. «Боротись треба. Спільні дії громадських організацій, істориків, релігійних громад, міської ради, звернення до єпископів, які б говорили про це з керівництвом УПЦ КП на найвищому рівні, ймовірно, будуть дієвими. Міська влада Рожища нас підтримує, тож, можливо, єпархія УПЦ КП погодиться отримати ділянку землі в місті: за такого стану споруди, безумовно, дешевше і простіше збудувати новий храм».

Пастор Вадим Бандура наголошує і на тому, що, безперечно, облаштування кірхи під православну церкву призведе до остаточної втрати автентичної архітектури, адже православний обряд передбачає певні особливості архітектури, внутрішнього оздоблення. Відповідно, як наслідок – і втрата історичної пам’яті. «Саме повага до історії змушує нас надавати резонансу цим подіям. Маємо свій великий молитовний дім у Рожищі, облаштування якого нещодавно завершили, тож громада вболіває не за ще одне приміщення, а за збереження пам’яті про минуле. Однак події останніх місяців змушують нас замислитись: а чи це не спроба остаточно стерти історію? Я – прихильник мирного способу вирішення питання. Думаю, що нам вдасться дійти згоди і порозуміння».

Лариса Андрійчук