Історична відповідальність в часи випробувань: етика Бонгьоффера в умовах Третього Рейху

«Великий маскарад зла зруйнував наші етичні концепції» (Дітрих Бонгьоффер)[1]

«Майже весь світ виступив із звинуваченням проти Німеччини і проти німців» (Карл Ясперс)[2]

Нагадаю, що в 2012 російське видавництво Ексмо разом з Книгоношою вже публікували цю книгу російською мовою. Я в свою чергу, на замовлення видавництва, писав рецензію «Нескорений пастор: від сповіді до супротиву».

Кажуть, що відомий німецький мислитель Мартин Гайдеґер якось почав одну зі своїх лекцій по Аристотелю такими словами: «Аристотель народився, працював та помер. Тепер давайте розглянемо його ідеї». Цим самим він намагався сказати, що біографія того чи іншого інтелектуала не має відношення до його філософії. Тому, хто бажає зрозуміти автора, потрібно вивчати лише його теорії, тези, сентенції. Шукати ключ до творчості автора в його біографії, на думку Гайдеґера, не принесе бажаних результатів. Чому, коли перед нами лежить біографія Дітріха Бонгьоффера, я згадую Мартіна Гайдеґера? Мабуть тому, щоб відштовхуючись від протилежного (життєвого) досвіду (Гайдеґера), показати ким був німецький пастор (Бонгьоффер), про якого йде мова в книзі. Отже, декілька слів про Гайдеґера.

Не так давно російськомовний читач отримав переклад так званих «Чорних зошитів»[4] Гайдеґера, які містяться в 94-96 томах зібрання робіт автора. В них, зокрема, можна знайти, його соціал-демократичні погляди та антисемітські висловлювання в часи фрайбургського ректорства філософа в 1933-1934. Цікавим є те, що за заповітом Гайдеґера ці зошити, які на справді були чимось на кшталт філософських щоденників, мали бути опубліковані тільки після завершення публікації всіх його творів. Саме тому, зошити були опубліковані лише через сорок років після смерті автора і стали сенсацією в інтелектуальному світі. Восени 1932 року, Гайдеґер писав так: «Націонал-соціалізм може займати дуже гарно виокремленні позиції і тим самим сприяти формуванню нового базового відношення до Буття»[5], «колосальним досвідом і щастям є те, що фюрер пробудив нову дійсність, що додала нашому мисленню правильний напрямок і ударну міць»[6]. «Потрібно включатися», — писав в цей період Гайдеґер до Ясперса, маючи на увазі рішення про приєднання до націонал-соціалістської реальності[7].

Про що це говорить? Мабуть про те, що можна бути генієм в сфері філософської рефлексії, але, в той самий момент триматися злочинних політичних суджень і підтримувати режим, який в майбутньому буде засуджений за масові злочини проти людства. Так наприклад, Мірча Еліаде писав на захист фашистської організації «Залізна Гвардія» (рум. Garda de Fier). Карл Густав Юнг з 1933 по 1939 рік видавав «Журнал по психотерапії та суміжних областях» («Zentralblatt für Psychotherapie und ihre Grenzgebiete»), який підтримував національну і внутрішню політику нацистів по очищенню раси, а цитати з «Mein Kampf» стали обов'язковим прологом до будь-якої публікації. Після поразки Гітлера, підтримка нацизму, багатьма, пояснювалася вимогами часу. До речі, Юнг ніколи не був засуджений за свою діяльність і на відміну від Гайдеґера не був відсторонений від викладання в університеті (з 1946 по 1950 рік). Сучасні критики Гайдеґера приходять до висновку, що, якщо його політична думка була помилковою, то помилковим було і його філософське мислення. Гайдеґер позиціонував себе мислителем, який вірно прочитав голос буття, але в сфері політичного, він оступається. Його соціал-демократичне минуле відгукується йому, а всі наступні покоління будуть постійно робити вибір між Гайдеґером екзистенціалістом та Гайдеґером антисемітом.

Повернемося до біографії Бонгьоффера, подивимося на його життя. Про Бонгьоффера не можна сказати так, як Гайдеґер сказав про Аристотеля. Представник німецької теології відомий нам навіть не стільки по своїм текстам (ідеям), скільки по своїм вчинкам. Хто сьогодні може докладно розповісти про безрелігійне християнство Бонгьоффера, хто зможе пояснити його думки про світ, що подорослішав, в якому діє принцип “etsi deus non daretur” (навіть якщо Бог не існує). А ось про його протистояння Гітлеру пам’ятають всі. Його останні слова «ось і кінець, який стане для мене початком життя»[8], цитують навіть ті, хто ніколи не відкривав «Ціну учнівства»[9] або «Супротив та покірність».

Як і Гайдеґер, Бонгьоффер не тікав з Німеччини. В розділі «Велике рішення»[10] Метаксас описує вибір, який приймає молодий лютеранський пастор після місячного перебування в Нью-Йорку, а саме — повернутися до Берліну, щоб розділити трагічну долю свого народу. «Хіба не настав час відмовитися служити уряду, який вів країну просто до війни?»[11] Гайдеґер міцно тримався за свій партійний квиток за номером 312589, який дозволяв йому бути ректором Фрайбургського університету. Бонгьоффер завжди був учасником антигітлеровської змови[12]. Він давно знав, що його можуть заарештувати, а може й убити, але змирився зі своєю долею[13]. Цей молодий німецький пастор вважав, що поклик теолога не тільки в тому, щоб віддати свій розум Богу, Творець вимагає всього нашого тіла. «Треба пожертвувати собою заради Божих цілей, навіть якщо це може призвести до моральної помилки»[14]. Між «етикою відповідальності» та «етикою переконань», що лежать в основі головних вимог до інтелектуалів за Максом Вебером[15], Бонгьоффер обирає етику відповідальності. Жодна етика в світі, пише Вебер, не обходить той факт, що досягнення «благих» цілей в безлічі випадків пов'язано з необхідністю змиритися з використанням морально сумнівних або щонайменше небезпечних засобів, і з можливістю або навіть ймовірністю бридких побічних наслідків; і жодна етика у світі не може сказати: коли і в якому обсязі етично позитивна мета «освячує» етично небезпечні засоби[16]. В своїй другій (пост-докторській) дисертації під назвою «Буття та дія» (Akt und Sein), яку Бонгьоффер пише в 1929-1930 роках, він зауважує, що тема співвідношення буття та дії є найактуальнішою для його сучасників. На початку першого розділу він наводить список авторів, які займаються цією проблематикою. Серед них є і Гайдеґер. Останній був вже відомий своєю роботою «Буття та час» (1927) в якій проводить онтологічно-феноменологічний аналіз «Dasein» в екзистенціний термінах[17].

Бонгьоффер ніколи не був просто кабінетною людиною. Він не розглядав вірування як богословські абстракції, які ніяк не пов'язані з проблемами реального світу[18]. Він навіть визначав християнське життя, як активну дію»[19] його «віра збігалася з думками, а справи з вірою», а сам він був «людиною, яка здавалася іншим цілісною; людиною, які знає, у що вірить, і робить те, у що вірить»[20]. В путівнику по Бонгьофферу Джоел Лоуренс (Joel Lawrence) пише про вибір, з яким зіштовхнувся цей німецький пастор. Вибір полягав у наступній дилемі — як можна слідувати за Христом в часи правління одного з найбільш брутальних політичних режимів людської історії? Що значить слово «етика» в таку епоху? Як зрозуміти, що значить жити етично в часи, коли правильне називається не правильним, а не правильне – правильним?[21] Свою книжку по етиці, Бонгьоффер починає з того, що вказує на основне питання етики. Це питання полягає не в тому, «як я можу стати добрим?» або «як я можу вчиняти добре?», а в абсолютно іншому – «в чому є воля Божа?»[22] Це питання веде до підходу в етиці, де основними є не принципи та закони, а саме принципи відповідальності за інших людей. Відповідальне життя для Бонгьоффера – це життя у відповідності до оточуючої тебе дійсності[23] Нескінченне занурення в себе та рефлексія, яка притаманна діалектичній теології, здавалась йому недоречним в епоху тотальної кризи, яка поставила під сумнів весь хід людської історії та її глибинні моральні засади[24]. В 1933 році він виступає на радіо з темою «Вождь і людина молодого покоління» в якій декларує: «Якщо вождь перетворюється на ідола, він стає звідником та злочинно впливає на тих, хто йде за ним»[25]. Це призвело до заборони на публічні виступи. В 1936 році нацистська влада позбавила Бонгьоффера права на викладання в університеті, звільнивши його. В 1939 році – він людина без «визначеного роду діяльності», яка не може легально виступати, друкуватися та викладати[26]. Відповідальність, напише Бонгьоффер в начерках до своєї майбутньої «Етики» (яка так і залишилась незакінченою), існує лише в доскональній віддачі власного життя іншим людям. Лише самовіддана людина живе відповідально, і лише самовіддана — живе[27].

Отже, читаючи біографію Бонгьоффера, кожен нехай сам робить висновок відносно того чи пов’язані моральні вчинки того чи іншого філософа (як і теолога) з його інтелектуальною діяльність. Французький філософ Жан Франсуа Ліотар в своїй роботі «Гайдеґер та євреї», зауважує , що найбільшою проблемою фрайбургзького ректора була не підтримка націонал-соціалізму, а мовчання відносно знищення євреїв[28]. Я не буду тут давати оцінку відомій тезі про Гайдеґера: «якщо великий філософ, то не нацист, якщо нацист, не великий філософ»[29], але все ж таки закінчу питанням, на яке потрібно постійно давати собі відповідь — а чи дійсно велика думка може піти на зустріч великому злочину? Ліотар каже, що не потрібно змішувати, поєднуючи в одне ціле думку Гайдеґера з його «політичними» діями, а також з тим суспільно-історичним контекстом, в якому вона розвивалася. Тут можна припустити, що будь яка думка виходить за межі своїх контекстів[30].

Але що ми не думали, давайте пам’ятати те, як мислив Бонгьоффер — не просто десь там, а саме посеред нашого життя ставиться і вирішується питання про благо[31]. Хто встоїть?, — пише він. «Не той, чия остання інстанція — розум, принципи, совість, свобода і порядність, а той, хто готовий всім цим пожертвувати, коли він, зберігаючи віру і спираючись тільки на зв'язок з Богом, чує поклик до справи, відповідально прислуховується до нього. Це той, кому властива відповідальність, і чиє життя — відповідь на питання і поклик Бога. Саме головне питання, яке ставить Бонгьоффер своїм життям — де ж сьогодні, ці люди?[32]

[1] Дитрих Бонхёффер. Сопротивление и покорность. М.: Прогресс, 1994. – С. 27.

[2] Карл Ясперс. Вопрос о виновности. О политической ответственности Германии. М.: Прогресс, 1990. - С. 15.

[3] Ерік Метаксас. Бонгьоффер: пастор, мученик, пророк, змовник – праведник проти Третього Рейху. К.: Книгоноша, 2016.

[4] Мартин Хайдеггер. Размышления II-VI. Черные тетради 1931-1938. М.: ИИГ, 2016.

[5] Там само, – С. 214.

[6] Там само, – С. 125.

[7] Мартин Хайдеггер; Карл Ясперс. Переписка. 1920-1963. М.: Ad Marginem, 2001. – C. 346.

[8] Метаксас, – С. 523.

[9] Дитрих Бонхёффер. Хождение вслед. М.: РГГУ, 2002.

[10] Метаксас, – 322-346 с.

[11] Там само, – С. 325.

[12] Там само. – С. 320.

[13] Там само. – С. 422.

[14] Там само. – С. 444.

[15] Макс Вебер, Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990, - С. 696.

[16] Там само, - С. 667.

[17] Dietrich Bonhoeffer. Act and Being (Dietrich Bonhoeffer Works, Vol. 2). Minneapolis: Fortress Press, 1996. - P. 27.

[18] Метаксас, – С. 65.

[19] Там само. – С. 443.

[20] Там само. – С. 282.

[21] Joel Lawrence. Bonhoeffer. A guide for the Perplexed. NY.:T&T Clark International, 2010 – P. 86.

[22] Дитрих Бонхеффер. Этика. М.: ББИ, 2013. С. 17.

[23] С.А. Исаев. Теология смерти. Очерки протестантського модернизма. М.: ИПЛ, 1991.- С. 200

[24] Там же – С. 203.

[25] Дитрих Бонхоффер. Сопротивление и покорность. От Лютера до Вайцзеккера. Великие протестантские мыслители Германии. Очерки. 221-235 // М.: Раритет, 1994. – С. 222.

[26] Там само.

[27] Бонхоффер. Этика. – С. 263.

[28] Жан Франсуа Лиотар. Хайдеггер и «евреи». СПб.: Аксиома, 2001- С. 14.

[29] Там само. – С. 82.

[30] Там само. – С. 88.

[31] Дитрих Бонхоффер. Этика. М.: ББИ, 2013. – С. 250

[32] Бонхоффер Сопротивление и покорность. – С. 29.