Історія друга: «Мішіґене Макс»
Річ у тім, що Костельник поставив перед собою неможливі на той час завдання – сформувати самостійний напрям філософської і богословської думки Галичини. З позиції місцевих галичан це виглядало великим зухвальством людини, яка прибула в королівське місто Львів із забутого Богом і людьми закапелка Австро-Угорської монархії.
Львів’яни й гадки не мають, що в їхньому місті перед Другою світовою війною проживала людина справді наділена тими можливостями, що їх радянські журналісти й науковці приписували Вольфу Мессінґу. Історію галицького єврея Макса Шлосера залишив нам Гавриїл Костельник у рукописі праці «Матеріалізм».
Перш ніж оповісти трагічну історію Макса Шлосера, кілька слів про о. Костельника – одну з найсуперечливіших постатей довоєнного Львова і Греко-католицької церкви. Гавриїл Костельник народився у Руському Керестурі – загубленому серед рівнин автономного краю Воєводина (Сербія) селищі, де досі компактно проживають «русини», переселенці із східних теренів Словаччини та Закарпаття. Закінчивши ґімназію у Заґребі (Хорватія) та перший курс Філософського факультету Заґребського університету, Гавриїл Костельник продовжує навчання у Львівській духовній семінарії св. Духа, 1910 р. захищає докторську дисертацію з філософії у Фрібурґському університеті (Швейцарія).
На фото зроблено напис рукою Гавриїла Котельника
На його неабиякі здібності одразу звернув увагу митрополит Андрей Шептицький. Костельник дуже довго звикав до галицького середовища, з пересторогою його сприймало й духовенство. Річ у тім, що Костельник поставив перед собою неможливі на той час завдання – сформувати самостійний напрям філософської і богословської думки Галичини. З позиції місцевих галичан це виглядало великим зухвальством людини, яка прибула в королівське місто Львів із забутого Богом і людьми закапелка Австро-Угорської монархії. Ще більші перестороги, передусім церковної влади, викликали зацікавлення Костельника різними парапсихологічними явищами: «появи духів у Бродах», дослідження феноменів стигматизації у Євстахії Бохняк та Насті Волошин. За допомогою видимих фактів містичного й парапсихологічного характеру Гавриїл Костельник прагнув за всяку ціну довести необґрунтованість матеріалістичного світогляду.
Костельник в оточенні викладачів і студентів Львівської Духовної Семінарії, 1930 р.
Не дивина, що і в наші дні Костельник почав «обростати» різними легендами про особливі містичні дари. В 2004 році серйозний часопис покійного Сашка Кривенка «Політика і культура» опублікував абсолютно несерйозну статтю Лади Фокс (швидше за все це псевдо) про Г. Костельника «Корисна хвороба духу. Як священик намагався розібратись у потойбічних «дивах» цьогобічного світу», в якій спостерігаємо ідентичний сценарій містифікації особи, що й у випадку Вольфа Мессінґа. Чи не з малечку Костельник володіє надприродним даром – бачить наскрізь людину. Лада Фокс зазначає, що батьків Костельника це не дивувало, бо майже всі мешканці Керестура володіли надприродними здібностями, яких навчалися у православних монастирях сербської Шамбали.
Поява таких фантастичних трактувань особи Костельника ніскілечки не дивує, адже після участі Гавриїла Костельника у сумнозвісних подіях «Львівського псевдособору 1946» та його трагічної загибелі перед храмом Преображення Господнього 1948 року науковці, не кажучи вже про церкву, від Костельника наче відсахнулись. Проте залишились невирішені ним питання, що за браком фахової літератури стають доброю поживою для всіляких «шукачів потойбіччя».
Бажання назбирати максимальну кількість наочних свідчень існування невидимого духовного світу вивели Костельника на особу Макса Шлосера. Праця «Матеріалізм» на сьогодні - чи не єдине джерело інформації про останнього. Костельник закінчив її писати 1945 року, а перша публікація у збірнику його вибраних творів «Ultra posse» датована 2008 роком (Ужгород). Як повідомляє Костельник, Макс Шлосер походив із Жовкви, де всі його знали. На момент знайомства із Костельником (1937 р.) Шлосеру було приблизно 27 років. Цього ж року о. Гавриїл його охрестив, давши на хрещенні ім’я Михаїл. Шлосер сам звернувся з проханням про хрещення після двох видінь, в яких бачив відкрите небо і Христа.
Костельник вважав Шлосера незвичайним медіумом, для якого відгадування чужих тайн «не була ніяка трудність». Однак він не читав чужих думок, вважає Костельник, радше «попадав духом на таємні зв’язки речей». Тяжчі речі розгадував, пишучи на папері якісь незрозумілі ієрогліфи, іноді впадав у транс. Його медіумічні здібності зростали під час посту і молитви, особливо в молитовному зібрання великої кількості людей. Під час процесії на Богоявлення Шлосер ставав наче сам не свій, виявляючи тайни багатьох, за що його у Львові прозвали «мішіґене Макс» (несповна розуму).
Освіту Макс Шлосер здобув мінімальну, закінчив так звану народну школу. Володів польською, німецькою й українською мовами, але не чисто. Знань з історії та географії не мав жодних, що для Костельника було дуже важливим чинником підтвердження його надзвичайних здібностей. В одному із експериментів о. Гавриїл подав Максу пляшечку води з Люрду і попросив відгадати її походження. Потримавши якийсь час пляшечку в долонях, Шлосер повідомив, що вода чудотворна і попросив Костельника пояснити: що таке Люрд?
Іншим разом о. Гавриїл попросив у Макса визначити приблизний вік скаменілої мушлі, котру знайшов в горах поруч із м. Пожеґа (Хорватія). Костельник визначав вік мушлі не більше 5000 років, тобто Пожеський гірський масив був ровесником Карпат. Шлосер одразу відповів, що число дуже велике і він не вміє до стількох лічити, окрім того, у нього перед очима стали якісь страшні морські потвори і, налякавшись, навідріз відмовився брати мушлю знову до рук. Лише після довгого заспокоювання та запевнення, що цей експеримент важливий для науки (після цієї фрази Шлосер зазвичай ставав поступливішим), він погодився визначити вік мушлі: «Вона має 83.225.000 років!». Костельник був вражений, адже це була мезозойська доба і приблизний вік Альпійських гір, що виявилось правильнішим.
Костельник досліджував Шлосера впродовж трьох років, часами Макс засиджувався цілими днями. Про надприродні здібності Макса знали навіть діти Костельника і використовували можливість, аби й собі «поекспериментувати». Одного разу, сидячи за обідом, один із синів о. Гавриїла навмисне подав Шлосеру старого ручного годинника, якого покійний тесть Костельника успадкував від свого брата – начальника суду в м. Тузла (Боснія). Останній свого часу засудив до смертної кари повішанням сербського розбійника, вчинивши попередньо все можливе, аби оминути смертний вирок. За це перед стратою сербський розбійник подарував свого годинника судді – стрийкові дружини о. Гавриїла. Взявши до рук годинника, Шлосер почав жестами показувати, що попередній власник годинника вже помер, а відтак, наче обпечений відкинув його від себе, впав на підлогу і заштивнів, демонструючи тілом муки людини під час повішання. Прийшовши до себе, запитав у Костельника: «Що означає: я рекох?». Костельник, не приховуючи здивування пояснив, що це сербською мовою означає «я сказав».
За свідченням Костельника, Шлосер лише одним доторком до зворотної сторони обкладинки книги (тобто не бачачи її назви) міг визначати її мову і розповісти зміст окремої сторінки. Проте стиґматичку Настю Волошин Макс боявся і на початках навіть усіляко уникав. Якось Костельник показав Шлосеру щойно вишитий Настею епітрахіль (елемент літургійного одягу священика). Шлосер зненацька почав йойкати, наче від страшного болю, і додав: «Це Настя вишила… Її терпіння перейшли на мене».
Такі от фантастичні факти описав Гавриїл Костельник у праці «Матеріалізм». Чи можна цьому довіряти? У всякому випадку, на це є більше підстав, аніж вірити «стряпні» радянських журналістів. Доля Шлосера, зрештою як і Костельника, склалася трагічно. Під час німецької окупації він потрапив до нацистського концтабору на Янівському передмісті. Зусилля Костельника визволити його із катівні не дали жодного результату: 1943 року Макса Шлосера разом із багатьма львівськими євреями було страчено. Незадовго до смерті Макс надіслав Костельнику два листи, в яких повідомляв, що спокійно і радісно чекає на смерть.
Нарада представників всіх помісних православних церков до 500-літнього ювілею РПЦ. Москва, 1948 р.
Історія Макса Шлосера – лише одна із численних таємниць, які зберігали рукописи Костельника. Окрім практичної парапсихології, Костельник серйозно займався логікою, його особа є важливою ланкою у дослідженні участі українських філософів у Львівсько-Варшавській школі аналітичної філософії та в «Русі філософічному». Іронія долі в тому, що більша частина цінних рукописів Костельника десятиліттями порохом припадала в приватній збірці Андрія Савицького на вул. Січових стрільців, тобто під носом Львівського Національного Університету ім. Івана Франка. У 2007 році автор цих рядків мав розмову з ректором університету Іваном Вакарчуком у присутності проректорів щодо потреби порятунку рукописної спадщини Костельника. Ректор попросив підготувати план відкритих лекцій для висвітлення змісту рукописів на предмет їхньої наукової цінності. Тим часом професор філософського факультету цього ж університету Пашук відхилив можливість проведення таких лекцій, мотивуючи, що у Львівському університеті вже все про Костельника знають і нічого нового про нього сказати не можна. У листопаді 2007 Андрій Савицький помер, а рукописна спадщина Костельника, що мала великий шанс опинитись у відділі рукописів Львівського університету, швидше всього вже у Москві або знищена.. Цікаво, що мав на увазі Михайло Булгаков, коли казав: «Рукописи не горять»?
Фотографії надані автором та взяті зі сайту Львівської єпархії УПЦ МП
Олег ГІРНИК
