Кам’яна могила: слідами однієї сенсації

Сенсаційна доповідь, нещодавно зроблена московським ученим Анатолієм Кифишиним в Інституті археології Російської академії наук, викликала, з одного боку, інтерес, а з другого — жорстку критику фахівців. Він оголосив, що йому вдалося встановити ідентичність розписів двох найдавніших з відомих на нашій планеті святилищ — Кам’яної Могили під Мелітополем та Чатал Хююк у Малій Азії. Більше того, доповідач стверджував, що ці розписи є не декоративними орнаментами, які датуються VI-V тисячоліттями до н. е., а найдавнішими на землі текстами, записаними за 2 тисячоліття до появи шумерського клинопису. За твердженням А. Кифишина, йому вдалося дешифрувати близько 40 з 60 написів та ідентифікувати їх як протошумерське письмо. Вчений вважає, що ці тексти є «канонічними», тобто являють собою найдавнішу з усіх відомих «кам’яних» Біблій. І оповідають вони про верховні божества протошумерського та шумерського пантеону — Ану, Енліле та Інанне. Отже, висновує А. Кифишин, навколо Чорного та Азовського морів існувала протошумерська — найдавніша цивілізація з «єдиним інформаційним простором «, культурою, віруваннями. Свою думку з приводу цієї «сенсації» на прохання редакції журналу висловлює відомий український археолог, дослідник Кам’яної Могили, завідувач відділу енеоліту — бронзового віку Інституту археології НАН України Віталій ОТРОЩЕНКО.

Коли я вперше побачив це степове диво, воно видалося мені позаторічною скирдою розворошеної соломи — посірілої іззовні й ще жовтавої зсередини. Її таємничою величчю проймаєшся зблизька, діставшись лабіринтів розламів та гротів, заповзаючи з ризиком для життя під навислі карнизи масивних брил пісковику. Лише так — знизу — можна розгледіти на них незрозумілі знаки тисячоліть.

ФЕНОМЕН ПРИРОДИ

Мільйони років тому Азово-Чорноморська низовина була дном так званого Сарматського моря. На одній з його ділянок з’явилася піщана мілина, на маківці якої упродовж тривалих геологічних процесів утворився пагорб. З плином тисячоліть він став мисом, островом, порогом недовгої, але широкої й могутньої ріки Прамолочної. Вода, сонце й вітер розкололи колись монолітний пагорб на тисячі брил пісковику, які «розсунулись» на піщаній подушці, частково занурившись у пісок.

Висота сучасного пагорба — до 12 м над рівнем долини ріки Молочної, площа — близько 3 га. Здалеку він нагадує острів, дещо видовжений з півночі на південь.

З геологічної точки зору цей пагорб не має аналогів в Україні, а дехто з дослідників вважає, що загалом у світі немає подібного витвору природи. Він різниться і від вапнякових виходів корінного правого берега Молочної, і від гранітних порід Українського кристалічного щита. Унікальність цього кам’яного острова серед неозорих степів Над-азов’я помітили ще люди, які понад 10 тисяч років тому, за пізнього кам’яного віку — верхнього палеоліту заселили долину Молочної.

ВІДКРИТТЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Кам’яна Могила хоч і знаходиться серед Дикого Поля, проте розміщена неподалік давнього шляху з Наддніпров’я до Криму. Нині тут пролягла відома автомагістраль Москва-Сімферополь. Якщо їхати з півночі, то перед Мелітополем слід звернути ліворуч, до с. Терпіння, поблизу якого, у заплаві правого берега Молочної, й височить стародавнє святилище.

Перші письмові згадки про цю археологічну пам’ятку сягають XVIII ст. 1793 р. Кам’яна Могила була позначена на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Перший її науковий опис належить російському етнографу і статистику, академіку Петербурзької АН П. Кеппену (1793-1864). Реєструючи старожитності Північного Причорномор’я, він згадує про «бугор», названий місцевими жителями Кам’яною Могилою, та про загадкові написи, що їх бачили хлопчики-пастушки в одному з гротів.

Наприкінці XIX ст. відомий російський археолог, дослідник степових курганів професор М. Веселовський (1848-1918) обстежив гроти Кам’яної Могили й виявив кілька давніх малюнків. У 30-і pp. XX ст. співробітники Мелітопольського історико-краєзнавчого музею почали регулярні обстеження пам’ятки. Очолив їх роботу відомий український археолог В. Даниленко (1913-1982). Саме він виявив найдавніший (пізньопалеолітичний) пласт малюнків — грот Чуринг та печеру Чаклуна, зображення мамонтів. У 40-і та 70-і pp. В. Даниленко не раз повертався до розкопок Кам’яної Могили та розміщеного біля неї багатошарового поселення. Уже посмертно, у 1986 p., вийшла друком його монографія «Кам’яна Могила».

У 1936 і 1938 pp. пам’ятку досліджував відомий російський археолог О. Бадер (1903-1980). Він повторно виявив і замалював зображення, бачені ще М. Веселовським у гроті Бика. У 50-і pp. систематичні розкопки та фіксування малюнків Кам’яної Могили здійснив корифей української археології М. Рудинський (1887-1958). Він належав до плеяди діячів українського відродження, був репресований і лише після війни повернувся із заслання. Над Кам’яною Могилою в той час нависла загроза знищення: через її вершину мала пройти гребля Мелітопольської ГЕС. По смерті Сталіна реалізацію цього божевільного проекту припинили. Результати досліджень М. Рудинського у 1961 р. було опубліковано в монографії «Кам’яна Могила», виданій посмертно зусиллями його учня В. Гладиліна.

Останній етап досліджень Кам’яної Могили пов’язаний з ім’ям Б. Михайлова, який з 1986 р. очолює Державний історико-археологічний музей-заповідник «Кам’яна Могила». 1994 р. вийшла друком його монографія «Петроглифы Каменной Могилы на Украине (семантика, хронология, интерпретация)».

Сучасна археологічна наука розглядає Кам’яну Могилу як унікальну і найвидатнішу пам’ятку первісного образотворчого мистецтва в Україні, досить добре досліджену фахівцями-археологами, що відображено в десятках наукових звітів, статей, путівників та у трьох монографіях.

ЛЕГЕНДАРНЕ МИНУЛЕ

Опис пам’ятки майже завжди починається з легенд, пов’язаних з її виникненням. За однією з них, Кам’яна гора виросла на місці двобою богатирів, які закидали один одного велетенськими кам’яними брилами. За іншою — її створив Багур (богатир), який за велінням Аллаха вибудував цю гору, але, нещільно уклавши каміння, застряг у щілині й був привалений принесеною ним же брилою. Отож Кам’яна гора залишилась у ногайському фольклорі як могила велетня Багура. Українське населення краю також сприйняло ногайську легендарну традицію й побоювалось цього пагорбу, часто називаючи його Чортовою горою.

Словом, мешканці долини Молочної віддавна виокремлювали цю пам’ятку із степового ландшафту. Про неї складали легенди, її сприймали як могилу героя чи пращуpa, перетворюючи тим самим на святилище відкритого типу. Паломництво до Кам’яної Могили триває від появи людей в українському степу 12-14 тисяч років тому до наших днів, коли біля прадавнього святилища справляють весілля, народини, проводи до армії тощо.

ІСТОРИЧНІ МАЛЮНКИ

Стародавні люди, здійснюючи тут певні ритуали, лишали на стінах і стелях печер та гротів малюнки. Їх аналіз дає змогу окреслити головні віхи функціонування кам’яномогильських святилищ. Зазначу, що в датуванні цих малюнків багато спірного й невизначеного. Часто найавторитетніші фахівці не можуть дійти згоди щодо датування того чи іншого комплексу малюнків. Проте загальна лінія розвитку давнього образотворчого мистецтва виявлена доволі чітко.

Пошукам найдавнішого археологічного пласту особливу увагу приділив В. Даниленко. Він виявив зображення тварин, на яких полювали мисливці кам’яного віку — мамонтів, бізонів, носорогів та інших травоїдних і хижих звірів. Ці гравірування відображають добу відтворного мисливського господарства верхнього палеоліту та мезоліту. Крім наскельних зображень, дослідник виявив численні гравіровані плитки та рибоподібні заокруглені камені-чуринги. Поверхня більшості з них теж вкрита гравірованими малюнками. Особливу увагу привертають зображення тварин та жінки-матері, виконані у традиціях верхньопалеолітичного мистецтва. Датуються ці найдавніші мистецькі зразки пізньою фазою давнього кам’яного віку (палеоліту) чи серединою кам’яного віку (мезоліту), тобто в межах XII-VII тис. до н.е.

Перехід до відтворних форм господарювання (скотарства та землеробства), який відбувався на півдні України у VI-V тис. до н. е., істотно позначився на тематиці наскельних малюнків. Провідним об’єктом зображень стає приручений бик та шаман-чаклун. Найяскравіше ця тема репрезентована в печерному святилищі — гроті Бика. Зображення виконані в техниці заглибленого, «негативного» рельєфу, з елементами підфарбовування. Цей нео-енеолітичний пласт зображень може бути датований V-IV тис. до н. е.

Доба ранньої та середньої бронзи (ІІІ — початок II тис. до н. е.) представлена так званими «бичачими» плитами із зображеннями запряжених у вози та волокуші биків. То були часи запровадження колісного транспорту — неповоротких гарб на дискових суцільнодерев’яних колесах. Як бачимо, з плином часу тема прирученого бика переходить у тему запряженого бика, а точніше — вола. Інша провідна тема доби — гравіровані малюнки людської стопи, взутої чи босої, одиничної чи в парі. Ці сюжети мають численні аналогії у мистецтві давніх індоєвропейців взагалі та індоіранських племен зокрема. «Брили слідів» утворювали окремий вівтарний комплекс, так само, як і «плити биків».

Пізній комплекс пам’яток первісного мистецтва зосереджений на так званих «кінських плитах», які утворюють окреме скупчення — рештки ритуальної споруди. Провідна тема цього періоду (XVII-X ст. до н. е.) — зображення коней, солярних знаків-коліс зі шпицями та засобів пересування. Мені свого часу пощастило визначити на кінській плиті № 27 профільне зображення колісниці мікенського типу. Це визначення було підтримане іншими науковцями.

Подальші історичні епохи представлені в Кам’яній Могилі лише окремими знаками, написами, сюжетами, іноді вклиненими в контекст більш ранніх зображень. Отже, із завершенням бронзового віку комплексне використання пам’ятки як стаціонарного святилища припиняється, хоча острах і повага до неї збереглися аж до новітніх часів.

СПАЛАХ АЖІОТАЖНОГО ІНТЕРЕСУ

Соціально-політичні потрясіння 90-х pp., наближення кінця II тис. н. е. порушили рутинно-академічний процес вивчення Кам’яної Могили та, хвала Богові, не зупинили його. Несподівано шпальти газет зарясніли сенсаційними заголовками: «Самый древний текст на Земле» («Независимая газета», 14.05.1996 р.); «На территории Украины найдена колыбель шумерской цивилизации» («Всеукраинские ведомости», 28.09.1996 р.) тощо. Знахідка чергової «колиски цивілізації» в Україні викликала в наукових колах хіба що подив. Археологічних підстав для таких тверджень немає жодних. Не дає їх і Кам’яна Могила, хоч саме ця пам’ятка проголошується колискою шумерської цивілізації.

Кілька слів про Шумер, щоб читач краще зрозумів, про що йде мова. Так називається історична область на півдні Месопотамії, де на початку III тис. до н. е. зародилася перша у світі цивілізація. Паралельно цивілізаційні процеси відбувались у долинах Нілу, Інду та Хуанхе. Творенню первинних цивілізацій сприяли теплий клімат, родючі намули річкових долин, іригаційні споруди. Це забезпечувало розвиток високопродуктивного землеробства — зі збиранням двох урожаїв за рік. Поза цими осередками, зокрема на теренах Європи, тривав розвиток праісторичного первісного суспільства.

Є три базові ознаки цивілізації: наявність міст, писемності та гончарського круга. У сукупності вони й визначають ті якісні зміни, що відбулися в суспільстві при переході до історичної доби. У Надазов’ї, де розміщена Кам’яна Могила, перелічені ознаки в IV тис. до н. е. відсутні, що й знімає питання про гіпотетичну «колиску шумерської цивілізації».

Іншої думки дотримується кандидат історичних наук А. Кифишин з Москви. Він рішуче оголосив, що малюнки Кам’яної Могили є не творами давнього мистецтва, а текстами, які можуть бути прочитані шумерською мовою. Написані ж вони ще в дошумерську добу — «від середини VII до середини III тис. до н. е.». До сенсаційних статей про відкриття А. Кифишина додаються репродукції зображень з двох плит Кам’яної Могили; текстівка повідомляє: «Вот она – самая древняя в мире протошумерская письменность». Пробачте, але за археологічними відповідностями плита слідів № 34 а та кінська плита № 25 датуються (відповідно) кінцем III та серединою II тис. до н. е., тобто вже післяшумерським часом. На кінській плиті зображено вершника на коні — мотив, що увійшов до сюжетів образотворчого мистецтва у другій половині II тис. до н. е.

Попри галасливі заяви, підхід А. Кифишина до розуміння малюнків Кам’яної Могили виглядає цілковито дилетантським. Він не дає жодної філологічної аргументації розшифровки «писемності» Кам’яної Могили. Втім, відсутність у численних прочитаннях «написів» А. Кифишиним елементарних засад науковості вже проаналізована в українській археологічній літературі [1]. За спостереженням М. Відейка, історик-фантазер «читає» навіть ритмичні орнаменти (зокрема зигзаг) на уламках посуду культури лінійно-стрічкової кераміки.

Нині А. Кифишин вже проривається на сторінки наукових видань, змішуючи вигадані тексти «протошумерського архіву Кам’яної Могили» з реальними текстами Шумеру. У цьому коктейлі фігурує, зокрема, «сонце з пробитими вусами», «гора сув’язі риб» тощо [2]. Тож будьмо обережні, зачувши про чергову газетну сенсацію. Чого тільки не вигадують люди на зламі тисячоліть! Ну хоч би отаке «прочитання» палеолітичного малюнка з Кам’яної Могили... російською мовою: «МАМОНТА РУНА ЖИВЫ ЖИВЫ ЖИВЕ» [3]...

Загадковим свідком багатотисячолітньої історії України височить у степах Надазов’я Кам’яна Могила. Її печери й вівтарі, шліфувадла й чуринги бережуть таємниці прадавньої минувшини, резервуючи заділ роботи для сучасних і майбутніх поколінь дослідників. Тож будьмо уважними й бережними до нашого минулого, не збочуючи на манівці сумнівних пустопорожніх сенсацій.

1. Відейко М. Ю. У пошуках держави Аратти // Археологія. — 1995. — № 2. – С. 104-118.
2. Кифишин А. Г. «Открытое» и «закрытое» небо по данным протошумерского архива Каменной Могилы и шумеро-вавилонским трактатам // Археоастрономия: проблемы становления. — Тезисы докл. междунар. конференции. – Москва, 1996. – С. 72-74.
3. Чудинов В. А. Астрономически-ритуальная интерпретация рисунка-надписи из Каменной Могилы // Там само. — С. 136-139.

Людина і світ. — 1997. — №1. — С. 33-36

Віталій ОТРОЩЕНКО,

кандидат історичних наук