• Головна
  • Моніторинг
  • Кардинал Майкл Черні: За самою природою Церква завжди супроводжує людей, які переміщаються...

Кардинал Майкл Черні: За самою природою Церква завжди супроводжує людей, які переміщаються

04 жовтня, 14:23
Кардинал Майкл Черні - фото 1
Кардинал Майкл Черні

Кардинал Майкл Черні один з найближчих співробітників папи Франциска.

У Ватикані він відповідає за церковну політику щодо мігрантів та біженців. А вся установа, де працює кардинал, опікується довкіллям, боротьбою з торгівлею людьми, пандемією.

Всі ці теми стали актуальними для Ватикану після обрання на Святий Престол єзуїта з Аргентини. Кардинал Черні теж єзуїт.

Одна з характерних рис цього ордену служіння в найважчих умовах з дуже незручними темами, шукати парадоксальні християнські відповіді на складні питання.

Соціальне вчення Франциска часто зустрічає критику. Не всі бачать у закликах берегти природу, приймати чужинців та допомогти біженцям те, що має на увазі Папа.

На початок жовтня кардинал Майкл Черні запрошений промовити доповідь у Львові, на Екуменічному соціальному тижні. За кілька днів до цього він дав нам інтерв'ю про місце України в соціальному погляді Ватикану, про те, як ставитись до мігрантів і чи приїде папа Франциск у нашу країну.

Ваше Високопреосвященство, для початку можете трохи розповісти про себе. Наші читачі, якщо і мають уявлення про кардиналів, то переважно з історичних фільмів та модних серіалів. Що в наші часи означає бути кардиналом Римської Церкви? Що кардинали роблять?

– Я народився в Чехословаччині, в 1948 році ми з родиною переїхали до Канади. Там я ходив у єзуїтську школу, згодом долучився (вступив) до єзуїтів, до Товариства Ісуса, і багато років був священиком-єзуїтом: довго навчався, працював у навчальних закладах, працював над соціальними проектами, якими опікувався орден, багато працював у Латинської Америці, в Африці, де відповідав за церковну програму боротьби з ВІЛ-СНІД.

У 2017 році я почав роботу в якості заступника секретаря в Секції мігрантів та біженців у Римській курії, у Ватикані. І я робив це, як священик-єзуїт.

Але рівно два роки тому Папа Франциск призначив мене кардиналом. Згідно давньої традиції, кардинали були парафіяльними священниками в Римі, але зараз це – група, яка називається Колегією Кардиналів.

Нас близько двохсот, половина вже пенсійного віку. Наша головна місія – допомагати, підтримувати Святого Отця в його місії єпископа Риму і голови Католицької Церкви.

Але наше найвідоміше завдання – обирати нового Святого Отця. Коли треба буде обирати Папу, приблизно 110 з нас зберуться на конклав, як це було в 2013 році, коли конклав обрав аргентинського кардинала Бергольйо, який обрав собі ім’я Франциск.

Наступний папа буде обраний наступним конклавом і подивимось, яке ім’я він собі обере.

Папа Франциск під час церемоніі в Соборі св. Петра возводить Майкла Черні в сан кардинала. Ватикан, 05 жовтня 2019 року  - фото 79948
Папа Франциск під час церемоніі в Соборі св. Петра возводить Майкла Черні в сан кардинала. Ватикан, 05 жовтня 2019 року
Джерело фото: Фото надане з особистого архіву

Але це ж буде хтось з вас?

– Ні, це не обов'язково, він не обов'язково повинен бути кардиналом. (За канонами Католицької Церкви папою може бути обраний будь-який неодружений чоловік-католик – УП).

Розкажіть про відділ Святого Престолу, в якому Ви працюєте. По-церковному це називається дикастерія. Це по факту міністерство соціальної політики?

– Управління, які допомагають Святому отцю, як у будь-якому уряді, розділені на департаменти, що відповідають за різні потреби. Наша дикастерія має назву "Для сприяння цілісному розвитку людини".

Тут дуже важливе слово "цілісний". Як це пояснював папа Павло VI, цілісний розвиток кожної людини і всього людства. Тож мається на увазі не тільки особистий розвиток людини.

Якщо ви розвиваєтесь, а я ні, то ви не зможете зростати. Розвиток повинен бути і особистим, і спільним, і соціальним. Це все дуже пов'язане, не можна мати розвинених людей в нерозвиненому суспільстві і навпаки.

Цю дикастерію, це міністерство, створив папа Франциск?

– Так, він створив її з чотирьох менших департаментів. За його задумом, разом ці установи ефективніше працюють і відповідають на виклики Церкви.

Як Церква ми на рівні парафій, епархій зустрічаємо весь перелік людських потреб. Наша дикастерія, таким чином, повинна опікуватись, брати до уваги усі ці виклики.

Папа Франциск особисто бере участь в роботі дикастерії?

– Коли п’ять років тому папа створював дикастерію, він чітко сказав, що буде особисто відповідати за роботу секції у справах мігрантів та біженців. Тобто та секція, де я працюю, знаходиться під його прямим керівництвом і він активно залучається до роботи.

Чому Ви, ваша родина, залишили Чехословаччину, яким був Ваш особистий досвід мігранта?

– Ми покинули країну з тих самих причин, що і багато хто в ті часи, відразу після Другої Світової Війни – небезпека, руїна. Але я скажу, і це дуже спільне для всіх, хто від'їжджає – люди роблять це в пошуках надії.

Ти від’їжджаєш, бо втрачаєш надію тут і шукаєш можливість надії десь там. Якщо ти це розумієш, ти відчуваєш симпатію і співчуття, солідарність з тими, хто переселяється, тому що без надії неможливо жити. Люди переселяються в пошуках надії.

Тобто це не тільки питання прибутку, грошей?

– Якщо ціле життя зводиться до турботи про гроші, бо їх немає взагалі – так, це може бути, гроші можуть бути частиною бажання, але не тому люди мігрують, а тому, що становище безнадійне, ти просто кажеш – тут безнадійно.

В особливий спосіб це стосується дітей. Батьки переїжджають, роблять великі жертви, щоб у дітей був добрий шанс, була надія, тому вони їдуть. Вони не шукають грошей, успіху, влади, гарного життя – вони роблять великі жертви заради дітей.

Кардинальский хрест - символ достоїнства сану - Майкл Черні попросив зробити з частини човна, на якому біженці прибули на італійський острів Лампедуза - фото 79950
Кардинальский хрест - символ достоїнства сану - Майкл Черні попросив зробити з частини човна, на якому біженці прибули на італійський острів Лампедуза
Джерело фото: Фото надане з особистого архіву

Яка офіційна позиція Церкви, яке навчання Католицької церкви щодо міграції?

– Перше, щоб я сказав, наша віра народилась з міграції (усміхається). Один з перших моментів нашої віри – відповідь Авраама на заклик Бога переїхати з шумерського міста Ур до землі Ханаану. Тож все почалось з міграції.

Потім був Вихід з Єгипту: велике переселення, істотна подія в історії віри, коли Бог надихнув, заохотив свій народ, щоб він втік від рабства та гноблення в землю, де можна вільно поклонятись і служити Йому.

І наш Господь Ісус почав своє життя як біженець, родина якого втекла в Єгипет від переслідувань царя Ірода.

Тож вчення церкви не починається з розмов про мігрантів, а починається з людського та духовного досвіду покликання рушати. За самою природою Церква завжди супроводжує людей, які пересуваються (переміщаються).

Церква завжди переміщається з людьми, люди не залишаються Церкву, тобто Церква сама мандрує з людьми. В останні часи історії, починаючи з 19 століття, коли міграція стала глобальним явищем, а особливо після Другої Світової Війни, Церква встановила окремі структури, які почали опікуватись мігрантами і допомагати їм.

Якщо конкретніше, як християни повинні ставитись до мігрантів? Толерувати, допомагати?

– Найзрозумілішу відповідь на це дав Ісус в Євангелії від Матвія, в кінці, між іншим він каже: "чужинцем був, і ви мене прийняли". Люди були дуже здивовані – "коли ми бачили тебе чужинцем?". На що Ісус відповів: "усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили".

І додав: "те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили". Тобто зачиняли двері, виганяли, або, як у притчі про доброго самарянина, відводили очі і переходили на іншу сторону вулиці.

Ці вчинки знайомі нам всім, я боюсь, нам всім знайомий досвід заплющених, відведених очей, переходу на іншу сторону вулиці, проходження повз. Нам треба визнати цю поведінку і усвідомити, що Ісус вимагає, щоб ми робили навпаки: розплющили очі,наблизились до людини.

Вам не треба додаткових причин, пояснень, мотивацій. Якщо людина має потребу – ти відповідаєш, не зважаючи на колір, зріст, вагу, достаток, і зважаючи виключно на її чи його потребу. Це і є фундаментальна основа християнського вчення – йти назустріч потребуючому, а не втікати від нього.

Потім ти можеш поставити які завгодно питання: звідки ти, якою мовою ти спілкуєшся, які в тебе проблеми, все приходить потім. Велика помилка, коли ми починаємо з другорядних запитань, або з готових тверджень: "а вони з цієї-то країни – тож нецікаво"; або "вона чи він звідти – значить повинні бути загарбниками", "а ці – вони вкрадуть мою роботу". Все це про відведені очі і про уникнення людської зустрічі, яку демонструє добрий самарянин.

Кардинал Черні зазначив, що на звороті хреста написано 'suscipe' тобто 'приймати'. Цим словом розпочинається одна з головних молитов єзуїтів  - фото 79953
Кардинал Черні зазначив, що на звороті хреста написано "suscipe" тобто "приймати". Цим словом розпочинається одна з головних молитов єзуїтів
Джерело фото: Antonio Spadaro SJ

Як мігрант та син мігрантів, як Ви ставитесь до українців, які обрали життя за кордоном?

– Українська діаспора дуже велика – вона налічує орієнтовно 20 мільйонів мігрантів. Серед них 2,5 мільйона трудових мігрантів, які щорічно переказують до Батьківщини понад 11 мільярдів доларів США, що становить 10 % ВВП країни.

Враховуючи ці разючі цифри, можна припустити, що далекоглядне управління грошовими переказами могло б сприяти розвитку та економічному зростанню. На жаль, криза, спричинена пандемією, різко погіршила економічне становище країни.

Між тим, приватні грошові перекази, які надсилають в Україну, дають змогу українським сім’ям забезпечити основні потреби, враховуючи харчування. Але винятково з економічного погляду Україна отримує від міграції більше перевагів, ніж недоліків, не варто втрачати з поля зору, що відсутність батьків, які працюють за кордоном – переважно матері – може завдати вагомої шкоди соціальному та психологічному розвитку дітей.

Залишені діти є особливо вразливими і потребують окремого опікування з боку державної політики. Інший делікатний аспект полягає в тому, що жінки, які повертаються до України після роботи за кордоном, часто відкинуті їхніми сім’ями і залишаються на самоті, часто без засобів на існування та допомоги.

Війна на Донбасі та анексія Криму призвели до масштабного внутрішнього переселення. Чи потрібно Україні думати про мігрантів у такій ситуації?

– Ми розділяємо мігрантів, людей які прибули з інших країни, від внутрішньо переміщених осіб, тобто тих, хто був змушений переселитись у межах своєї країни – вони змінили місце, але не змінили державу.

З нашого досвіду (я не знаю як з цим в Україні), внутрішньо переміщені отримують менший захист і меншу підтримку, ніж ті, хто прибув здалека.

Тому що для тих, хто прибув з інших країн, у нас є Женевська конвенція, яка, як мінімум, захищає біженців, тих, хто втік від переслідувань, насильства, війн. Такі люди мають міжнародний захист, іноземні держави можуть опікуватись цими людьми.

А ті, хто мусять переселятись у межах своєї країни, не мають міжнародного захисту, бо країна каже – це наші люди, це не ваша справа.

Тому ми, як громадяни своїх країн, маємо особливу відповідальність розплющити очі, відкрити розум, серця для внутрішньо переміщених, котрі не мають захисту, часто забуті державою: люди, яких та ж сама держава не змогла захистити там, де вони жили, не отримують захисту і там, куди вони втекли.

І якщо локальна влада не організує гідно місця для того, щоб люди могли жити, вчитись, лікуватись – люди втікають.

Тому у ставленні до внутрішньо переміщених не треба думати, що вони приїхали, щоб турбувати нас – ні, вони тут тому, що там де були – неможливо було більше залишатись.

Якщо ми розплющимо очі, послухаємо їх – можливо ми погодимось і скажемо "так, за таких обставин я б теж утік".

У діалозі ми зрозуміємо, що рішення переїхати – це раціональна, продиктована здоровим глуздом відповідь на нестерпну ситуацію.

Патріотизм і толерування мігрантів. Як це може співіснувати?

– Почну з того, що якщо залишили позаду конфлікт і почати насолоджуватись справжнім миром, ми будемо вдячними, а спосіб висловити вдячність – це ділитись добрими речами з іншими.

Бути нетерпимими – це бути невдячним, не розуміти того, що ми самі виграємо від нової ситуації.

Тепер ми можемо поміркувати над викликами, з якими зіткнулася Україна. Спитайте себе, якби не було мігрантів, чи мали б ми ті ж самі виклики?

Якщо ти не відчуваєш себе прийнятим (welcomed), все решта блокується. І навпаки, якщо людина відчуває себе прийнятою – всі можливості відкриті

– Так, звісно.

– От ви кажете, так, звісно. Тобто це помилка казати, що мігранти є джерелом проблем. Ні, вони частина нової ситуації, і вони мають багато чого, що можуть дати, багато чого запропонувати, але треба щоб вони були прийняті.

Прийняття – фундаментальний людський досвід. Якщо ти не відчуваєш себе прийнятим (welcomed), все решта блокується. І навпаки, якщо людина відчуває себе прийнятою – всі можливості відкриті.

Але без прийняття немає наступного кроку.

Про це ми забуваємо, коли ми захоплені ідеалами або ідеями патріотизму, чистоти мови, або стародавніми культурами, то забуваємо головне – коли ми зустрічаємо брата чи сестру, ми скажемо йому: "привіт, як справи?" Ми не почнемо з переліку проблем, турбот або роздратування. Бо якщо почати з цього – це вже кінець.

Дуже важливе слово у вченні папи Франциска і в соціальному вченні Католицької церкви братерство. Але в пострадянських країнах це слово знецінилось надто часто його вживала пропаганда. Що треба зробити, щоб значення цього слова було поновлено?

– По-чеські ми казали "soudruh" – товарищ.

Так та ж сама проблема – "товариш" слово девальвоване.

– Але ж і повна назва ордена єзуїтів – Товариство Ісуса (сміється).

Якщо серйозно, відповідаючи на ваше питання, для початку я щиро хочу заохотити ваших читачів прочитати другу главу енцикліки ("офіційний пастирський лист Папи, адресований усій Церкві" – УП) Fratelli tutti (Всі брати).

І попросити про дар очищення цього слова – братерство – від наслідків комуністичного минулого та відчути набагато глибше християнське значення цього слова, цієї ідеї.

Подивіться знову на доброго самарянина, ким є сам Ісус, він надав нам правдиву модель братерства і сестринства, тож наслідуймо Христа, як добрий самарянин.

Ще одна тема, приховане, антигуманне явище торгівля людьми. Яке місце в цьому явищі займає Україна?

– На жаль, Україна займає важливе місце в торгівлі людьми як країна, куди постачають жертв і водночас як країна-постачальник: українців, а особливо українських жінок.

Ви вже сказали це в самому питанні, перша проблема – це невидимість цього явища. Як і кожна кримінальна активність, торгівля людьми процвітає, тому що знаходить місце, де закон не знаходить її, де закон цього не бачить.

Те, що намагається робити Церква – знову ж таки відкривати очі людям, щоб вони бачили: це жахливе явище існує поруч.

Стосовно жертв торгівлі людьми всередині країни, нам треба спитати свою совість – чи сприяю я попиту на послуги цих людей, роблячи цей бізнес прибутковим?

Найочевидніший приклад – коли отримують сексуальні послуги від людини, яку використовують в торгівлі людьми. Інший приклад – використання рабської праці, коли людей задіюють в будівництві, в ресторанах, у службах доставки.

Задля того, щоб знаходити це явище, яке відбувається в нас під носом, треба долучати людей маючих освіту і відповідні навички.

З іншого боку, коли ми говоримо про українців перевезених за кордон, треба допомогти молодим людям бути обізнаними, поінформованими стосовно цієї небезпеки.

Щоб коли незнайомий, а може навіть родич, каже: "я можу зробити, щоб ти поїхав в ту чи іншу країну, буде гарна робота в салоні краси, чи в розкішному готелі, або в сфері комп'ютерного дизайну, щось красиве, привабливе", замість того, щоб вірити в це по-дурному, молоді люди знали, до кого прийти за допомогою, кого запитати, щоб не опинитись у пастці.

Це повертає нас на початок нашої розмови, до початкового питання: що таке цілісний розвиток людини? Якщо цілісного розвитку людини немає в Україні, то молодих людей мало що утримує, щоб замість участі в торгівлі людьми вони знаходили добру роботу вдома.

Тож де ця добра робота вдома? Це залежить від людей і звичайно від керівництва, створювати умови, в яких в будуть можливості для життя, розвитку, успішної праці, реалізації.

Кардинал Майкл Черні: У ставленні до внутрішньо переміщених не треба думати, що вони приїхали, щоб турбувати нас – ні, вони тут тому, що там де були – неможливо було більше залишатись - фото 79954
Кардинал Майкл Черні: У ставленні до внутрішньо переміщених не треба думати, що вони приїхали, щоб турбувати нас – ні, вони тут тому, що там де були – неможливо було більше залишатись
Джерело фото: vaticannews

Зміна клімату наскільки екологічні питання актуальні для Святого Престолу, що робить Церква для збереження довкілля? Друга енцикліка папи Франциска Laudato Si була присвячена довкіллю. Наступна пандемії, міграції, біженцям. Тобто тепер екологія другорядна?

– Ні, навпаки. Під час локдауну стало зрозуміло, що питання довкілля ще більш актуальні, ніж п'ять років тому, коли Папа видав енцикліку.

На жаль, світ не відповідає на виклики, час минає, умови стають гіршими. Повені, урагани, занадто спекотне літо, різні стихійні лиха по всьому світу – все це ознаки зміни клімату.

І так, як я заохочував почитати енцикліку "Всі брати", тепер я щиро запрошую прочитати послання присвячене турботі за наш спільний дім – Laudato Si (Славен будь, Господи).

– І останнє, питання, не можу не поставити його. Днями архиєпископ Львова Мечислав Мокшицький оголосив сенсаційну новину – в наступному році до України приїде папа Франциск. Чи правда це? Ви знаєте про такі плани Святого Отця?

– Ні, я цього не знаю. Але знаю, що Папа завжди приймає запрошення, коли це запрошення спільно поділяє Церква і держава.

– Дякую за розмову.

– Дякую і Вам. God bless!