Кардинали оприлюднили раніше надісланого Папі листа з п’ятьма питаннями про доктрину і мораль
Про це повідомляє CREDO.
Однак за понад 40 днів кардинали не отримали на них відповідей згідно з формою, і тому вирішили їх оприлюднити.
Як пише італійський ватиканіст Сандро Маджістер, кардинали висловили свою стурбованість і попросили про певні роз’яснення напередодні асамблеї Синоду про синодальність, яка розпочнеться цього тижня у Римі.
Кардинали запитували, чи може Церква навчати істинам, протилежним тому, чого вона завжди навчала, і чи можна вважати нинішній Синод (до складу якого входить багато звичайних охрещених вірних) таким, що має повноваження, які завжди належали лише Папі з єпископами.
Вони також просили роз’яснити три пункти, які сьогодні викликають суперечки: благословення гомосексуальних пар, рукоположення жінок і сакраментальне відпущення гріхів, яке дається всім і завжди, без умов.
Листа підписали: кардинал Вальтер Брандмюллер, президент Папського комітету історичних наук (Німеччина); кардинал Раймонд Лео Берк, почесний префект Апостольської Сигнатури (США); кардинал Йосиф Чень, почесний єпископ Гонконгу (Китай); кардинал Хуан Сандовал Іньїгес, почесний архиєпископ Гвадалахари (Мексика); кардинал Робер Сара, почесний префект Дикастерію Божого культу і дисципліни Таїнств (Гвінея).
Слід зазначити, що перше формулювання «dubia» було передане Папі й Дикастерію віровчення 10 липня. 13 липня підписанти отримали від Папи листа, однак відповіді «не розв’язали сумнівів, які ми підняли, але натомість поглибили їх», як сказали кардинали у заяві.
Відповідь, яку отримали кардинали, займала сім сторінок і була «розпливчастою та невловимою», досить далекою від передбаченої форми відповіді «так/ні». Незважаючи на те, що лист був підписаний Франциском, він демонстрував виразний стиль його довіреного богослова, кардинала Віктора Мануеля Фернандеса, нового префекта Дикастерію віровчення. Тому кардинали повторно подали «dubia» у більш суворій формі, щоб на питання можна було відповісти «так» або «ні» без жодних лазівок.
На цей запит, надісланий 21 серпня, вони не отримали жодної відповіді, тож 2 жовтня вирішили оприлюднити повний текст «dubia», супроводивши його зверненням до вірних.
У цьому зверненні кардинали пояснили, що вирішили подати «dubia» «з огляду на різні заяви високопоставлених прелатів» щодо майбутнього Синоду, які «відкрито суперечили незмінній доктрині й дисципліні Церкви». За їхніми словами, ці заяви «породили і продовжують породжувати велику плутанину та впадання у помилки серед вірних та інших людей доброї волі», тому вони вирішили передати свою глибоку стурбованість Римському понтифіку.
У своєму рішенні кардинали посилаються на канон 212 § 3, який стверджує, що обов’язком усіх вірних є висловлювати пастирям свою думку щодо питань, які стосуються блага Церкви. Ось питання, на які кардинали не дочекалися відповідей
1.Ваша Святість наполягає, що Церква має поглибити своє розуміння депозиту віри. Це справді те, чого навчає «Dei Verbum» і належить до католицької доктрини. Однак ваша відповідь не розвіює нашого занепокоєння. Багато християн, зокрема пастирів і богословів, сьогодні стверджують, що культурні та антропологічні зміни нашого часу мають підштовхнути Церкву навчати протилежного тому, чого вона завжди навчала. Це стосується суттєвих, а не другорядних питань нашого спасіння, як-от визнання віри, суб’єктивних умов доступу до Таїнств і дотримання морального закону. Отже, ми хочемо перефразувати наш «dubium» [сумнів] : чи можливо для Церкви сьогодні навчати доктрин, що суперечать тим, яких вона навчала раніше у питаннях віри та моралі — чи то папським «ex cathedra», чи то у визначеннях Вселенських Соборів, чи то у звичайному вселенському Магістеріумі єпископів, розсіяних по всьому світу (пор. «Lumen gentium», 25)?
2.Ваша Святість наполягає на тому факті, що не може бути плутанини між подружжям та іншими типами союзів статевого характеру, а тому слід уникати будь-яких обрядів або сакраментальних благословень одностатевих пар, які призвели би до такої плутанини. Наше занепокоєння, однак, полягає в іншому: ми стурбовані тим, що благословення одностатевих пар у будь-якому випадку може створити плутанину: не тільки через те, що вони можуть виглядати аналогічними шлюбу, але також і через те, що гомосексуальні акти будуть представлені практично як благо, або принаймні як можливе благо, якого Бог просить від людей на їхньому шляху до Нього. Отже, давайте перефразуємо наш «dubium»: чи можливо, щоб за деяких обставин пастир міг благословляти союзи між гомосексуальними особами, таким чином припускаючи, що гомосексуальна поведінка як така не суперечить Божому закону та подорожі людини до Бога? З цим «dubium» пов’язана потреба підняти інше питання: чи залишається дійсним вчення універсального звичайного Магістеріуму про те, що будь-які статеві акти поза шлюбом, а особливо гомосексуальні акти, є об’єктивно тяжким гріхом проти Божого закону, незалежно від обставин і намірів?
3.Ви наполягаєте на тому, що у Церкві є синодальний вимір, де всі, включно з вірними мирянами, покликані брати участь і робити так, щоб їхні голоси були почуті. Але наша складність полягає в іншому: сьогодні майбутній Синод про синодальність представлено так, ніби у спілкуванні з Папою [він] представляє верховну владу Церкви. Однак Синод єпископів є дорадчим органом Папи; він не представляє Колегію єпископів і не може ані вирішувати питання, які нею розглядаються, ані видавати декрети щодо них, якщо тільки, у певних випадках, Римський Понтифік, обов’язком якого є ратифікувати рішення Синоду, прямо не надає їй дорадчого права. Це вирішальний момент, оскільки незалучення Колегії єпископів до таких питань, як ті, що має намір підняти наступний Синод, і які торкаються самої конституції Церкви, суперечило би самому кореню цієї синодальності, на яку вона претендує. Тому давайте перефразуємо наш «dubium»: чи буде Синод єпископів, що проходитиме у Римі з залученням лише обмеженого представництва пастирів та вірних, представляти (у доктринальних та пастирських питаннях, щодо яких він буде закликаний висловитись) ту верховну владу Церкви, яка належить виключно Римському Понтифіку та Колегії єпископів «una cum capite suo»?
4.У своїй відповіді Ваша Святість чітко зазначає, що рішення святого Івана Павла ІІ в «Ordinatio Sacerdotalis» має бути остаточно виконане, і слушно додає, що необхідно розуміти священство у термінах не влади, а служіння, щоб правильно зрозуміти рішення нашого Господа залишити священство лише для чоловіків. З іншого боку, в останньому пункті Вашої відповіді Ви додали, що питання ще можна досліджувати далі. Ми стурбовані тим, що дехто може інтерпретувати цю заяву так, що це питання ще не вирішене остаточно. Справді, святий Іван Павло ІІ стверджує, що ця доктрина була непомильно викладена звичайним і вселенським Магістеріумом, і тому належить до депозиту віри. Це була відповідь Конгрегації віровчення, схвалена самим Іваном Павлом ІІ. Тому ми повинні переформулювати наш «dubium»: чи може Церква у майбутньому мати повноваження уділяти священничі свячення жінкам, таким чином заперечуючи, що виняткове збереження цього Таїнства для охрещених чоловіків належить до самої суті Таїнства сану, яке Церква не може змінити?
5.Нарешті, Ваша Святість підтверджує вчення Тридентського Собору, згідно з яким дійсність сакраментального відпущення гріхів вимагає покаяння грішника, яке включає в себе рішучий намір більше не грішити, і закликає нас не сумніватися в безмежному Божому милосерді. Хочемо ще раз підкреслити, що наше запитання не виникає через сумнів у величі Божого милосердя; навпаки, воно випливає з нашого усвідомлення того, що це милосердя настільки велике, що ми можемо навернутися до Нього, визнати свою провину і жити так, як Він нас навчав. Своєю чергою, дехто може витлумачити Вашу відповідь так, що просто приступити до сповіді є достатньою умовою для отримання відпущення гріхів, оскільки це може неявно включати визнання гріхів і покаяння. Тому ми хотіли би перефразувати наш «dubium»: чи може каяник, який, визнаючи гріх, у будь-який спосіб відмовляється від наміру більше його не чинити, правомірно отримати сакраментальне відпущення?
У коментарі для National Catholic Register кардинал Раймонд Лео Берк сказав, що ініціатива кардиналів відповідає усталеній практиці Церкви.
«Ця практика дала Церкві багату скарбницю доктрини та дисципліни у відповідях Римського понтифіка та окремих єпископів на “dubia”, — сказав він. — Та ключовим є те, що ці питання стосуються, у першу чергу, доктрини та дисципліни Церкви, [а отже] спасіння душ. Вони не мають на меті зайняти позицію “проти Папи Франциска”. Було б дуже шкода, якби дебати зосереджувалися навколо особи Папи, а не найсерйозніших доктринальних і дисциплінарних питань, що стоятимуть перед неминучою сесією Синоду єпископів».
