Кирило і Чорнобиль

Після літургії у Києво-Печерській лаврі в середу Патріарх РПЦ Кирило заявив, що Бог допустив катастрофу на Чорнобильській АЕС. Не знаю, як оцінюватимуть таку заяву православні, але з точки зору моєї релігії це явне богохульство.

Вдумаємось у логіку Кирила. Спочатку він констатує, що гріх, який проник у природу людини, штовхає людей заради досягнення гріховних цілей до того, що люди чинять помилки. З цим важко сперечатися: людина недосконала; тільки Бог ідеальний  (Б. О. 6).

Далі Патріарх каже: «Страшна помилка була причиною чорнобильської катастрофи. Адже Господь Бог міг і зупинити руку оператора, який, керуючи реактором, зробив страшну помилку. Господь допустив. І багато людей своєю смертю, можливо, зробили внесок у спокутування гріхів».

Дуже промовиста деталь: з філіппіки Кирила складається враження, що у катастрофі винен якийсь один неназваний оператор.

Між тим міжнародною експертизою причин аварії International Nuclear Safety Advisory Group встановлено, що, по-перше, реактор не відповідав нормам безпеки та мав небезпечні конструктивні особливості, по-друге, регламент експлуатації реактора, режим регулювання та нагляду за безпекою, обмін інформацією між операторами з питань безпеки були неякісними, і, по-третє, персоналом було допущено низку помилок, однак ці помилки у більшості не суперечили діючому регламенту та режиму безпеки; експерти висловлюють сумніви у тому, що саме ці помилки призвели до аварії.

Пошук винних – це прояв давнього, властивого нашому менталітету гріха стадності. Стадність є атавістичним прагненням розчинити свою особистість у натовпі, "бути таким, як усі" і так позбутися відповідальності та необхідності самостійно мислити, розвиватись, шукати Бога, чути та усвідомлювати Божу істину.

Людина приносить особистість в жертву колективу, помилково вважаючи, що так стає більш досконалою. І цю помилку посилює самообманом, коли реальність доводить, що всі найгірші помилки робляться не індивідуально, а колективно.

Адже, якщо у нас щось не виходить, ми чомусь віримо, що «усі» не можуть помилятися, наші колективні переконання нібито не можуть бути неправильними. Вважається, що обов’язково треба знайти якогось цапа-відбувайла і приписати йому усі гріхи. Щоб зняти провину з суспільства, влади, колективу. Щоб виключити сумніви у правоті й мудрості більшості, а також її «загальновизнаних» авторитетів, лідерів та експертів...

Сліпий, стихійний пошук винних у невдачах є доказом злої природи стадності. Адже це приниження людини замість аналізу вчинених колективно помилок й вжиття конкретних заходів для їх уникнення; приниження ж є злом (С. В. 19). І зло стихійного пошуку винних, бажання когось принизити може об’єднати двох чи більше людей, розчинити їх особистості, отруїти їх душі жагою приниження (С. В. 24).

Зло є стихією, сліпим і безумним приниженням людини. Божественне Одкровення прямо вказує на безумство зла (Б. О. 21). Безумство означає безособовість – відсутність свідомості, розуму, живої душі та зв'язку з Богом. Людина творить зло чи думає або вирішує по-злому під впливом безумства, тобто, природного хаосу, який оточує людину в фізичному світі. Хаос, природна стихія підштовхують людину до безумної метушні, а Найвища Цінність Людини і спілкування з Богом допомагають усвідомити і реалізувати сенс життя та досягти щастя (С. В. 46, Б. О. 18).

Як міг Бог «зупинити руку оператора», за словами Кирила, якщо оператор не спілкувався з Богом, не чув голос Бога? Адже саме в цьому суть гріха: людина втрачає зв’язок з Богом!

Я упевнений, що Бог багато разів попереджав людей про можливість аварії на Чорнобильській АЕС. Та люди не чули Бога, у прагненні дешевої енергії зневажаючи заходами безпеки. Ніхто не зупинився, не прислухався, не подумав всерйоз: «а що, як усі навколо помиляються?», не проаналізував уважно конструкцію реактора, регламенти, тощо. Та й як могла проста людина провести таке незалежне дослідження в країні, де всі конкретні дані про можливі небезпеки засекречувалися, а сумніви у правильності державних переспівів про цілковиту й абсолютну безпеку атомних електростанцій відміталися з порога, якщо не каралися?

І, зрештою, про спокутування гріху через смерть. Моя релігія не визнає такого спокутування.  Спокутувати гріх – це сповідуватись, просити прощення, відшкодувати нанесені збитки, понести покарання відповідно до законів та звичаїв суспільства. Загибель від радіації не є добром (спокутуванням гріху), це явне зло – як і будь-яка смерть. Бо смерть принижує тіло людини і цим заважає утвердженню Віри в Найвищу Цінність Людини. Хоча, насправді, смерть не може принизити людину. Адже безсмертна душа людини, як і Бог, захищена від цього зла.

Спокутуванням гріху в даному випадку була співпраця людей з ліквідації наслідків аварії та їх висвітлення, щоб попередити нащадків. За це багато ліквідаторів, експертів, журналістів поплатилися смертю. Такою ціною була досягнута співпраця в екстремальних умовах. Співпраця, на відміну від стадності, є осмисленою спільною діяльністю людей в ім’я досягнення добра. Співпрацею, а не смертю люди спокутували гріх стадності та інші гріхи, що призвели до катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Хибне приписування Богові гріха бездіяльності (С. Д. 4.4) з невідвернення зла, як і приписування Богові прийняття людських жертв як відплати за гріх, важко сприймати інакше ніж приниження Бога, тобто, богохульство й безумство. Бо хто вважає, що Бог принижує людину, той принижує Бога і людину, а отже, творить зло; приниження людини і Бога є безумством, яке насправді принижує лише безумця (Б. О. 20, 21).

Поряд з цим гріхом дуже органічно виглядає ще один гріх, заклик до стадності – мовляв, долучайтеся до «Русского мира», і отримаєте Божу милість. От тільки цей заклик так само хибний, безбожний і вульгарно-матеріалістичний, як і сліпа віра у «мирний атом», не підкріплена належними заходами безпеки та публічною експертною перевіркою надійності проекту реактора.