Князівський подарунок та середньовічні «мильні» пристрасті. Небуденні історії домініканської обителі

Монастир ордену домініканців - фото 1
Монастир ордену домініканців
Комплекс будівель колишнього домініканського монастиря у самісінькому серці Львова, увінчаний грандіозним бароковим храмом, є джерелом цілої низки легенд, міфів та просто цікавих історій часів середньовіччя. Про його домінанту – величний собор, створений у середині XVIII століття генієм архітектора Яна де Вітте та будівничого Мартина Урбаніка, КРАЙ уже писав. Сьогодні ж розповімо про історію монастирських приміщень – збудованого в різні часи триповерхового комплексу складної конфігурації з укріпленими ескарпами стінами та двома внутрішніми подвір’ями.

Князь Лев, королівна Констанція та перші домініканці

Поява домініканської обителі у Львові овіяна легендами та досі викликає дискусії серед істориків. Орден «псів господніх» отаборився у головному місті Галичини десь між 1234 та 1238 роками і, можливо, уже за часів своєї появи володів невеличким монастирем на периферії міста, але про якусь більш-менш помітну діяльність ченців-домініканців тогочасні джерела не згадують.

Ситуація змінилася у 1246-1247 роках, коли галицький король Данило в результаті складних політичних комбінацій одружив свого старшого сина і наступника на престолі Лева з донькою короля Угорщини Бели IV Констанцією. Королівна прибула до Львова з великим почтом, серед якого не останню роль відігравали власне ченці домініканського ордену, які були духівниками Констанції.

Реконструкція палацу Князя Лева з церквою Петра і Павла. - фото 69687
Реконструкція палацу Князя Лева з церквою Петра і Павла.
Джерело фото: Ігор Качор

На відміну від Данила Романовича, який волів жити у Холмі,князь Лев зробив столичним містом своїх володінь саме Львів. Львівську резиденцію свого батька, холодний і пронизаний вітрами Високий Замок, Лев, схоже, не надто полюбляв, і ще до одруження збудував для себе палац у долині – саме на місці пізнішого домініканського монастиря. За свідченням хроністів, при резиденції існував невеличкий храм Петра і Павла, яким швидше за все опікувались ченці-василіани (тоді це був чернечий орден православної церкви). Проте шлюб з особою королівської крові потребував і гідних князівської щедрості весільних подарунків, і одним з таких став згаданий палац. А відтак, найімовірніше, що у палацовій церкві невдовзі уже господарювали духівники новоявленої князівни.

Констанція Угорська, дружина князя Лева - фото 69688
Констанція Угорська, дружина князя Лева

 

Утім, цій домінуючій на сьогодні версії усе-таки бракує достатніх документальних доказів. З хронік відомо лише, що палац князя Лева з часом перейшов до Галицької митрополії, а у 1377 році намісник Галичини від угорського короля Володислав Опольський передав уже закинуту на той час резиденцію разом церквою Петра і Павла домініканському ордену. Цю дату і можна уже з певністю вважати часом укорінення «псів господніх» на нинішній території домініканського монастиря.

Барельєф із символом домініканського ордену. Псом Господнім, на монастирській стіні - фото 69689
Барельєф із символом домініканського ордену. Псом Господнім, на монастирській стіні

 

Катастрофи та розбудова

За тридцять років, у 1407-му, і перетворений на монастир колишній палац князя Лева і колишній палацовий храм дотла згоріли під час пожежі. Втім, як мовиться, нема лиха без добра – це дало можливість домініканцям осучаснити свою обитель, і невдовзі на згарищі почалося нове будівництво під проводом краківського зодчого Миколи Чеха . Було зведено новий готичний костел, а також келії та господарські приміщення. Монастир, як на ті часи, був дуже великим – тут проживало понад сто ченців. Для прогодування такої чисельної братії львівським домініканцям уже на кінець XVI століття було надано у власність 5 сіл.

Загальний вигляд домініканського монастиря з львівської ратуші - фото 69690
Загальний вигляд домініканського монастиря з львівської ратуші

 

Зростав і статус монастиря – 1612 році він став головним у руській провінції домініканців (до того всі русинські домініканські кляштори входили до польської провінції ордену).

Домініканський монастир. Вигляд на дзвіницю собору - фото 69691
Домініканський монастир. Вигляд на дзвіницю собору

 

Монастирський комплекс постійно поповнювався новими будівлями різного призначення. Споруди кляштору були розміщені дещо хаотично, що змусило в середині XVI століття розпочати його реконструкцію, яка розтягнулася на десятиріччя. Перша згадка про нове будівництво відноситься до 1556 року, коли майстром Григєром було зведено будинок бібліотеки. У 1590-х постав новий домінаторіум (спільна спальня для ченців). Перебудова кляштору тривала ще кілька десятиліть, і остаточно завершилася лише в 1621 році.

Монастирський комплекс включив у себе й давніші споруди. Йдеться, зокрема, про так звану Римарську вежу, що входила до середньовічної оборонної системи Львова, і примикає до монастирського фасаду з боку вулиці Лесі Українки. Вежа сильно постраждала внаслідок козацьких облог 1648 та 1655 років, але значно більшої шкоди завдала їй господарська діяльність. У 1810-го в підвалі вежі розмістив свій склад льоду львівський кондитер Ян Товарницький, через що башту називали ще Льодовою. Лід не пішов на користь цій будівлі, через постійний холод та вологість у підвалах її визнали аварійною, і у 1852 році розібрали. Донині зберігся лише фрагмент тильної стіни Римарської вежі.

Фасад монастиря з боку вул. Лесі Українки. Зліва – залишки Римарської вежі - фото 69692
Фасад монастиря з боку вул. Лесі Українки. Зліва – залишки Римарської вежі

 

«Мильний трилер» XVI століття

Повернемося у середньовіччя. Як уже згадувалася, окрім легенд та міфів, з домініканськии кляштором пов’яза но й чимало справжніх цікавих подій, подекуди зі скандальним присмаком. Подібна історія, такий собі середньовічний трилер з елементами «мильної опери» сталася у 1559 році. Йдеться про облогу монастиря буським старостою Лукашем Ґуркою, який намагався видобути з обителі свою дружину Гальшку Острозьку, яка разом з матір’ю заховалася від благовірного за монастирськими мурами.

Гальшка Острозька. Портрет Юрія Нікітіна - фото 69693
Гальшка Острозька. Портрет Юрія Нікітіна

 

Призвідця конфлікту, мабуть, мала серйозні сумніви у щирості почуттів благовірного. Хоча б через обґрунтовану підозру, що Ґурка спокусився не так красою нареченої, як її приданим – а Гальшка Острозька була найбагатшою на той час спадкоємицею Речі Посполитої. Небезпідставними були й Гальшкині сумніви у законності їхнього шлюбу, нашвидкоруч організованим Ґуркою. Ці підозри, вочевидь, цілком поділяли й отці-домініканці, оскільки Лукашеві претензії не завадили одному з них тут же, в стінах обителі, обвінчати багату наречену з іншим претендентом на її руку – князем Симеоном Слуцьким. Задля конспірації жених прибув на вінчанні в одязі жебрака.

Між тим, розлючений Ґурка посилював облогу, яка велася за усіма правилами тогочасного військового мистецтва, зі штурмом монастирських мурів та артилерійськими обстрілами. Ці військові дії призвело до повного колапсу економічного життя Львова – у місті, зокрема, запинилася уся торгівля. Врешті-решт у скандальний любовний трикутник змушений був втрутитися сам король. За його наказом львівський староста прийшов на допомогу Ґурці, перекривши обложеним водогін. Випробування спрагою ченці не витримали і погодилися видати Гальшку Лукашеві.

Фігура Гальшки Острозької в експозиції підземель музею - фото 69694
Фігура Гальшки Острозької в експозиції підземель музею

 

А цей тріумф у результаті виявився для Ґурки пірровою перемогою. Тріумфатор не скористався ні жінчиним багатством (у ході конфлікту її матір зуміла переписати спадок на іншу особу), ні її жіночими принадами (непокірна Гальшка навідріз відмовалася визнати Лукаша своїм чоловіком і усі сім років «сімейного» життя, до самої смерті благовірного, провела у заточенні у вежі одного із його замків). Не краще склалася доля й третього актора цієї драми – князь Симеон Слуцький помер через рік після описаної історії, не залишивши нащадків. Додамо, що в житті Гальшки Острозької був ще один чоловік, якому любов до неї та її приданого принесла лише нещастя. Князь Дмитро Сангушко, який викрав тоді ще 14-річну Гальшку і насильно одружився з нею, наклав головою за цю авантюру. Така от фатальна жінка XVI століття.

Скульптура Богородиці в одному із монастирських двориків - фото 69695
Скульптура Богородиці в одному із монастирських двориків

 

Осереддя високої політики, освіти та атеїстичної пропаганди

Подібна авантюрна історія, що ледь не призвела до руйнування монастиря, була, звісно, винятковою для загалом розміреного життя обителі. Хоча інших халеп не бракувало. Так, у другій половині XVIII століття монастир разом зі новозбудованим бароковим храмом двічі горів (у 1766 та 1778 роках), причому друга пожежа була настільки нищівною, що змусила ченців завести власну бригаду штукатурів та різьб’ярів.

Брама монастиря з боку вул. Вірменської. Фото 1930-х рр. Тепер тут вхід до галереї МО “Дзига” - фото 69696
Брама монастиря з боку вул. Вірменської. Фото 1930-х рр. Тепер тут вхід до галереї МО “Дзига”

 

Знали ці давні мури і події світової політичної історії. Зокрема, саме в обителі львівських домініканців у 1707 році було оформлено антишведський союз Речі Посполитої та Російської імперії.

Після приєднання Галичини до Австрійської імперії львівським домініканцям вдалося уникнути секуляризаційної реформи Йосифа ІІ 1881 року, відтак кляштор продовжив своє існування. Щоправда, австрійська влада змусила прибрати з монастирських крипт чернечі поховання – це було загальною вимогою до усіх львівських храмів. За переказами, з обителі було вивезено 20 возів з людськими останками, які перепоховали на Личаківському цвинтарі.

У 1817 році за розпорядженням губернатора при Домініканському монастирі було засновано третю у Львові головну школу, в якій навчалося 192 хлопця. Навчальний заклад проіснував у стінах обителі до 1889 року, коли монастир був звільнений від обов’язку його утримувати. Пізніше на основі цієї школи була утворена 2-а державна гімназія, що розмістилася поблизу монастиря у будинку на вулиці Підвальній, 2 (тепер тут середня школа №8).

Домініканський монастир у Львові проіснував аж до завершення Другої світової війни. У 1946 році радянська влада закрила кляштор, депортувавши монахів до Польщі. У костелі та монастирських спорудах влаштували склади будівельних матеріалів.

Монах, що молиться до ікони Львівської чудотворної Богородиці Одигітрії - фото 69697
Монах, що молиться до ікони Львівської чудотворної Богородиці Одигітрії

 

Лише у 1973 році для колишнього комплексу домініканського собору та монастиря було знайдено більш прийнятне призначення – тут облаштували Музей релігії та атеїзму. Хоча навряд чи колишнім власникам обителі сподобалось перетворення їхньої обителі на центр атеїстичної пропаганди, для збереження давньої пам’ятки це було рятівне рішення.

Після проголошення Незалежності храм було передано Українській греко-католицькій церкві, а музей (відтепер уже просто історії релігії) залишив за собою більшість монастирських приміщень. У частині колишнього кляштора також розмістилося популярне серед львівської молоді мистецьке об’єднання «Дзиґа» з однойменною галереєю.

Експозиція музею - фото 69698
Експозиція музею

 

Музей історії релігії

Експозиції музею історії розповідає про історію розвитку основних світових релігій: юдаїзму, християнства, ісламу, буддизму, протестантизму, а також українського православ’я та греко-католицької церкви.

У фондах музею нараховується понад 50 тисяч одиниць збереження. Серед них експонати, які мають унікальну культову, мистецьку та історичну вартість. Зокрема, велика збірка ікон XVI-XIX ст., чимала колекція Біблій (у тому числі Острозька Біблія 1581 року та видана у Парижі 1563 року), релікварій святого Аронтія ХІ століття.

В інтер’єрі збереглась трапезна зала з бароковою ліпниною та розписами та кілька приміщень зі старовинними склепінчастими перекриттями. У 2010 році відкрито настінні картини, що представляють види домініканських монастирів Галичини.

У підземеллях музею - фото 69699
У підземеллях музею

 

Окремою експозицією є нещодавно відкриті для огляду підземелля монастиря. Хоча підземеллями їх можна назвати з певною долею умовності, такими вони стали лише з плином історії. Початково це був звичайнісінький перший поверх, однак внаслідок постійного нанесення мулу з пагорбів Високого замку його рівень опустився на кілька метрів. Однак потужні стіни та склепіння цього приміщення таки вражають. Тут доволі прохолодно – недарма монахи використовували частину цих підвалів як своєрідний холодильник. Аби «підігріти» тутешню атмосферу, працівники музею встановили у нішах підземелля воскові фігури, що відображають історію монастиря. Тут можна зустріти і ченця, що молиться до ікони Львівської чудотворної Богородиці Одигітрії, і іншого монаха, що закляк від жаху, побачивши мертву руку, що висунулася із осипаної стіни поховання, і непокірну Гальшку, що сторожко прислухається до канонади за стінами обителі. Історії домініканського монастиря оживають.

Адреса: м. Львів, пл. Музейна, 1

Джерело: Край