Коли священик змушений стріляти: реалії капеланського служіння на Донбасі
Дуже рідко, але служителі церкви в зоні АТО бувають змушені взяти до рук зброю
Інститут капеланства передбачає, що священик-капелан на фронті ні за яких обставин не бере зброю до рук. Інакше він порушує не лише церковні та моральні принципи, а втрачає ту "броню", яку дає йому статус "не воюючої сторони", автоматично перетворюючись на військового. Втім на війні бувають досить різні ситуації, які часом примушують священиків стріляти. Таких випадків у ЗСУ було небагато, до десяти, але вони були. Про те скільки усього зараз військових капеланів в Україні, чому деякі священики не можуть отримати статус капелана і які обставини змусили деяких служителів взяти у руки зброю, - в інтерв’ю "Апострофу" розповів РУСЛАН КОХАНЧУК, старший офіцер відділу роботи з громадськими і релігійними організаціями і шефських зв'язків департаменту соціальної і гуманітарної політики Міноборони України.
- Хто такі військові капелани і чому вони потрібні на фронті?
- Війна викликає потребу в капеланстві не стільки через релігійність, а через людяність. Капелан — це той, хто допомагає зберегти людяність в тих людях, які воюють - вони зустрічаються зі смертю і вони самі вбивають, а це просто так не минає для людської душі. В різних Церквах є хороші капелани, а є не дуже хороші, і це не залежить від того, до якої конфесії належить той чи інший священик.
- Скільки загалом зараз у ЗСУ є військових капеланів?
- Штатних капеланів у нас досі що немає. Від початку війни я збирав інформацію про тих священиків, які їздять на фронт. Не всі, хто ходить з біркою "капелан", є капеланами. Капелан - це обов'язково священослужитель, незалежно від того, до якої Церкви він належить. Він також повинен отримати на свою діяльність благословення від церковного керівництва. Тобто, людина повинна мати духовну освіту і бути висвяченою. Він повинен бути рекомендованим конкретною Церквою і мати певний досвід священичої діяльності на парафії. Чому це важливо? Бо якщо він не вміє вести себе як священик серед цивільних у мирний час, то не можна кидати його зразу у війська і називати капеланом. Сьогодні Церкви починають свідоміше підходити до цього питання, до тих священослужителів, яких вони рекомендують в якості капелана.
В нас сьогодні є священики-капелани і священики-волонтери. Священики-капелани приїжджають і живуть серед військових від трьох тижнів і більше, після цього в їхній психіці відбуваються зміни, такі самі, як у військових. Волонтери приїжджають на фронт і перебувають там максимально десять-чотирнадцять днів. Вони надають духовну опіку, але не приїжджають постійно в одну і ту саму бригаду. Священики-волонтери – ті, хто зібрали допомогу для військових, приїхали на фронт, і повернулися до дому. А приїзд на фронт військових капеланів відбувається централізовано, формуються списки, які погоджує Міністерство оборони і Генеральний штаб, здійснюється перевірка. Військові капелани призначаються в конкретні бригади і військові частини через штаби оперативно-тактичних угруповань.
- І все таки, скільки військових капеланів зараз їздить на фронт?
- З початку війни, якщо рахувати священиків-капеланів, які проживали з військовими і виконували своє служіння, то ми маємо дані про 591 капелана. Найбільше, 295 священиків, з Української Православної Церкви Київського Патріархату, 123 капелани з Української Греко-Католицької Церкви. З Української Православної Церкви (Московського Патріархату) було всього 9 капеланів. Низка Церков мають священиків, які приїхали і поїхали, таких приблизно 30 священослужителів. Дуже важко зрозуміти, скільки є священиків від протестантських Церков, бо вони інколи навіть приховують, до якої конфесії належать. Ми можемо давати рекомендації тільки священикам з тих Церков, які входять в Раду душпастирської опіки при Міністерстві оборони. Туди входять ті Церкви, віруючі яких служать у ЗСУ.
Сьогодні є багато священослоужителів і не тільки священослоужителів, які їдуть в зону бойових дій з метою проповідування, але також і допомоги. Наприклад, був Майдан і в людях був посил, незалежно від того, до якої конфесії вони належали, вони йшли молилися разом і те постамайданне натхнення збереглося.
- А хіба чи може бути фронт місцем для проповідування? І чи можуть їхати священики туди з метою проповідування?
- Ні, не можуть. У світі є такий загальний підхід до капеланства, що збройні сили не можуть використовуватись як місійна територія. В нас, звичайно, культура військового капеланства ще не сформована. Але позитивні зміни вже відбуваються. На початку війни ми отримали розпорядження №677-р від Кабінету Міністрів від 2 липня 2014 року "Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі". Ми тоді отримали вимогу розробити положення про капеланство і почали працювати над цим. Як результат - 27 січня 2015 року міністр оборони підписав наказ №40 "Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України".
Після цього представники протестантських Церков почали нас критикувати за ті вимоги до капелана, які ми прописали, бо під деякі з вимог вони не підпадали. Наприклад, однією з вимог було, щоб військового капелана рекомендувала саме та конфесія до якої він належить, а не інша. Серед протестантських релігійних об'єднань такі порушення були масовими. Ще однією з вимог є наявність духовної освіти і висвячення на священика. В протестантів є концепція всезагального священства, і тому в них необов'язково бути висвяченим. Однак, в капеланстві це не працює. Капелани це представники Церков, які мають бути висвяченими і мати благословення на це служіння. Вони готуються до цього служіння і не тільки в Церкві, вони отримують додатковий, так би мовити, "військовий квиток". В університеті Драгоманова тепер відкрили курси військових капеланів і деякі священики пішли туди вчитися, і вони отримають диплом. А є такі протестантські чи православні священики, які їздять на фронт і кажуть, що "ніяка освіта не потрібна".
- А як щодо капеланів тих добровольчих батальйонів, які сьогодні не входять ані до ЗСУ, ані до Нацгвардії?
- Там дуже різна ситуація. В когось склалися просто якісь людські стосунки. Є конкретні священики, які приїжджають до своїх вірних, які є в тих батальйонах. Є такі священики, які почали приїжджати спочатку як волонтери. Тобто в Церквах є такі священики, які не проходять через структури, що відповідають за спрямування капеланів, а потрапляють на фронт своїм шляхом. Трапляється навіть, що такі священики роблять інколи гучні заяви, що не відповідають позиції Церкви. Але вони працюють, і якщо конкретна Церква не наклала на них заборону, то значить вона погоджується з їхньою діяльністю.
- Чи капелани загалом справляються з покладеною на них місією?
- Для того, що сказати, чи справляються, чи ні, треба знати критерії ефективності капелана. Тут залежить від конфесії, бригади, ставлення командування, і здатності священика відповідати тому покликанню, яке на нього покладено. Загалом - капеланство потрібне.
- І скільки капеланів сьогодні потрібно?
- У тому наказі №40, про який я згадував, є свої квоти. І відповідно до цих квот, ми в минулому році порахували, що нам потрібно в Збройних Силах 344 військових капелани. Як я вже згадував, сьогодні через капеланство пройшли майже 600 священиків, тобто ті хто проживали разом із солдатами на фронті. Крім того, в нас є ще 200 осіб, половина з яких священики, які також приїздять на фронт, а інша — диякони, семінаристи, монахи, які не є священиками, і які їдуть, як помічники капеланів, і церковні активісти, які не мають свячень.
- Я знаю, що є також священики, які воюють. Наскільки це поширено?
- Загалом, капеланові заборонено вбивати і проливати кров. Але є випадки порушення цього, і вони є в багатьох церквах. Як правило люди несуть за це церковне покарання. Згідно міжнародного гуманітарного права священослужитель не може стріляти і не може вбивати. Він, правда, може захищатися у випадку нападу на нього, або на поранених біля нього. Але церковні вимоги це категорично забороняють.
Але у протестантів є така можливість, таке своєрідне відкликання священства. Тобто протестант може прийти до свого єпископа, і той може скласти з нього повноваження пастиря. Тобто в них немає ставлення до священства як до Таїнства. В такому випадку протестант стає звичайним мирянином і може йти воювати, а потім може повернутися, знову бути пастором, якщо він відповідає їхнім критеріям. Це не вкладається ані в бачення традиційних Церков, ані в європейську модель капеланства. Чому капеланові не можна вбивати? Бо якщо він стріляє і вбиває, то значить почнуть стріляти і вбивати капеланів. Бо їх тоді будуть вважати військовими, а вони є "не воюючими".
- Тобто загалом священики не воюють, але трапляються випадки, коли священик бере зброю до рук?
- Так, було декілька таких випадків, сумарно може до десяти. Це траплялося в різних обставинах. Були напади на блокпости, була спроба вбити поранених і вони (священики) мусили захищатися… Був випадок, коли загинув протестантський священик. Їх вигнали із їхньої церкви в Луганську - священика і кілька його мирян. Вони пішли, і просто підписали контракт як військовослужбовці. Воювали, і він загинув в Пісках.
Розмовляла Тетяна ШПАЙХЕР
