Коментар: У Московській патріархії повинні спочатку самі зрозуміти, чого ж вони хочуть
Непоінформованість світських журналістів в питаннях життя Церкви в черговий раз зіграла з ними злий жарт. Російське видання «КоммерсантЪ» побачило сенсацію там, де її немає. Зі слів Патріарха Філарета про діалог з УПЦ МП, сказаних в інтерв’ю донецькому інтернет-виданню «ОстроВ», зроблені неймовірні висновки – нібито внаслідок зміни Президента України Патріарх Філарет шукає зближення з Московським Патріархатом.
Насправді ніяких змін у позиції Патріарха Філарета і Київського Патріархату у зв’язку з обранням Президентом України В. Ф. Януковича не відбулося. Про необхідність діалогу Київського Патріархату з УПЦ МП і Патріарх, і соборні органи Церкви заявляли давно і неодноразово. Тільки за період з 2006 року таких звернень було опубліковано не менше десятка. Проте в Московському Патріархаті ці звернення або зовсім ігнорувалися, або відповіді на них давалися через багато місяців.
Було б логічно, враховуючи постійні заяви з боку Московського Патріархату про його стурбованість проблемою церковного розділення в Україні, щоби саме він був ініціатором контактів і діалогу. Проте на практиці все виглядає абсолютно інакше – Київський Патріархат постійно закликає до діалогу, тоді як в Московському Патріархаті то від нього відмовляються, то висувають неприйнятні умови, то імітують діалог, не даючи йому прийти до реальних результатів.
Єдиний діяльний крок до початку діалогу – зустріч робочих груп УПЦ МП і Київського Патріархату в жовтні 2009 р. – був практично миттєво торпедований відкликанням до Москви голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП архімандрита Кирила (Говоруна). Не виступивши відкрито проти діалогу, що почався, Московська патріархія зробила все для того, щоб звести його плідність до мінімуму. Проте, на щастя, в житті Церкви не все залежить від московських церковних чиновників.
Київський Патріархат неодноразово заявляв про те, що предметом його діалогу з Московським Патріархатом є подолання церковного розділення шляхом створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви – автокефальної в своєму управлінні, яка перебуватиме в молитовному спілкуванні з Московському Патріархатом та іншими Помісними Церквами, але буде від них повністю адміністративно незалежною. У Московському Патріархаті метою діалогу з Київським бачать «повернення» єпископів, духовенства й віруючих в лоно Московського Патріархату.
Очевидно, що ці точки зору суперечать одна одній. Тому, бажаючи розпочати діалог, Київський Патріархат запропонував спочатку обговорювати ті питання, з яких є менше суперечностей, а потім переходити до складніших – такою є звичайна практика будь-яких діалогів. Виходячи саме з таких принципів, Київський Патріархат в грудні 2007 р. звернувся до УПЦ МП з пропозицією почати діалог, результатом чого стало створення робочих груп з підготовки до нього і перша зустріч представників двох Церков в жовтні 2009 р.
Все це відбувалося до того, як Президентом України був обраний Віктор Янукович, і його прихід до влади у позиції Київського Патріархату з цих питань нічого не змінив і змінити не може. Якщо з боку і УПЦ МП, і Московського Патріархату буде добра воля до плідного діалогу – Київський Патріархат як і раніше готовий до нього. Якщо ж на цьому шляху будуть знов і знов з’являтися труднощі – ми готові терпляче їх долати, сподіваючись на те, що в благій справі отримання Українською Церквою єдності нам допоможе Бог.
Повертаючись же до статті в «Комерсанті» слід визнати її корисність, оскільки в нинішньому російському інформаційному просторі зважені публікації, що висвітлюють різні точки зору, – швидше виключення, ніж правило. Завдяки цій статті російський читач зможе хоч би частково дізнатися позицію Київського Патріархату, тоді як ми багато цікавого можемо дізнатися про опонентів.
Наприклад, з порівняння опублікованих в статті слів заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) РПЦ протоієрея Ніколая Балашова з одного боку, і слів його безпосереднього керівника митрополита Іларіона, сказаних в інтерв’ю офіційному сайту ВЗЦЗ напередодні, – з іншого, стає зрозумілим, чому питання діалогу постійно стикається з проблемами.
Митрополит Іларіон стверджує, що «церковні розділення мають не однакову природу, і не всяке з них є розколом». Як метод уврачування розділень він пропонує проявляти «особливу делікатність і непам’ятозлобність». А ось отець Ніколай Балашов заявляє, що «якщо у Михайла Антоновича Денісенка є бажання повернутися в Церкву і знайти спокій духовний, це добре, Господь і ангели цьому тільки радітимуть». Йому вторить прес-секретар Московської патріархії протоієрей Вігилянський, стверджуючи, що священики УПЦ КП можуть повернутися в Російську Православну Церкву «через чин покаяння простими віруючими».
З порівняння цих тверджень видно, що в Московській патріархії до цих пір не визначилися, як же їм ставитися до проблеми церковного розділення в Україні. В той час, як митрополит Іларіон пропонує на неї дивитися глибше і проявляти «особливу делікатність і непам’ятозлобність», його підлеглий робить фамільярні заяви в адресу ієрарха, з яким він не порівняний ні за віком, ні за пастирським досвідом, ні за іншими критеріями.
До відома отця Ніколая слід повідомити, що Патріарх Філарет абсолютно не обтяжується заборонами і анафемою, накладеними на нього Московським Патріархатом. Він на них звертає не більшу увагу, ніж святитель Тихон (Бєллавін) на діяння обновленских «соборів» або РПЦЗ на заборони від Московської патріархії. І душевний спокій він знаходить в розбудові Київського Патріархату, бачачи його зростання і зміцнення, а про повернення під владу рукоположеного ним свого часу Патріарха Кирила абсолютно не помишляє.
Тому, якщо Московський Патріархат не тільки на словах, але і насправді бажає подолати розділення Церкви в Україні, то патріархії та ВЗЦЗ слід в решті-решт визначитися, яким чином цього досягти: озвучуваним о. Н. Балашовим безплідним і дискредитованим за минулі десятиліття шляхом закликів «до покаяння» і «повернення в лоно», або шляхом нехай і болісного, і складного, але все таки плідного спокійного богословського діалогу, натяки на який видно із тверджень митрополита Іларіона.
