Блог Максима Балаклицького_image

Блог Максима Балаклицького

Конфесійній журналістиці треба долати стереотипи щодо церковного життя й показувати релігійний вимір усіх сфер людського існування

03.03.2013, 22:46
Конфесійній журналістиці треба долати стереотипи щодо церковного життя й показувати релігійний вимір усіх сфер людського існування - фото 1
Фрагменти інтерв'ю дослідницькій групі Класичного приватного університету (м. Запоріжжя), під керівництвом Людмили Пономаренко, доктора наук із соціальних комунікацій та аспіранта Світлани Козиряцької, з приводу проведення соціологічного дослідження особливостей конфесійних мережевих видань.

god-in-journalism.jpg

Фрагменти інтерв'ю дослідницькій групі Класичного приватного університету (м. Запоріжжя), під керівництвом Людмили Пономаренко, доктора наук із соціальних комунікацій та аспіранта Світлани Козиряцької, з приводу проведення соціологічного дослідження особливостей конфесійних мережевих видань.

Чи є обов’язковим визначення у конфесійних виданнях читацької адреси (цільової аудиторії)?

Для фахової журналістики це неодмінна умова, однак конфесійні видання не довіряють зовнішнім експертам і схильні обмежуватися загальниками на кшталт “наше видання призначене всім”.

Хто може становити аудиторію конфесійних мережевих видань за ознакою «стать»?

Ця ознака залежить від багатьох факторів, у першу чергу, тематики видання: якщо це політика, у тому числі церковна, технології, євангелізаційні стратегії, словом, громадська сфера, то чоловіки будуть на перших позиціях. Якщо увага видання зосереджуватиметься на приватному житті (особисте здоровя, сімя тощо) – лідируватимуть жінки. Другий фактор  чоловіки більше тяжіють до абстрактного мислення, відтак, філософія, богословя, особливо систематичне, “високе”  їх парафія. Жінки полюбляють більш практичні теми. Відповідно, високий інтелектуалізм видань так само приваблює чоловіків. Академічні часописи – чоловіче чтиво. Інша справа, що в церквах набагато більше було, є і буде жінок. Це визначає і тематичні, й “статеві” орієнтири релігійних ЗМІ.

Як Ви охарактеризуєте наявну та потенційну аудиторію конфесійних мережевих видань за ознакою «вид діяльності» (практикуючі віруючі; особи, які позиціонують себе як віруючі; семінаристи, учні церковних шкіл та ін.; священнослужителі; секулярна аудиторія; науковці)?

Ясно, що в першу чергу це внутрішні аудиторії – практикуючі віруючі. Майбутні й теперішні священики – це “професійні віруючі”, тобто той самий соціальний прошарок. Номінальні віруючі – це та ж сама секулярна аудиторія, далека від релігії, а відтак, і від її ідеологічного, інформаційного боку. Бажання читати релігійні ЗМІ засвідчує інтерес до релігійної сфери, отже, це або “професійні читачі релігійних ЗМІ” – релігієзнавці, філософи, соціологи (хоча найактивніші з них наразі є або вірними релігійних течій, або зацікавленими у процвітанні релігійного життя особами – у релігійній термінології “наближеними”, “шукачами істини”). Секулярна аудиторія є такою на підставі своєї байдужості до цієї тематики.

Отже, у першу чергу це внутрішня аудиторія – активні віруючі. У другу чергу – потенційна аудиторія – навколоцерковні особи. Секулярні особи не є імовірною аудиторією релігійних ЗМІ й можуть стати такою через зміну свідомості внаслідок життєвих криз.

У яких мережевих ЗМІ буде найвищий рівень довіри до інформації релігійного змісту?

Ситуацію визначає аудиторія. Світські медіа є спільною комунікативною платформою світської та церковної аудиторії: їх продукцію споживають і ті, й інші. Однак заглиблені у свою релігійну традицію особи цікавляться такою інформацією аж до фахового рівня, а світські медіа рівняються на “середню температуру по лікарні”. Відтак, неминучими є спрощення, огрублення, емоціоналізація, скандалізація релігійних новин. А релігієзнавчі ресурси зазвичай є надто академічними (і догматично надто широкими) для церковних кіл і нудними для світських.

Порятунок бачу у зближенні цих сфер. Релігійні кола виховують гарних журналістів для світських ЗМІ, створюють активну аудиторію, яка буде інформувати світські ЗМІ про свої уподобання, а світські ЗМІ потроху вивчають релігійну сферу й відшукують адекватну мову й теми для незатяганих об'єктивістських сюжетів.

Чи можна вважати конфесійні ЗМІ маніпулятивними у своїй основі?

Це маніпулятивно сформульоване запитання :)

Що таке маніпуляція? Якщо це підведення до наперед визначеної ідеї, то такі ідеї лежать в основі роботи будь-якого журналіста. Вони називаються громадська позиція, загальнолюдські цінності, формат видання, авторський світогляд, самоцензура, журналістські традиції, словом, увесь той ідеологічний фон, що впливає на журналіста. І мисляча людина вміє визначати припущення, якими керується певний автор. Це уміння називається аналітичним, критичним мисленням. Його навчають у гарних вузах. І такий самий набір, тільки релігійного типу, тяжіє над і стоїть за конфесійними ЗМІ.

Інше значення слова “маніпуляція” – різноманітні порушення прав та інтересів аудиторії: її обман, у першу чергу. Ясно, що, ведучи до чогось, публіцист хотітиме приховати невигідні для своєї позиції тези, а виділити потрібні йому.

Тепер запитання: чи характерне оце приховування невигідної інформації лише для конфесійних ЗМІ? На моє переконання, українська журналістика в цілому лише засвоює ці ази західної традиції об’єктивного інформування. Бо на українських землях переважно функціонувала пропаганда: палка проповідь конфесійної істини (релігійна полеміка барокової доби), пропаганда самодержавства, а пізніше партійного тоталітаризму.

Не завжди в конфесійних медіа є баланс думок у новинах. Не завжди там перевіряють джерела. Не завжди готові віддати належне своїм конкурентам. Але чи світські медіа завжди в цьому відрізняються від конфесійних? Отже, й ті, й інші є частиною однією хвороби. В одних панує комерціалізація, в інших – ідея конфесійної виключності. Що краще?

Хто має працювати над створенням конфесійного мережевого ЗМІ: священики, миряни, конфесійні журналісти-аматори, журналісти-професіонали?

“Господарями” конфесійної сфери й інформаційного її аспекту в тому числі є й будуть священики й віруючі люди, а не журналісти, електрики або футболісти. Завжди священики будуть (якщо будуть) наймати професіоналів на своїх умовах, а то й вирощувати їх зі свого середовища.

Наскільки важливим є оцінювання світських подій з погляду основ віри у конфесійних виданнях?

Надзвичайно важливим. Ми бачимо, як католицькі ієрархи (той же кардинал Гузар) доречно й авторитетно коментують громадські події. Чи це погано, якщо персона з моральним і громадським авторитетом озвучує мудрі поради щодо пекучих проблем сьогодення? Це є реалізацією слів Христа “ви сіль землі”. Без виконання цієї функції говорити про зрілість релігійної журналістики неможливо.

Яка інформація в конфесійних мережевих виданнях може більше зацікавити секулярну аудиторію?

Показ релігійних аспектів “світських” новин і явищ. Коли світська людина зрозуміє, що ту чи іншу потребу вона не зможе задовольнити без контакту з релігійним світом, вона буде вимушена бодай мінімально цим поцікавитися. Треба долати стереотипи щодо релігійного життя й показувати релігійний вимір усіх сфер людського існування.

Яка інформація в конфесійних мережевих виданнях може більше зацікавити людей віруючих?

Є різні віруючі, є різні конфесії, що актуалізують ті чи інші аспекти релігійного вчення й практики. Для когось найважливішими є ритуали, для когось – ідеологія. Отже, визначальними факторами інтересу будуть особистісні характеристики конкретного вірянина й характер його конфесійного оточення: він активіст чи “заходжанин”, обіймає церковну посаду чи ні, чи здобув конфесійну освіту тощо.

Як можна охарактеризувати поведінку конфесійного мережевого видання, що не подає інформації, яка певною мірою дискредитує цю церкву й набула розголосу у світських виданнях?

Наразі ніхто не подаватиме такої інформації. Навіщо? Додавати реклами? Конфесія може довго гальмувати: вчасно не зафіксувати зяви самої інформації, потім довго думати, чи реагувати й як саме. Реагують зазвичай на особистому рівні – контактів із журналістами. А публікація лише додасть уваги цій ситуації. Якщо така інформація й потрапить у конфесійний часопис, то як звіт про виконану роботу.

Можна по-різному оцінювати такий підхід, проте наразі він повністю панує.

Чи повинні існувати в конфесійному виданні тематичні рубрики, що позначають інші сфери життя суспільства («Економіка», «Політика», «Культура», «Наука» тощо)?

Це було б здорово, але для висвітлення таких тем потрібні фахові журналісти, які поділяють відданість конфесії з широким кругозором. Таких мінімум. Класних журналістів узагалі мало, в Україні ще менше, їх намагаються купити, залякати або витіснити за кордон, а конфесійні видання ні грошей великих не заплатять, ні великої свободи творчості не дадуть.

Мій сайт, який прагне відповідати адвентистській ідеології, на ньому виступають пастори цієї конфесії, наприклад, керівник найбільшого з дев'яти територіальних об'єднань Адвентистської церкви в Україні, має рубрики “Здоров'я”, “Мистецтво”, “Наука і релігія”, “Педагогіка”, “Сім'я”, “Економіка”. 

Останні новини

Вчора