"Ковчег" пливе Україною: підсумки 15-го ювілейного Міжнародного міжрелігійного молодіжного семінару
«Через пандемію ми змушені були відмовитися від проведення заходу торік. Це мав бути ювілейний 15-й «Ковчег» і не провести його цьогоріч було б вже неможливим. Тим паче, карантин вже трохи послаблено», — розповів один з організаторів заходу, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», Музею «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» Ігор Щупак. Але цього разу перед організаторами постало інше завдання – знайти нову локацію для семінару, бо через пандемію, наприклад, були проблеми з місцем проведення у Західній Україні, де семінар уже тривав та традиційний для ковчегівців виїзд до Польщі теж залишався під питанням.
«І тоді було три ідеї. Перша – організувати «Ковчег» он-лайн в Zoom. Друга – організувати поїздку зі Львова до Києва, з Києва – до Дніпра через Житомир, туди, де польська громада велика. І з Дніпра до Херсона, де кримськотатарська громада. Але порахували, що це ще складніше у карантинному плані і я запропонував, щоб реалізувалася моя мрія, наша мрія – і це третя ідея — провести «Ковчег» вже в Дніпрі. І я радий, що на це пристали і польські друзі, і кримськотатарські, і українські», — поділився радістю Ігор Щупак.
Пан Ігор розповідає, що підготовка ювілейного «Ковчегу» була досить швидкою – протягом двох місяців. Найважчими виявилися фінансові питання. І нерозуміння деякими місцевими чиновниками рівня і значущості такої події. «Ковчег» — це не просто кількаденний проєкт. Це процес, який триває вже з 2003 року і таких довготривалих міжнаціональних, міжрелігійних проєктів я не знаю, чи багато є в Україні, в Європі. До початку російсько-української війни наші друзі один з таких Ковчегів організували в Криму для молоді української, кримськотатарської, єврейської, місцевих болгар, греків і таке інше. Зрозуміло, що після початку окупації всі ці речі стали неможливими. Так ось, шкода, що не всі розуміють, наскільки це цікавий і важливий проект, який змінює долі людей, які беруть участь,» — зауважив Ігор Щупак. За його словами, найбільші проблеми із фінансування були у кримськотатарської групи, тому інші громади зробили все, щоб допомогти і семінар відбувся.
Учасники семінару – молодь з усіх куточків України. Через фінансові та карантинні обмеження організатори вирішили збирати по 5 представників з кожної групи. Але, враховуючи, що з кожною групою приїхали старші товариші, викладачі, громадські діячі, діячі культури – то вийшло до десятка гостей від спільноти. Загалом захід об’єднав більше 50-ти людей.
На пропозицію Ігоря Щупака – перемістити «Ковчег» до Дніпра – одразу пристав і релігієзнавець та проректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. На його думку, переваги цього рішення були очевидними. «Це добре, бо, по-перше — це осідок єврейської громади дуже важливий. І вже це надзвичайно цікаво. По-друге, як тільки посипалися назви «Хортиця», «Петриківка», стало очевидним, що українська програма вже сама собою зроблена. Тому що їдь і дивися – і ти вже маєш цілий шмат української культури. Ще Музей історії імені Дмитра Яворницького. Тобто про минувшину тут розповідає сама земля. А Харків, наприклад, це потужне місце польської національної пам’яті в Україні. Тобто, я був приємно вражений, наскільки легко ця ідея була нами прийнята», — зауважив пан Мирослав, котрий стояв у витоків «Ковчегу». Спершу це був тристоронній проект – польсько-єврейсько-український. Учасниками були всі громадяни України, але різного етнічного походження. І 2014-го року до участі запросили кримських татар. «І це був визначальний проєкт. Це просто фантастика, наскільки ці групи уживаються одна з одною, наскільки їм цікаво одна з одною. Пригадую на одному з кримськотатарських днів був фільм «Хайтарма» і одна з дівчат кримськотатарських заплакала. І до неї зразу підбігли двоє єврейок, так обняли, заспокоїли. Це було фантастично», — ділиться враженнями від попередніх «Ковчегів» Мирослав Маринович.
До «Ковчегу» організатори щоразу намагаються набирати нових людей. Але є і ті, хто бував тут раніше. Цьогоріч польське консульство у Львові запропонувало одного року провести з’їзд учасників за всі роки існування проєкту. Пан Мирослав каже, що то була би чудова можливість з’ясувати, яким є значення «Ковчегу» в Україні. Дізнатися, чим займаються ці люди, які тут побували.
Географія проєкту велика. Багато учасників приїхали із Запоріжжя, Дніпра, Вінниці, Львова, Мелітополя, Києва, Полтави і, звісно, з нині окупованого Криму. Організатори кажуть, що бувають проблеми з поїздом кримчан. Окупанти зараз широко маніпулюють даними щодо санітарного контролю. Дуже часто апелюють, що в Україні великий рівень захворюваності. «Ми прекрасно знаємо, що попри те, що Ковчег спрямований на міжрелігійний діалог, що головна ідея – познайомитися і через розуміння стати ближчими одне до одного — у Криму багато речей, які відбуваються в Україні – викривляються. Я сподіваюся, що у всіх цих учасників все буде добре при поверненні», — каже Єгор Врадій, заступник директора з наукової роботи Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума». За його словами, для багатьох учасників з Криму це, можливо, перша мандрівка до материкової України. І організаторам дуже приємно, що Ковчег є такою можливістю для них побувати тут та відчути цей зв'язок безпосередньо.
Ювілейний 15-й «Ковчег» став по суті «мандрівним». Цього року він побував у Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, Петриківці. І традиційно програма була поділена на дні етнічних громад. Під час Єврейського дня учасники відвідали Центр «Менора» — найбільший в Європі єврейський комплекс, аналогів якому немає. Він розташований у Дніпрі. Тут гості мали змогу насолодитися краєвидом із оглядового майданчика, відвідати екскурсію у Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». Зокрема, там «ковчегівці» мали практичне заняття. Усі працювали з документами у групах, шукаючи свідчення про подвиг українських рятівників євреїв під час Голокосту. Далі була екскурсія до синагоги і бесіда про ідейні цінності юдаїзму. Завершився день майстер-класом з приготування єврейських страв та спільною шабатною вечерею — всі розламували білий хліб – халлу і споживали виноградний сік.
Польський день був насичений переїздами. Зранку учасники вирушили до Харкова на екскурсію «Польські сліди». Пізніше перемістилися до селища П’ятихатки, де знаходиться Меморіал жертвам тоталітаризму. Там відбулася спільна екуменічна молитва за участі представників різних релігій. «Був візит до п’ятихатського лісу. Це частина Харкова, місце спільної пам’яті, де були поховані майже 4 тисячі польських громадян, військових та державних службовців, розстріляних в 1940-му році. Це такий український варіант Катині. Наприклад, відомий польський режисер Анджей Вайда. Його батько був розстріляний саме в Харкові радянською НКВС і похований в братській могилі там на території. Там відбувалося спільне богослужіння, де православні, греко-католики, римо-католики, мусульмани молилися», — розповів Єгор Врадій.
Він також зазначив, що Харківщина дуже цікава як осередок поляків в Україні. «Традиційно є таке уявлення, що польська громада – це західний регіон. Але ми маємо цьогоріч учасників із Запоріжжя і для мене це дуже важливо, бо я сам походжу з україно-польської сім’ї. І дуже мало знають про поляків України зі Сходу і Центру. Ми маємо у регіоні місто Кам’янське (Дніпропетровщина) – осередок польського життя кінця 19-го століття. А візит до Харкова, де допомогу надало Консульство Республіки Польща у Харкові – то виняткова подія. Харків для поляків як України, так і для поляків Польщі – це особливе місто. Там була розташована перша дипломатична установа Польщі в міжвоєнний період. Ми там ходили. От Харківський університет, в якому, наприклад, навчався Юзеф Пілсудський – один з героїв сучасної Польщі. Брат Адама Міцкевича – теж з Харковом пов'язаний. Дніпро і Харків пов’язані з іншою персоною, яка, на жаль, перебуває у тіні свого брата не дуже позитивного. Йдеться про одного з братів Дзержинських. Ми знаємо про Фелікса Дзержинського – одного з батьків більшовицького терору радянських спецслужб. Його брат – відомий вчений, психіатр навчався в Харкові, працював у Харкові. В Дніпрі він створив кафедру психіатрії і врешті-решт під час нацистської окупації загинув через погану пам'ять про його брата. Нацисти розглядали його як більшовика, хоча він ніколи не сповідував більшовицькі цінності. Ба більше – він служив у польській армії, протистояв більшовикам», — розповів цікаву історію пан Єгор.
Кримськотатарський день був багатим на лекції та дискусії. Учасники говорили про спільність християнства з ісламом та про те, як багато символів присутні в ісламській традиції і навпаки. І зі захопленням знайомилися з кримськотатарською культурою.
Алім Алієв, співзасновник громадської організації КримSOS та Кримський Дім поділився враженнями від цього дня: «Мені подобається ця тенденція, що Ковчег постійно переміщується на Південь і сподіваюся, що ми його найближчим часом зможемо в Криму провести. Він рухомий! Мені подобається, що є різні середовища, які приймають ці проекти. Важливо, що є цінність сприйняття один одного. У нас країна з дуже різних шматочків складена. У нас не тільки етнічні українці, у нас є єврейська спадщина, є польська, є кримськотатарська спадщина. І є механізм формування української політичної нації, якого, на жаль, не було довший час».
Завершував програму ювілейного 15-го «Ковчегу» Український день. Учасники відвідали екскурсію у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького. Потім побували на майстер-класі з петриківського розпису у селі Петриківка. Далі усі разом, під керівництвом Мирослава Мариновича, говорили про «Християнські розв’язки одвічних проблем» через призму постаті Митрополита Андрея Шептицького. І ввечері спільно брали участь у майстер-класі з духовних співів разом з групою сестер Чину Святого Василія Великого з місійної станиці Запоріжжя.
Коли емоції зашкалюють: враження учасників «Ковчегу»
Аліме Менасова, 22 роки, Сімферополь, Крим. Вчителька кримськотатарської та англійської мови (Кримськотатарська група)
«Кожен день запам’ятався. Починаючи зі сніданку і завершуючи поїздкою до Хортиці, Харкова. Це для мне вперше. Я дуже вражена архітектурою, культурою, етикетом – всім.
Ми всі різні, але все – про одне. Різні мови, релігії, культура, але ми міркуємо в одному напрямі. Це напрям розвитку, не забувати про свою історію, бути солідними один з одним і думати про розвиток».
Колмик Дарина, 19 років, студентка УКУ, 3 курс. Харків'янка, живе у Львові (Українська група)
«Запросили на Ковчег викладачі УКУ. В мене є тут ціла платформа для діалогу – не тільки подискутувати, але й дізнатися щось нове, прийняти інші культури до себе, попрактикувати толерантність. Що я винесла для себе.
Перше – чужого болю не буває. Те, що написано у музеї Голокосту тут в Менорі. Тобто, якщо болить кримським татарам – болить так само і мені, представникам єврейської групи. Та і загалом всій Україні.
Друге – молодь здатна змінювати світ і не тільки молодечого оточення, але і старших людей. Тому що, коли я з радістю дзвоню батькам по Скайпу і розповідаю, що я вивчаю зараз католицьку віру, греко-католицьку, православ'я. Потім дзвоню і кажу, що дізналася неймовірні факти про юдаїзм. І я починаю руйнувати їхні стереотипи. Я починаю руйнувати стереотипи свого оточення – знайомих, друзів. Про тих же поляків, євреїв, кримських татар.
Третє – слово. Воно важливе. Ми так знайомимося. І пізнаємо радість і болі один одного».
Шалагай Ольга, 18 років. Студентка Вінницького державного медичного університету імені Пирогова (Єврейська група)
«Запросив колега. Мені було цікаво, бо раніше я була тільки на семінарах, які організовувала наша громада. А це от був для мене виклик. Я вперше у Дніпрі. Вперше у найбільшому у Європі єврейському центрі. Це мене запалило.
Мені запам’яталося те, що ми одразу знайшли спільну мову. В мене не було стану напруги. Дуже дружна атмосфера. Місце чудове, їжа смачна.
Запам’яталася інтернаціональна шабатна вечеря. А ще я для себе усвідомила, що будь-які конфлікти виникають через непорозуміння. Ми тут вчимося розуміти один одного!»
Поліщук Софія, 18 років. Студентка (Польська група)
«Вперше на такому заході. Дуже круто. Я ніколи не цікавилася оцими релігійними штуками. Є тепер над чим замислитися. У нас, коли була екскурсія у Польський день в Харкові, дуже поширена думка, що польська громада у більшості є на Заході. Але сліди польської культури по всій Україні знаходяться. На півдні всюди. Особливо в Енергодарі, Запоріжжі. Я тут про це розповідала і мені приємно, що учасників це зацікавило!»
Аби діалог між учасниками був дієвим, організатори спеціально селили представники різних релігійних етнічних груп нарізно одне від одного. «Це спроба кожному розповісти про себе. Розуміючи когось – ми уникаємо нашої природної пастки, коли ми остерігаємося того, чого не знаємо», — зауважив Єгор Врадій.
«Ковчег — це про те, що всі ми в одному човні. І ми «30 років в одному Ковчезі». Всі люди різного релігійного спрямування та етнічного походження Всі ми любимо нашу країну і хочемо її захистити. Це те, що об’єднує ковчегівців», — сказав Ігор Щупак.
А Мирослав Маринович підсумував: «Ми тепер горді від того, що змогли це зробити, змогли дати таку можливість для вияву позитивних емоцій. Де буде наступний Ковчег? – ви мене спитаєте. Якщо кримські татари захочуть у Херсоні – то чому б і ні. Або в українському Криму – то наша спільна велика мрія!»
* * *
Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"
