Кожен день будь-хто з учасників Майдану може звернутися до столичних церков різних конфесій, щоб отримати, крім духовної, також більш матеріальну допомогу: просто відігрітися, поїсти і поспати. Один з таких притулків — мала спільнота німецьких лютеран, що розташувались прямо в епіцентрі подій, на вулиці Лютеранській у храмі святої Катерини.
Кожен день будь-хто з учасників Майдану може звернутися до столичних церков різних конфесій, щоб отримати, крім духовної, також більш матеріальну допомогу: просто відігрітися, поїсти і поспати. Один з таких притулків — мала спільнота німецьких лютеран, що розташувались прямо в епіцентрі подій, на вулиці Лютеранській у храмі святої Катерини.
У кірсі постійно служать тільки два пастора, тому лютерани фізично не можуть повною мірою приєднатися до соціального служіння, як це роблять інші церкви. «Ми церква маленька, не дуже багата, я добре собі уявляю, що наші дії — це крапля в морі», — додає член церковної ради кірхи Костянтин Бурлов.
Під час щоденного служіння (або дияконії, як називають це священики) трапляються різні ситуації, які назавжди залишаються в серці. Коли на Лютеранській зводилися перші барикади, в храм якраз завезли ялинки для різдвяного оздоблення. Одна з них залишилася на задньому дворі, так як повинна була відправитися до Одеси на наступний день. До служителів звернувся молодий активіст, запитавши, чи була це їхня ялина. Пізніше виявилося, що вони вже встигли вмонтувати дерево в барикаду, щоб краще зміцнити її. Дізнавшись, що ялинка повинна виїхати в собор, барикаду розібрали і повернули лісову красуню цілою і неушкодженою.
«Наша допомога часто нагадує Страшний суд в тому сенсі, що вона всебічна. Церква допомагає всім незалежно від нашого ставлення, абсолютно всім потрібна допомога. Ми зігріваємо не тільки протестувальників, але й солдатів, які сидять у нас, п'ють чай. Я глибоко переконаний, що рано чи пізно мені доведеться відповісти, кому я допоміг, кому не допоміг і чому цього не зробив у такий момент», — розмірковує волонтер.
Показовий приклад трапився тоді, коли храму знадобився новий чайник, бо попередній не справлявся з потоком гостей, спраглих чаю. Купити його зголосився один із протестувальників, йому дали гроші і він пішов. Йти було пару кварталів, до Бессарабки, але от минули 30 хвилин, година, півтори години, а його все немає. Раптово він повернувся, важко дихаючи від бігу. Виявилося, що там чайники були занадто дорогі, тому він встиг з'їздити у супермаркет і купити на ці гроші три чайника замість двох.
Непоодинокими гостями в храмі стали і силовики. Вперше вони увійшли туди, щоб побачити, кому взагалі належить приміщення. Священики виносили їм чай, а деякі командири, зм'якшившись, дозволяли бійцям погрітися. Пізніше вони стали заходити в храм не тільки заради тепла, а й молитви, акуратно залишаючи шоломи біля входу на лавках. Зараз у них існує вже відпрацьована схема — служителі передають повний термос з чаєм, а через годину командири з вдячністю повертають його до церкви.
Серед гостей були помічені і священики від інших конфесій. Диякон Ігор Шемігон розповідає, як вранці він побачив сплячого чоловіка, який був не в кращому вигляді. Він запропонував йому чаю і раптово побачив, що він одягає рясу православного священика. Нічним гостем виявився служитель з Луцька, з церкви УПЦ КП, він подякував за прийом і повернувся на барикади.
Особливою стала ситуація після переговорів Всеукраїнської Ради Церков з опозицією. Раніше проходила зустріч з Президентом Віктором Януковичем в Адміністрації Президента, але туди потрапили тільки «обрані» особисто керівництвом країни Церкви. При цьому на розмову з опозиціонерами потрапили всі представники духовенства. Але прямо під час бесіди їм подзвонив глава АП Андрій Клюєв і заявив, що керівництво готове до нової зустрічі, яка пройде вже через півгодини, розповідає Ігор Шемігон. Опозиціонери не хотіли йти на Банкову без дозволу Майдану, але тут служителі взяли на себе зобов'язання пояснити все людям.
Отже, політики відбули, а делегація від Церков спустилася на Майдан у складі римо-католика єпископа Станіслава Широкорадюка, греко-католика о. Олекси Петріва, священика УПЦ о. Миколи Данилевича і самого Ігоря Шемігона від лютеран. Першим на сцену вийшов владика Широкорадюк, який зачитав звернення від ВРЦіРО, а потім просто пояснив, чому людям варто довіряти своїм Церквам. Спускалися служителі зі сцени під загальні вигуки «дякуємо».
Чимало ще було цікавих випадків за ці більш ніж два місяці активної боротьби на всіх фронтах. Але кірха лишається одним з центральних притулків для кожного, хто шукає підтримки, допомоги та тепла. А покидала я її, дивлячись на собаку і кошеня, які в той морозний вечір були особливими гостями лютеран, приїхавши разом з другом церкви з Сімферополя.